Реформи 1948 р.

Чому вони були потрібними? Перебування при владі націонал-соціалізму призвело до глибокого занепаду німецької економіки. У 1947 р. обсяг виробництва продукції становив лише 36 % рівня 1936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Господарська реформа 1948 p., проведена в західних зонах, фактично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих рейхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зарплата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідношенні 1:10.

Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи "примусового господарювання", скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави. Ідеологом господарської реформи був відомий німецький економіст Людвіг Єрхард. Його книга "Добробут для всіх" популярна в усьому світі.

Французи Жак Рюеф та Андре П'єр так описали період початку реформи в Західній Німеччині: "Ще напередодні німці безцільно бігали по місту, щоб додатково розшукати які-небудь жалюгідні продукти харчування. А наступного дня їхні думки вже концентрувалися тільки на тому, щоб зайнятися виробництвом цих продуктів харчування. Напередодні на обличчях німців лежала печать безнадії, а наступного дня вся нація з надією дивилася в майбутнє". Усі обмеження були скасовані, у тому числі на зарплату і встановлення цін.

Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалювати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосереднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: "Якщо ми знову повернемося до централізованого економічного планування, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової господарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму ".

Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабільності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступово знижена з 5 до 4 %.

Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після реформи магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортувати товари масового попиту або предмети розкоші. Так продовжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаблений, а потім узагалі скасований.

Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 р., а в другому півріччі 1952 р. — більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні господарської ради заявляв із цього приводу: "Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсервуємось у штучній бідності. Тільки розширивши споживання, ми зможемо й надалі брати участь у здоровому світовому розвитку". Він наголошував, що збільшення зарплати, продуктивності праці й одночасне зниження цін є нормальним для ринкової економіки.

Одним із основних обов'язків держави при соціальному ринковому господарстві є збереження вільної конкуренції. "Свобода панує тільки там, де не зловживають владою для придушення свободи, де вона укорінена в кодексі моралі і стає загальнообов'язковим законом, вищою цінністю самого суспільства", — повторював Ерхард. Таким чином, реформи 1948 р. стали для Західної Німеччини основою для старту у світ ринкової економіки, старту, наслідки якого й досі далеко не вичерпані

Процес державотворення у Німеччині

Рік 1948-й для обох частин Німеччини — Західної і Східної — період державотворення, що був наслідком об'єктивної необхідності, зумовленої розколом. З 1 вересня 1948 р. у прирейнському місті Бонні засідала Парламентська Рада, яка творила конституцію майбутньої ФРН. Схід Німеччини був охоплений не менш бурхливою діяльністю. Німецькі ліві, не без тиску з боку радянського керівництва, рік у рік скликали загальнонімецькі конгреси (1947, 1948, 1949), мета яких — підготувати політичні та правові основи створення НДР — об'єднаної соціалістичної Німеччини.

8 травня 1949 p. Парламентська Рада ухвалила конституцію ФРН: ФРН — федерація десяти земель, які мають дуже широкі повноваження; глава держави — президент, в активі прерогатив якого лише представницькі функції; в разі необхідності — розпуск бундестагу та призначення нових виборів. Вища законодавча влада здійснюється бундестагом та бундесратом. Перший обирається на основі багатопартійної системи всіма громадянами, що мають право голосу, терміном на чотири роки. Бундесрат (верхня палата) формується як представницький орган земель; члени бундесрату обираються ландтагами. Глава уряду — бундесканцлер. Обирається бундестагом на основі результатів виборів. Бундесканцлер — глава виконавчої влади. ФРН — парламентська республіка. Конституція 1949 р. забезпечувала широкі права і свободи громадян. Конституція узаконювала мирний характер ФРН: німецькі війська не можуть використовуватися за межами країни. Однак територія Німеччини визначалася в кордонах 1937 р. Німці, що проживали в межах цієї території, автоматично ставали громадянами ФРН. Ця стаття конституції стала постійним джерелом напруженості у стосунках ФРН з сусідніми державами — Польщею, Чехословаччиною, СРСР. У цілому ж конституція закріпила демократичний характер розвитку ФРН, сприяла становленню німецького високорозвинутого суспільства, визначила соціальний характер ринкової економіки, тобто економіки, що працює на забезпечення потреб та інтересів громадян. Важливу роль у соціально-ринковій економіці відігравала також система "Мітбестіммунг" (співучасть у прийнятті рішень). Згідно з законом службовці мали половину місць у наглядових радах великих компаній, які наймали й звільняли менеджерів.

На виборах 14 серпня 1949 р., в яких брали участь 36 партій, перемогли центристи. 20 вересня Конрад Аденауер сформував новий уряд, до складу якого увійшли представники ХДС/ХСС, ВДП та Німецької партії. Він залишався на посту бундесканцлера до 1963 р.

ФРН закріпила тенденції, що намітилися ще в західних зонах: а) прозахідна демократична орієнтація; б) невизнання до певної міри реалій, що склалися в Європі після Другої світової війни: розколу, насадження комунізму в Східній Німеччині, нових кордонів, чому сприяла відсутність їх юридично-правового оформлення. Аденауер розумів, що без примирення із Заходом Німеччина не вийде зі стану, що привів її до тотальної поразки у двох світових війнах, що тільки відмова від імперських амбіцій, від дій, зумовлених колишніми геополітичними категоріями, створить передумови для входження Німеччини до системи атлантичної солідарності, до світу демократії. Німці, подолавши ціною неймовірних жертв стереотипи імперського мислення, дедалі більше усвідомлювали себе частиною європейської спільноти, без претензій на якесь особливе призначення.

Усередині країни керівництво ФРН ставило своїм завданням зміцнення приватної власності та розвиток ринкової економіки, її соціальної сфери, усталення політичної та соціальної демократії як основи досягнення суспільного консенсусу та високого рівня життя на основі економічної демократії, втіленням якої була система соціального ринкового господарства.

На сході країни німецькі комуністи та Радянський Союз спільно творили НДР — тоталітарну державу з примітними ознаками прусського соціалізму. Німецька народна рада, обрана на Третьому німецькому народному конгресі, що відбувся 29—30 травня 1949 p., 7 жовтня 1949 р. проголосила Німецьку Демократичну Республіку, до складу якої увійшли п'ять земель: Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія, Мек-ленбург і Бранденбург. Сама Рада була перетворена на Тимчасову народну палату — парламент НДР. НДР не уникла тих негативних процесів, що мали місце в усіх країнах народної демократії в період насадження соціалізму. Наприкінці 1949 р. у Східній Німеччині відбувалися численні політичні процеси. Зокрема, в 1950 р. були засуджені 78 тис. чол. Виносилися й смертні вироки. Зазнавали переслідувань католицька та євангелічна церкви.

Література

1. Ахтамазян А. А. Германия на пороге XXI века // Мир и Россия на пороге XXI века. Москва, 2001.

2. Гуревич А. "Новые социал-демократы" и Герхард