Становлення Угорщини у повоєнний час

План

1. Наприкінці Другої світової війни

2. Альтернативи повоєнного розвитку

3. Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

4. Становище угорців у сусідніх країнах. Паризька мирна конференція

5. Становлення однопартійної тоталітарної держави

6. Література

Наприкінці Другої світової війни

У захопленому радянськими військами місті Дебрецені 2 грудня 1944 р. згідно з попередньою домовленістю між кремлівськими лідерами і представниками угорських військових та політичних кіл створено коаліційний Угорський національний фронт незалежності (УНФН). До нього ввійшли Партія дрібних сільських господарів (ПДСГ), Угорська комуністична партія (УКП), Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Національна селянська партія (НСП), інші партії буржуазно-демократичного спрямування, а також профспілки. Партії УНФН вибороли більшість мандатів у тимчасовому парламенті в ході виборів, що відбулися на контрольованих Червоною Армією територіях. Так було започатковано формування нової демократичної системи в Угорщині.

Новий парламент, що зібрався в Дебрецені, 22 грудня 1944 р. сформував національний уряд, склад якого цілком збігався зі списком, попередньо узгодженим зі Сталіним і Молотовим у Москві. Виконавчий орган очолив Бела Міклош — командувач 1-ої угорської армії, який разом зі своїм штабом перейшов на бік Червоної Армії. 28 грудня уряд Міклоша оголосив війну Німеччині, а 20 січня 1945 р. підписав угоду про перемир'я з Об'єднаними націями. Угорщина зобов'язалася відновити кордони 1937 p., а до укладення мирного договору на її території діяла Союзна контрольна комісія (СКК), наділена необмеженими правами, яка практично повністю перебувала під радянським контролем. Угорські органи влади змушені були виконувати всі розпорядження комісії.

метою демократизації країни й демонтажу фашистських структур уряд прийняв рішення про розпуск військової організації та поліції угорських фашистів, а також королівської жандармерії та поліції. їхнє майно підлягало конфіскації. Одним із перших важливих заходів уряду навесні 1945 р. стала аграрна реформа, внаслідок якої землі фашистських керівників та військових злочинців конфісковувалися, а великі й середні маєтки викуповувалися. 58 % цих земель були розподілені серед 642 тис. безземельних і малоземельних селян, які отримали наділи до 3 га. Паралельно з аграрною реформою розпочалося відновлення зруйнованого війною народного господарства.

квітня 1945 р. завершилися бої на території Угорщини і вся країна була окупована радянськими військами. Ставлення угорського населення до окупантів було неоднозначним. Угорщина вважалася найбільш надійним союзником гітлерівської Німеччини, а частина її армії продовжувала бойові дії проти радянських військ до самого кінця війни. Утім, війна завдала країні величезних збитків і руйнувань. Було знищено або вивезено за її межі близько 40 % національного багатства. Сотні тисяч угорців утекли на Захід. Масштаби людських утрат вражають. У самій країні та за її межами загинули 1,5 млн чоловік, а кількість військовополонених разом із вивезеним із країни цивільним населенням сягала 900 тис.

Альтернативи повоєнного розвитку

Після війни в Угорщині склалися необхідні внутрішні передумови для становлення демократичного суспільства: структури, що мали фашистський характер, було демонтовано, існували значна економічна база та багатопартійна система, яка функціонувала ще в період режиму Хорті. Навіть радянське керівництво, пов'язуючи варіант такого розвитку зі станом стосунків СРСР з колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції, схилялося до думки, що в Угорщині можлива буржуазна демократія. Водночас кремлівські лідери, яких із січня 1945 р. репрезентував у країні колишній функціонер Комінтерну Матяш Ракоші, плекали альтернативу її комун ізації. Новий генсек компартії кожен свій крок погоджував з кураторами із ЦК ВКП(б). Зокрема, влітку 1945 р. він направив до Москви листа такого змісту: "Нам було б дуже важливо почути Ваші думки та поради. Маю признатися: ми тут дещо розгублені не знаючи абсолютно нічого про те, чи правильна наша політика і чи не треба в ній дещо змінити. Ми оцінюємо це як ознаку довір'я, але все-таки краще було б знати Вашу думку". В інтересах Москви та своїх власних владних амбіцій Ракоші вів складні інтриги, демагогією та обманом завойовував симпатії угорців, підриваючи авторитет конкуруючих партій, які виникли або зміцнилися на першій хвилі демократії. Це був чи не єдиний шлях для угорської компартії, яка навесні — влітку 1945 р. була слабкою та нечисленною, неспроможною кинути серйозний виклик іншим партіям.

Напередодні парламентських виборів, призначених на листопад 1945 р., в Угорщині посилилась політична боротьба. Блок буржуазно-демократичних партій на чолі з ПДС Г вимагав збереження приватної власності та підприємництва — основ ринкової економіки і політичної демократії, закликав своїх прихильників до орієнтації на Захід. Блок лівих на чолі з УКП висунув завдання націоналізації вугільних шахт та електростанцій, посилення боротьби зі спекуляцією та інфляцією, наповнення державного бюджету за рахунок обкладення податком капіталістів, збільшення виробництва продовольчих товарів, проведення чистки державного апарату від реакційних, а точніше, неугодних комуністам елементів. Більшість пропозицій комуністів були звичайною лозунговою демагогією. Втілення їх у життя вело в перспективі до погіршення економічної ситуації та соціального становища населення.

Листопадові вибори до Національних зборів, проведені на основі загального й таємного голосування, були вільними. Вони показали, що рядові угорці підтримують програму блоку ПДСГ, який дістав абсолютну більшість голосів (57 %). Комуністи здобули 17 %, а соціал-демократи — 17,4 % голосів. Результати голосування свідчили про широку підтримку демократичної альтернативи. Маси прагнули змін, але не тих, які пропонували комуністи. Партія дрібних сільських господарів, усвідомлюючи, що СКК не допустить створення однопартійного кабінету, висловилась за збереження коаліційного управління УНФН. Тому в новому демократичному уряді, який очолив колишній реформаторський священик, центрист від ПДСГ Золтан Тілді, партія-переможниця отримала дев'ять портфелів, комуністи — чотири, соціал-демократи — чотири, НСП — один. Ключові міністерські посади — внутрішніх справ, транспорту, промисловості, правосуддя — контролювали комуністи, оскільки основна політична партія не бажала конфліктувати з радянським керівництвом СКК, яке підтримувало ліві сили.

Загострення політичної боротьби. Поворот у внутрішній політиці

Кабінет 3. Тілді розпочинав свою діяльність у важких економічних і політичних умовах. В інтересах стабілізації економіки він змушений був ужити непопулярних заходів. Цим скористалися комуністи, які вдалися до своєї улюбленої тактики. Декларуючи себе в ролі захисників народу, вони намагалися розколоти суспільство на ворогуючі табори, щоб в обстановці невпевненості й погіршення політичної та економічної ситуації реалізувати свої владні амбіції.

1 лютого 1946 р. парламент проголосив Угорщину республікою й заснував посаду президента. Ним став 3. Тілді, який поступився кріслом прем'єра Ф. Надю. Закон про республіку гарантував громадянам буржуазно-демократичні свободи й широкі політичні права.

Навесні того ж року, скориставшись напруженою ситуацією, що склалася в країні унаслідок інфляції і перебоїв у постачанні населення продуктами харчування, УКП, СДПУ і НСП зважилися на спільний виступ. Вони створили Лівий блок і висунули вимогу націоналізації великих підприємств і шахт, запровадження контролю над банками й проведення "чистки" адміністрації. Прагнучи зберегти коаліцію, керівництво ПДСГ поступилося, а уряд розпочав реалізацію цих

вимог. З 1 серпня 1946 р. запроваджено нову грошову одиницю — форинт — і встановлено нову систему оплати праці. Економічна стабілізація, здійснена власними силами, вдалася, і найбільшій в регіоні інфляції було покладено край. Однак нова система цін ліквідувала й регулюючі функції ринку* і ціни почали формуватися у відриві від світових, що призвело до ізоляції угорської економіки від світового господарства. В економіці посилився державний контроль. У грудні уряд прийняв декрет про перехід в державне управління 14 найбільших підприємств важкої промисловості. Наприкінці 1946 р. уже 43 % всіх працюючих було зайнято в державному секторі.

Курс угорських комуністів на тотальну націоналізацію, посилення ролі держави і планової економіки та перехід до соціалізму зустрів опір авторитетної в угорському суспільстві ПДСГ, і в коаліції відбувся розкол. Патову ситуацію на початку 1947 р. "розв'язали" органи внутрішньої безпеки, контрольовані УКП. Було штучно сфабриковано "справу" про анти республіканський заколот проти угорського суспільства. До слідства було притягнуто й керівників ПДСГ. Генерального секретаря партії Белу Ковача звинувачено в антирадянській діяльності, заарештовано й заслано до радянських таборів. Почалися переслідування демократично налаштованих політичних діячів. Керівництво ПДСГ розгубилося. Упродовж весни 1947 р. її структура була остаточно розхитана, процес розпаду партії завершила вимушена еміграція одного з її лідерів, прем'єр-міністра Ф. Надя.

З початку 1947 р. єдиним диригентом у політичному житті Угорщини стала КПУ. Напередодні парламентських виборів, призначених на серпень, комуністи ініціювали новий виборчий союз (УКП, СДПУ, НСП, ПДСГ). Удавшись до суттєвих порушень чинного законодавства і всіляких зловживань, вони здобули 60 % голосів виборців. Однак така коаліція не могла бути довговічною, оскільки представляла надто різні сили. Тяжіння крайніх лівих, комуністів, до тоталітаризму не могло не призвести до внутрішньої боротьби й розпаду цього блоку.

Після перемоги на виборах комуністи, як найбільша парламентська партія, взяли курс на фактичну ліквідацію багатопартійної парламентської системи і формування однопартійної держави за радянським зразком. Цим замірам перешкоджала СДПУ, що мала великі традиції й