Тим часом країни з ринковою економікою успішно запроваджували все, що давало імпульс виробництву, це, своєю чергою, сприяло створенню надійної соціальної сфери, від чого залежали, насамперед, політична стабільність та спокій у державі. Тут варто назвати кілька основних факторів, що сприяли економічному розвитку демократичних країн у післявоєнний період.

Це, насамперед, використання системи державного регулювання. Держава скрізь, раніше чи пізніше, переставала фати роль нічного сторожа. Щоб не допустити кризових явищ, унаслідок яких відбувалася руйнація продуктивних сил і виникала політична та соціальна напруженість, держава вдається до економічних та соціальних заходів, покликаних стимулювати виробництво, контролювати його стан через банківську ставку, податкову систему, замовлення, величину платні, робочого тижня тощо. Регулювання вийшло за межі внутрішньої політики, стало міжнародним явищем. Так, найболючіші питання економічних взаємовідносин, господарського життя світу в цілому стали вирішуватися на щорічних зустрічах керівників великої "сімки" (США, Англія, Канада, Німеччина, Франція, Італія, Японія). Унаслідок реалізації комплексу всіх згаданих заходів, внутрішнього і зовнішнього порядку, кризові явища 1973— 1975, 1980—1982 pp. не мали таких згубних наслідків, як світова економічна криза 1929—1933 pp., хоча сучасні масштаби виробництва набагато більші за тодішні. Проте державне регулювання, обґрунтоване в 20—30-х роках англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом, теж не є універсальним засобом благополучної економіки. Післявоєнне захоплення під тиском лівих націоналізацією економіки ускладнило економічні проблеми в Англії та

Франції. Державна економіка виявилася малорухливою і неефективною, внаслідок чого з 80-х років у цих країнах здійснюється реприватизація1, що сприяло поліпшенню економічної кон'юнктури. Однак ніде в розвинутих країнах немає однотипної економіки. Йдеться лише про дотримання таких пропорцій між державним і приватним сектором, які не обмежували б свободу ринкової економіки.

Отже, першим фактором, що позитивно вплинув на економіку капіталістичних країн, стало застосування у міжнародних масштабах регулюючого чинника, що підтверджується створенням у 1946 р. першої світової валютної системи — Бреттон-Вудської. Ішлося, насамперед, про встановлення золотодоларового стандарту. Американський долар став світовими грішми й обмінювався по курсу 35 доларів за одну тройську унцію золота (31,1 г). Долар, таким чином, став ключовою валютою, засобом розрахунків у системі міжнародного платіжного обігу, а також основною резервною валютою, тобто виконував функцію нагромадження. Бреттон-Вудська валютна система проіснувала до 1971 р. Причини її краху комплексні: валютні лихоманки 60-х років, валютна та енергетична криза початку 70-х, поява трьох центрів економічної сили, тривога правлячих кіл США за вичерпання золотого запасу (в 1948 р. золотий запас США становив 21 686 т, а в 1970 р. — лише 9839 т).

Нова світова валютна система, що прийшла на зміну Бреттон-Вудській, — Ямайська — остаточно сформувалася у 1978 р. В її основі — ринковий, плаваючий курс валют, у тому числі й долара, відносно золота. В Ямайській системі відбулося вирівнювання ролі твердих валют. Поряд з доларом у світі успішно функціонували і користувалися довір'ям німецька марка, японська єна, французький франк тощо, тобто гроші, за якими стояла потужна і стабільна економіка. Не втратив ваги й долар, хоча його монополія закінчилась. І це логічно. США перестали бути єдиним центром економічної сили у світі.

Другим фактором була реалізація інтеграційних тенденцій, які стали виразно проявлятися в Європі ще за довоєнних часів. Нинішній Євросоюз, що об'єднує 15 країн, — своєрідний прообраз майбутнього світового співтовариства. Досвід засвідчує: чим структурнішою і розвиненішою стане економічна інтеграція, тим менше ризику та небезпеки конфліктів. Однак життя переконує, що прагнення до інтеграції там, де для цього ще не склалися необхідні умови (високий рівень економічного розвитку, усталена демократія як норма суспільного життя, відсутність політичних амбіцій тощо), приречені на невдачу.

Третім фактором, мабуть найважливішим, що впливав на всі сфери суспільного життя, стала науково-технічна революція (НТР). Три великі винаходи минулого століття створили базу сучасного виробництва: ядерний реактор (1942), транзистор (1948), лазер (1960). Наприкінці 50-х — на початку 60-х років розпочався новий етап НТР. Особливо швидко розвивалися хімія та хімічні технології, атомна промисловість, космонавтика. НТР викликала разючі зміни у виробництві, сфері праці, соціальній структурі суспільства. Найкращі результати дала НТР у країнах з розвинутою економікою. Науково-технічну революцію спричинила насамперед конкуренція — головний двигун розвитку виробництва в умовах економічної свободи. Саме в розвинутих країнах НТР стала могутнім чинником прискорення виробництва, структурної перебудови в напрямі створення пріоритетних галузей, які визначають обличчя сучасної економіки. Свідченням цього можна вважати той факт, що НТР у тоталітарних країнах, де виробник не був заінтересований у результатах своєї праці, новації планово "проштовхувались" лише у військове виробництво або ж те, що мало демонструвати "переваги соціалізму" (космос). З цією метою у закритих секретних містечках створювалися штучні острови високої заохочувальної зарплати і достатку, куди спрямовувалися великі бюджетні асигнування. Воєнні та політичні мотиви у підході до НТР переважали над економічними та соціальними потребами. НТР, таким чином, стала основним мірилом спроможності обох систем, показником їхньої життєвості. Якщо капіталістична система сповна використала досягнення НТР, то нездатність соціалізму скористатися науково-технічним прогресом виявилася очевидною.

НТР сприяла прискоренню темпів виробництва взагалі, і цивілізаційної зрілості суспільства зокрема. Так, за 50 післявоєнних років азійцям удалося досягти того, на що Заходові довелося витратити кілька століть. На базі НТР швидко розвивалися новітні галузі промисловості (виробництво пластмас, електронно-обчислювальної техніки, ракетобудування). Почали використовуватися нові види енергії — атомна, плазмова, сонячна. Докорінні зміни відбулися і в традиційних галузях: металургійній, машинобудівній, текстильній. Виник новий елемент продуктивних сил — керуючі машини, пристрої, що давали можливість автоматизувати виробництво. Компанії, що виробляли новинки, збагачувались. Хто не приділяв увагу модернізації, не використовував нові технології — відставав і залишався позаду не тільки в економіці.

НТР спричинила "зелену революцію" у сільському господарстві. Використання високоякісних мінеральних добрив, хімічних та біологічних засобів боротьби із шкідниками та бур'янами, стимуляторів росту, виведення високоврожайних сортів рослин та ефективних порід тварин зняли проблему харчування у багатьох країнах світу.

Унаслідок НТР значні зміни відбулися і в соціальній сфері суспільства. Чим масштабніше впроваджувались її досягнення, тим швидше зростав рівень життя населення. І це аж ніяк не залежало від наявності природних ресурсів. Яскравим прикладом тут може слугувати досить бідна на мінеральну сировину Японія.

НТР змінила характер трудової діяльності людини. Зросли роль творчих управлінських та контролюючих функцій, вимоги до освітнього цензу людини. Сучасне виробництво споживає дедалі менше простої фізичної сили, надаючи перевагу інтелекту. Зменшується кількість і роль "синіх комірців", зростає вага і значення "білих комірців". Упродовж останніх 25 років спостерігається скорочення частки зайнятих в обробній промисловості — "деіндустріалізація". Вона стала наслідком успішного економічного розвитку і підвищення життєвого рівня людей. Водночас зростала зайнятість у сфері послуг.

У 70-х роках розпочався новий етап НТР, який триває й понині. Він характеризується подальшим зрощенням науки та виробництва, прискоренням науково-технічних перетворень, використанням найновіших досягнень науково-технічної думки у військових (надточна зброя) та мирних цілях (системи телекомунікації, нові матеріали та біотехнологія, що являє собою сукупність методів, які використовують живі організми і біопроцеси для виробництва цінних для народного господарства продуктів — кормових дріжджів, ферментів тощо). Універсальним стало використання мікроелектроніки та мікропроцесорів. Однак людина в умовах НТР не загубилася, а, навпаки, стала центром останньої, основною продуктивною силою прискорення самої НТР та суб'єктом, що виграє від розвитку науково-технічного прогресу.

Свідченням того, наскільки пов'язані між собою фактори регулюючої ролі держави та НТР у капіталістичному суспільстві, може слугувати такий приклад. Коли на початку 70-х років на Заході вибухнула енергетична криза, то держава мобілізувала фінансові ресурси і розробила програми, а НТР підказала практичні шляхи вирішення проблеми —- через АЕС, нетрадиційні види палива.

Однак слід однозначно зауважити, що широке запровадження досягнень науки і техніки можливе лише за умов ринкової економіки, економічної та політичної свободи.

Характерною прикметою світової економіки є її глобалізація. Після краху комунізму у Східній Європі дедалі більше країн включається в систему світо господарських зв'язків. Один із найвідоміших сьогодні американських спеціалістів у галузі світової економіки проф. Лестер Туроу писав із цього приводу: "У 90-ті роки стало зрозумілим, що людство уже володіє всіма технологіями в галузі комунікацій і транспорту, які тільки необхідні для формування повною мірою глобальної економіки. Товари можуть створюватися у будь-якому місці світу залежно від того, де їх виробництво обійдеться дешевше, і збуватися там, де їх вдасться продати за найвищою ціною. Національні економіки замінюються глобальним господарством". Учений вважає, що основними силами, які викликали зміни, "стали