Польща - Суспільно-політична криза 1950-60 р.

Спроби модернізації режиму

План

1. Становлення "реального соціалізму"

2. Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

3. Польща 60-х. Рух протесту студентів та інтелігенції в 1968 р.

4. Література

Становлення "реального соціалізму"

Наприкінці 40-х років у Польщі утворився політичний режим тоталітарного типу з монопольною владою ПОРП. Узявши на озброєння сталінську модель соціалізму, керівництво правлячої партії намагалося силовими методами швидко вирішити всі складні проблеми перетворення суспільства.

Запозичення досвіду ВКП(б) призвело до ліквідації внутрішньопартійної демократії, почалися масові чистки, в ході яких члени партії проходили перевірку на лояльність. До 1954 р. з ПОРП було виключено 155 тис. чоловік. З кожним роком зростала агресивність пропаганди, почалась ідеологізація науки і культури, разом з критикою "гомулківщини" насаджувався культ Сталіна та його "вірного соратника" Берута.

Єдиною альтернативою офіційній державній ідеології залишалася католицька церква, що мала власну структуру та ієрархію, засоби масового впливу, інформаційну мережу, а найголовніше — власну ідеологію, що знаходила доволі широкий відгук у такій традиційно католицькій країні, як

Польща. Тому, розправившись з політичною і збройною опозицією, власті розпочали відкриту боротьбу з костьолом. Кульмінаційним актом антицерковної кампанії став урядовий декрет від 9 лютого 1953 p., згідно з яким внутрішнє життя церкви цілком підпорядковувалося світській владі. Водночас множилися фальсифіковані процеси над священиками. У вересні 1953 р. був заарештований і поміщений під нагляд у монастир у Команчі примас польської католицької церкви кардинал Стефан Вишенський. Урешті-решт під сильним тиском єпископат 7 грудня 1953 р. склав присягу на вірність ПНР.

Зміни в державному ладі і політичній системі країни закріпила Конституція, прийнята Законодавчим сеймом II липня 1952 р. Відповідно до нової конституції Польська Народна Республіка проголошувалася державою народної демократії, де влада належала трудящим міста і села, а політичну основу становили місцеві органи — ради народові та однопалатний сейм — вищий орган влади. Посада президента була замінена колегіальним органом — Державною радою, що обиралася з числа депутатів. Вищим виконавчим органом державної влади стала Рада міністрів, функції якої чітко не регламентувались. На виборах до сейму в жовтні 1952 р. під керівництвом ПОРП знову "переміг" Національний фронт, який продовжував символізувати демократію. Крім комуністів, до нього входили прокомуністична Об'єднана селянська та Демократична партії.

"Радянізація" суспільно-політичного життя Польщі супроводжувалася зростаючою політичною та економічною залежністю від СРСР. Відкинувши в липні 1947 р. під тиском Москви умови "плану Маршалла", Польща через півтора роки стає членом РЕВ. її зростаюча внаслідок індустріалізації промисловість великою мірою залежала від поставок радянської сировини та устаткування, а виготовлена продукція знаходила збут, головним чином, у СРСР і країнах народної демократії. На початок 1949 р. був завершений процес підписання договорів про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво з цими країнами, а в липні 1950 р. Польща підписала договір з НДР про делімітацію польсько-німецького кордону по Одеру — Нейсе.

В економічній сфері Польша також цілком копіювала радянський досвід і будувала свою економіку за вказівками Москви, а не виходячи з внутрішніх потреб і можливостей. Перехід до форсування темпів соціалістичного будівництва знайшов відбиток у шестирічному плані соціально-економічного розвитку країни на 1950—1955 pp. Передбачалося будівництво 1425 великих підприємств, проведення докорінних змін у структурі власності, галузевій структурі і розподілі національного доходу, який мав зрости на 212 %. Порівняно високий рівень видобутку кам'яного вугілля — головного предмету експорту — в поєднанні з наміченими темпами розвитку виробництва електроенергії та металургії мав забезпечити створення сучасного машинобудування і низки нових галузей промисловості — хімічної, кольорової металургії, автомобілебудування та ін. У галузі сільського господарства передбачалося кооперування щонайменше чверті селянських господарств і збільшення виробництва на 63 %.

Після смерті Й. Сталіна IX пленум ЦК ПОРП, скликаний у жовтні 1953 p., вніс корективи до економічного курсу правлячої партії: були дещо знижені темпи розвитку промисловості і насамперед галузей, що працювали на оборону, акцент переносився на збільшення виробництва товарів широкого вжитку, розвиток сільського господарства і підвищення життєвого рівня населення. II з'їзд ПОРП (березень 1954 р.) висунув завдання упродовж двох останніх років шестиріч к и розгорнути "велику битву за піднесення сільського господарства". Утім, кооперування села загальмувалося. Повсюдне використання методів адміністрування і примусу компрометували саму ідею колективної праці в очах селян, які вперто не бажали добровільно розлучатися зі своїми наділами. Незважаючи на спроби форсування організації виробничих кооперативів, наслідки цих зусиль були досить скромними і суттєво не вплинули на характер аграрних відносин на селі. На кінець 1955 р. в країні існувало близько 10 тис. кооперативів, що об'єднували 205 тис. господарств, яким належало 9,2 % загальної площі сільськогосподарських угідь. Повільно зростала і чисельність державних сільських господарств (ДСГ): з 1950 по 1955 р. їхня кількість збільшилася з 5679 до 6165. Обробляючи в 1955 р. 12,6 % сільськогосподарських угідь, вони давали 11 % валової продукції сільського господарства. Таким чином, сільське господарство, як і раніше, запишалося дрібновласницьким, базувалося на дрібних і середніх одноосібних господарствах. Рівень їх товарності й агротехнічної оснащеності зростав дуже повільно.

Загалом, шестирічний план не був виконаний за всіма основними показниками. Зростання національного доходу було нижчим на 38 % передбачуваного, реальна заробітна плата — на 36 %, постачання продовольством — на 20 %. Такі результати не могли задовольнити суспільство, в тому числі й робітничий клас, який доклав чимало зусиль для виконання шестирічки. Водночас незаперечним фактом було перетворення Польщі з аграрно-промислової на промислово-аграрну країну. Виникли нові індустріальні центри в Люблінському, Жешувському, Келецькому, Краківському та інших воєводствах. У 1950—1955 pp. було збудовано понад 500 великих промислових об'єктів. Одночасно з індустріалізацією країни тривало освоєння західних і північних земель, велася робота щодо закріплення на них осіб польського і українського походження, адаптації на цих землях мільйонів переселенців. З іншого боку, в роки шестирічки були зруйновані підвалини ринкового господарства й остаточно сформувалася адміністративно-командна система управління економікою.

Суспільно-політична криза 1956 р. Спроби модернізації режиму

У 1956 р. виявилася перша серйозна криза тоталітарної системи в Польщі. її спричинили не тільки економічні труднощі. Надзвичайно сильне враження на поляків справила критика культу особи Сталіна та створеної ним терористичної системи. У березні 1956 p., після смерті в Москві Б. Берута, лідером ПОРП став Е. Охаб. Вороже налаштований до будь-якого новаторства, новий генсек розпочав реанімацію сталінізму. Селян-одноосібників насильно змушували до колективізації. Унаслідок такої політики і без того низький рівень життя ще більше знизився, хоча офіційна пропаганда запевняла, що він невпинно зростає. За цих умов, намагаючись будь-що наповнити державний бюджет, уряд у травні 1956 р. пішов на "регулювання" заробітків. Унаслідок перегляду трудових норм і розцінок заробітна плата робітників відчутно знизилася. Це стало приводом до виступу на познанському машинобудівному заводі ім. Сталіна, адміністрація якого ігнорувала справедливі вимоги робітників. 28 червня 1956 р. тут розпочався страйк, який невдовзі перекинувся на інші підприємства міста. Масова маніфестація мала спочатку мирний характер, проте незабаром переросла у повстання. Групи маніфестантів штурмом узяли тюрму, звільнили в'язнів і захопили зброю охоронців. Водночас були атаковані будинки місцевого комітету ПОРП, суду і прокуратури, воєводського управління громадської безпеки, комендатури міністерства оборони і радіостанції. За рішенням Політбюро ЦК ПОРП до Познані були терміново направлені війська Сілезького військового округу, які до ЗО червня відновили порядок ціною життя 74 чоловік. 575 осіб були поранені й скалічені, понад 300 — заарештували, та лише троє з них згодом були засуджені за вбивство.

Познанські події стали пересторогою для режиму, засвідчивши втрату ним довіри і підтримки з боку робітничого класу. В оцінці цих подій і перспектив виходу з кризи партійне керівництво розкололося на два табори. Сталінське крило закликало до посилення цензури і репресивних заходів, вважаючи повстання "провокацією імперіалістичної агентури", а "ревізіоністи" намагалися пояснити спонтанний вибух глибокого невдоволення робітників вадами політичного ладу, вимагали його реформування. Учасники VII пленуму ЦК ПОРП, що відбувся у липні 1956 p., змушені були визнати, що "події в Познані не можуть розглядатись ізольовано від ситуації в країні". Пленум рекомендував здійснити заходи щодо поліпшення рівня життя робітничого класу, розширення робітничої демократії, суворого дотримання "соціалістичної законності" і реабілітації несправедливо засуджених. Зокрема, були зняті майже всі звинувачення, висунуті раніше проти В. Гомулки, М. Спихальського та 3. Клішко. Невдовзі опальному лідерові комуністів В. Гомулці повернули партійний квиток і він знову увійшов до складу Політбюро ЦК ПОРП.

В обстановці нагнітання напруженості, масових студентських мітингів, наростання загрози виступів робітничого класу в основних промислових центрах 19 жовтня 1956 р. відкрився VIII пленум ЦК ПОРП. Того ж дня до Варшави несподівано прибули М. Хрущов, В. Молотов, Л. Каганович,

A. Мікоян у супроводі командувача об'єднаними збройними силами Варшавського договору маршала