Чехословаччина суспільно-політична криза кінця 60-х років

План

1. Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

2. Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

3. "Празька весна" — невдала спроба реформування

4. Література

Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

Відразу після лютневого перевороту КПЧ взяла курс на побудову соціалізму. Навесні 1948 р. було прийнято закон про вилучення й розподіл земельних угідь, площа яких перевищувала 50 га. Здійснено націоналізацію середніх підприємств, на яких було зайнято більше як 50 працюючих. На підприємствах, що залишались у приватній власності, було лише 5 % зайнятих.

Новий курс у Чехословаччині, як і в інших країнах ЦПСЄ, розпочався посиленням пошуків класових ворогів, репресіями, чистками, політичними процесами. У 1952 р. заарештовано й страчено генерального секретаря ЦК КПЧ Р. Саамського. Було влаштовано судові процеси над словацькими діячами В. Клементисом, Г. Гусаком, Л. Новомеським, репресовано Л. Свободу та інших. їх звинувачували в буржуазному націоналізмі, антипартійній та антидержавній діяльності. Репресій зазнали й деякі діячі культури: письменники, поети, критики. Жертвами політичних процесів, що тривали до середини 50-х років, стали близько 27 тис. чоловік.

Загострення стосунків з верхівкою католицької церкви призвело до прийняття законів, згідно з якими держава брала на себе економічне забезпечення церкви, що фактично означало цілковитий контроль над нею. Католицька церква була позбавлена можливості втручатися у політичні справи.

До кінця 1948 р. загалом була завершена відбудова чехословацької економіки. Національний доход наблизився до рівня 1937 р. На 1,5 % збільшився обсяг промислової продукції порівняно з довоєнним рівнем. Проте харчова, текстильна, деревообробна та інші галузі легкої промисловості перебували ще у стані відбудови. У Словаччині відбувався процес інтенсивної індустріалізації: промислове виробництво вдвічі перевищило довоєнний рівень, переважно за рахунок переміщення сюди заводів і фабрик із чеських прикордонних районів, звідки виселялися німці. Сільськогосподарська продукція Словаччини становила лише 75 % рівня 1937 р. Зростав державний сектор, де наприкінці 1948 р. було зайнято 46 % працездатного населення й вироблялося 70 % національного доходу республіки. А в 1950 р. частка державного сектора у промисловості досягла 95 %.

Відтак ринкова система, разом з приватною власністю, була зруйнована, економіка стала планово-розподільчою, запроваджена практика виконання п'ятирічних планів. Основна увага приділялася розвиткові важкої промисловості. За період першої п'ятирічки (1949—1953) обсяг виробництва валової продукції збільшився на 93 %. Уведені в дію десятки

нових металургійних, машинобудівних, хімічних та інших підприємств. Провідною галуззю стало машинобудування. Причини економічних успіхів 50-х років крилися в післявоєнній відбудові, в резервах та ресурсах, які сприяли екстенсивному розвиткові, у потоках дешевої сировини, шо йшла з Радянського Союзу. Неабияке значення мало й те, що Чехословаччина брала активну участь в індустріалізації слаборозвинутих соціалістичних країн. З'явилися нові галузі виробництва — тракторобудування, приладобудування, суднобудування, виробництво автоматичних ліній, комплектного устаткування.

Водночас розвиткові сільського господарства не приділялося належної уваги, що призвело до диспропорцій у народному господарстві. Наприкінці 1950 р. через дефіцит продуктів у країні знову було введено карткову систему. Вихід із становища, що склалося, керівництво країни вбачало у створенні єдиних сільськогосподарських кооперативів (ЄСГК), члени яких зберігали право приватної власності на землю. Значною мірою було використано досвід капіталістичної сільськогосподарської кооперації, що існувала до війни. У своєму розвиткові кооперативи пройшли цілу низку стадій. У кооперативах першого, найнижчого типу, селяни об'єднувались лише для спільної роботи в полі. Члени ЄСГК другого типу розорювали межі своїх земельних ділянок і створювали єдиний орний масив; у кооперативах третього типу селяни об'єднували землю та худобу, доходи розподілялися переважно з урахуванням затраченої праці, оплата за земельні ділянки була вже незначною. У кооперативах четвертого типу поставлена мета досягалася повністю — оплата здійснювалася за працею, приватна власність на землю переставала для селянина відігравати будь-яку роль. У такий спосіб фактично здійснювалася націоналізація землі державою. Тактика поступового перетворення селянина-власника на сільськогосподарського заробітчанина давала можливість здійснювати колективізацію села без різких соціальних потрясінь. Хоча без гострих виступів проти ліквідації селянина-господаря не обійшлося, особливо в Моравії та Східній Словаччині. На 1960 р. було кооперовано 90 % усіх сільськогосподарських угідь.

У березні 1953 р. помер президент республіки К. Готвальд. Новим главою держави Національні збори обрали А. Запотоцького, а першим секретарем ЦК КПЧ став А. Новотний. Помітний вплив на політичну атмосферу в Чехословаччині справили рішення XX з'їзду КПРС, який засудив культ особи И. Сталіна.

Труднощі економіки. Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

У липні 1960 р. Національні збори республіки прийняли нову конституцію, в якій було закріплено курс КПЧ "на перехід до комунізму". Чехословаччина характеризувалась як соціалістична держава, відповідно, змінювалася її назва: Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). В Основному законі наголошувалася керівна роль Комуністичної партії, прихильність союзові з СРСР та іншими соціалістичними країнами. Чехословаччина проголошувалася державою двох рівноправних народів — чехів і словаків, хоча конституція закріплювала обмеження повноважень словацьких органів влади й управління.

Проте реальна дійсність не відповідала декларованим партійно-державним керівництвом "успіхам". Початок 60-х років ознаменувався зменшенням обсягу національного доходу, що зумовлювалося вичерпанням можливостей екстенсивного розвитку й внутрішніх резервів, слабкостями державної планової економіки. Почалося різке відставання від тих демократичних країн Заходу, з якими ще донедавна Чехословаччина йшла нога в ногу. Країна стала втрачати своє обличчя на світовому ринкові, її продукція виявилася неякісною і надто дорогою. Постала проблема прискорення господарського розвитку. З цією метою в середині 60-х років почала здійснюватися економічна реформа, що передбачала часткове введення ринкових відносин за умов збереження центральних органів управління, розширення прав підприємств, стимулювання ініціативи робітників, удосконалення механізму господарювання тощо. Проте незабаром виявилося, що нововведення суперечать командно-адміністративним методам управління, інтересам бюрократичної номенклатури. Неосталі-ністське керівництво А. Новотного почало всілякими засобами гальмувати здійснення реформи, щоб запобігти послабленню ролі і впливу КПЧ у процесі розпочатих демократичних перетворень.

За таких умов почав формуватися табір опозиції, яку очолили комуністи-реформатори, що займали ключові позиції в партії та державі: О. Дубчек (із січня 1968 р. перший секретар ЦК КПЧ), Й. Смрковський (голова Національних зборів), О. Чернік (голова Ради міністрів), директор інституту економіки О. Шік та інші політичні й громадські діячі. На січневому (1968) пленумі ЦК КПЧ реформатори, які щиро вірили, що в Чехословаччині можна збудувати "соціалізм з людським обличчям", взяли гору над ортодоксами на чолі з А. Новотним. Почався період, який увійшов в історію під назвою "празька весна".

"Празька весна" — невдала спроба реформування

Ідеї празьких реформаторів були викладені у "Програмі дій", прийнятій на квітневому пленумі ЦК КПЧ. Щоб зупинити деградацію виробництва, було вирішено рухатися до ринку та демократії, відмовитися від командно-адміністративних методів керівництва країною. Звільнена від цензури, чехословацька преса в численних публікаціях почала розвивати ці ідеї. Один із теоретиків "ринкового соціалізму" О. Шік так сформулював поставлені завдання: "Наші підприємства мають відчути якнайсильніший тиск внутрішнього та світового ринку. Монопольне становище підприємств треба змінити конкуренцією внутрішньою чи з допомогою зовнішньої торгівлі". Водночас обґрунтовувалася необхідність відкриття тисяч дрібних підприємств, планувалася передача середніх підприємств у приватну власність. Такі заходи пропагувалися як вимоги "демократичного соціалізму", "чехословацької моделі соціалізму". "Низи" і "верхи" вірили, що це й буде той самий бажаний "соціалізм з людським обличчям". Прагнення лідерів "празької весни" надати соціалізмові ринкового змісту, повернути в русло свободи й демократії бачаться сьогодні як ілюзії. Чехословацьке суспільство на той час ще не усвідомлювало того, що соціалізм не реформується, а тому на вулицях Праги майоріли гасла "хай живе соціалізм", "хай живе КПЧ". Поряд з критикою марксистсько-ленінської ідеології широко пропагувалися "ринковий соціалізм", економічна свобода, партійно-політичний плюралізм, звучали вимоги приватної власності та ін.

Свобода заполонила вулиці чехословацьких міст. Виникли десятки політичних організацій та клубів: "Клуб — 231", "Коло незалежних письменників", "Організація на захист прав людини", "Клуб активних непартійних". Чехословацька спілка молоді розкололася майже на двадцять молодіжних об'єднань. У Словаччині активізувався національний рух. Жорсткій критиці піддавалися стосунки з СРСР.

Якщо на Заході "празьку весну" розглядали як початок краху комуністичних режимів Східної Європи, то партійно-державне керівництво Радянського Союзу та інших соціалістичних країн убачало в ній загрозу власному існуванню. Перетворення у плані "ринкового соціалізму" об'єктивно вели до ліквідації реального соціалізму та переходу до демократії. Відтак радянське керівництво та його союзники по Варшавському договору зробили спробу покласти край експериментові спочатку за допомогою дипломатичного та силового тиску. Вже 20 червня на території Чехословаччини розпочалися командно-штабні навчання військ ОВД з метою з'ясування політичної ситуації в країні та настроїв загалу. Через тиждень у чехословацькій пресі з'явилась стаття "2000 слів", написана письменником Л. Вацуликом і підписана майже 70 діячами культури та науки, в якій висловлювалася рішуча підтримка процесу радикального реформування партії та держави. Відчуваючи підтримку мас, О. Дубчек ігнорував кремлівські "настанови" щодо рішучого наступу на