Рис. 28. План боспорської фортеці Ілурат

(за І. Г. Шургая)

Стабілізація воєнно-політичної ситуації навколо Боспору в I—II ст. сприяла піднесенню сільського господарства, промислів та ремісничого виробництва. Як наслідок, зросли обсяги торгівлі з центрами Причорномор'я та варварським оточенням. З Боспору та найближчих територій в різні античні центри вивозилися продукти землеробства, скотарства та солона риба. На Боспор і далі у Північне Причорномор'я ввозилися високоякісні вина, маслинова олія в амфорах (рис. 29), червонолаковий посуд із Пергама та Самоса, скляний — із Сірії, Єгипту, західних римських провінцій та ін.

Продовжували розвиватися економічні зв'язки з варварським світом. У Східній Тавриці найбільшим торговим центром залишався Пантікапей, а в азіатській частині — Фанагорія та Горгіппія. Особливу роль у торгівлі з варварами відігравав Танаїс. Характерна ознака житлових кварталів цього центру — будинки з глибокими підвалами, де зберігалися зерно, що надходило до міста, амфори з вином та маслиновою олією й інші продукти. Прикметною ознакою торговельних відносин з варварським населенням було використання монет як еквівалента обміну, чого раніше не фіксувалося.

Основні тенденції економічного розвитку дають можливість у загальних рисах схарактеризувати соціальний склад боспорського суспільства. Цар продовжував залишатися верховним власником землі. Тому царську сім'ю, її оточення та державний апарат слід розглядати як привілейовану групу суспільства. А це, своєю чергою, засвідчує значну питому вагу державно-редистрибутивного сектора в економіці. За таких умов обсяги прав різних верств населення фіксувалися за станово-правовими ознаками, а становий поділ сприяв майновій нерівності у суспільстві.

Значна питома вага державно-редистрибутивного сектора економіки передбачає, що її нормальне функціонування можливе лише за наявності значного прошарку населення, яке сплачувало земельну ренту-податок. Ідеться про власників невеликих ділянок землі, яка надавалася їм із царського фонду в умовне володіння. Цей прошарок населення, значну частину якого становили еллінізовані варвари, був основною виробничою силою в сільськогосподарському виробництві. У великих господарствах, як і на царській землі, використовувалася в основному праця населення широкого правового спектра. У цьому зв'язку викликає інтерес напис 151 p., де згадуються пелати, яких слід розглядати як категорію населення, близьку з римськими колонами або кріпаками.

Ще один соціальний прошарок населення репрезентували мешканці міст. Якась частина їх володіла земельними ділянками. Оскільки верховним власником землі на Боспорі вважався цар, населення більшості грецьких центрів за користування своїми ділянками мало сплачувати земельну ренту-податок У державну скарбницю. Майновий стан мешканців великих та малих боспорських міст був різним. Серед них траплялися заможні люди, особи середнього достатку іі бідняки. Проте всі вони вважалися підданими царя й мали сплачувати податки.

Рис. 29. Амфори I—III ст. н. е.

У великих центрах у II — першій половині III ст. в економіці Боспору зросла питома вага товарного виробництва, насамперед ремесла, яке приносило стійкі прибутки. Праця рабів використовувалася головним чином у домашньому господарстві царя, його оточення та якоїсь частини заможних родин. Основною ж виробничою силою на Боспорі були різні категорії особисто вільного, але залежного від держави різноетнічного населення, зайнятого у сільському господарстві, ремеслі та дрібній торгівлі.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Після деякого занепаду, пов'язаного з подіями кінця II — першої половини І ст. до н. е., античні міста починають відроджуватися, розширюється їхня площа (Пантікапей, Фанагорія). Хоча, скажімо, територія тієї ж Ольвії після гетської навали зменшилася втроє. В містах здійснювалися масштабні будівельні роботи, як правило, на основі планування, що склалося раніше. Будувалися оборонні мури, споруди громадського призначення. При цьому зростає скупченість забудови, у житлових кварталах фіксується наявність виробничих комплексів. У плануванні ордерних та безордерних житлових споруд домінували традиційні грецькі схеми. Новою прикметною рисою стає поява господарсько-житлових будинків. Збільшується відсоток двоповерхових споруд, що зумовлювалося зростанням кількості населення та обмеженими можливостями розширення міської території. Ознакою будівельної техніки стає спрощення конструкцій і погіршення їхньої якості. Лік піднесення будівництва та розвитку архітектури припадає на II — першу половину III ст. н. е. (рис. 30).

Рис. 30. Системи кладок житлових та громадських споруд І—III ст. н. е.

(за С. Д. Крижицьким)

Римський вплив майже не позначився на основних принципах містобудування та архітектури. Римські гарнізони розміщувалися в цитаделях, споруджених ще в попередній період (Херсонес). Єдиним винятком є Харакс, повністю побудований римлянами з урахуванням принципів, що використовувалися при зведенні римських військових таборів. Римський вплив найяскравіше простежується в конструкції терм, де використовувалися типово римські обігрівальні системи (гіпокауспні), водогони, застосуванні цем'янкового розчину (Херсонес, Харакс, Пантікапей) (рис. 31), мармурових облицювальних плиток, а також у появі специфічних малих архітектурних форм. Одним із суто римських прийомів будівельної техніки вважається змішана цегельно-кам'яна система кладки.

На сільській території Боспору продовжувалося будівництво укріплених поселень та фортець із цитаделями. З'являються добре укріплені невеликі міста, в яких простежуються римські впливи (Ілурат). На європейській стороні Боспору функціонував Узунларський вал, укріплений баштами за часів правління Асандра. На хорі Ольвії городища мали оборонні стіни та вали. А на Гераклейському півострові херсонеситами відбудовуються садиби з баштами.

Рис. 31. Схематичний план терм другої половини II — першої половини III ст. на території цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем): а — печі; б — ванни; в — лавки; 1—9 — приміщення терм

У боспорських некрополях споруджуються кам'яні склепи із циліндричним напівциркульним або коробовим склепінням. Проте їхня кількість зменшується. Стіни таких споруд тогочасні майстри тинькували, а потім розписували. В Ольвії поки що відомі лише підкурганні склепи Зевсового кургану та Еврісивія й Арети II—III ст. н. е. В Херсонесі такі підкурганні монументальні споруди невідомі, натомість тут відкриті невеликі поховальні споруди із кам'яних плит, пристосовані для розміщення урн із залишками кремації. Характерною особливістю некрополів стають ґрунтові склепи, вирізані в материковому фунті або вирубані у скелі, з нішами-лежанками або без них (рис. 32). Появу таких поховальних споруд пов'язують із певними змінами в уявленнях про існування небіжчика в потойбічному світі. У цей час набувають поширення підбійні могили, водночас продовжують використовуватися також прості фунтові могили з різними кам'яними конструкціями. В Херсонесі до IV ст. дітей ховали в амфорах. Основним типом поховань було тілопокладення. Лише в Херсонесі до середини НІ ст. застосовувалася кремація. Поряд із простими дерев'яними трунами на Боспорі фіксуються саркофаги з прикрасами із гіпсу та глини, а також мармурові саркофаги.

Рис. 32. Склеп, вирубаний у скелі з нішами-лежанками.

Херсонес. Західний некрополь

Найвідомішими з них є саркофаг II ст. з Мірмекія із зображеннями чоловіка та жінки на кришці та фрагменти стінок саркофагів II—III ст. із Херсонеса. В могили з померлими клали посуд, світильники, прикраси та інші речі. Характерною ознакою поховального інвентарю цього часу є велика кількість амулетів та оберегів. Зростає кількість поховань, у яких виявлено прикраси із дорогоцінних металів. Над могилами ставилися надгробки. В цей час для Боспору найхарактернішою ознакою поховань стають багатоярусні стели із фронтоном та зображеннями померлих. Інколи на могилах ставили статуї померлих. Із Ольвії та Херсонеса походять надгробки римських військовослужбовців та членів їхніх сімей з латинськими епітафіями. Продовжувалася традиція встановлення над могилами антропоморфних надгробків.

Рис. 33. Червонолакова кераміка I—III ст. н. е.

Масовий археологічний матеріал в археологічних шарах представлений керамічною продукцією. Переважають амфори, столова та кухонна кераміка. На відміну від більш раннього часу типологія амфор перших століть н. е. розроблена гірше. Тому визначити центри їхнього виробництва сьогодні поки що важко. Серед амфор переважають світлоглиняні екземпляри, що привозилися з центрів Південного Причорномор'я, а також Середземномор'я. На Боспорі виготовлялися великі червоноглиняні амфори, які використовувалися, зокрема, для зберігання продуктів.

Найхарактернішою групою археологічного матеріалу є столова червонолакова кераміка, значну частину якої доставляли із Малої Азії (Самос, Пергам). У Херсонесі та Ольвії представлені зразки майстерень західних провінцій Римської імперії. Виготовлявся червонолаковий посуд і в античних центрах, зокрема в Херсонесі і на Боспорі. Він відрізнявся від імпортного гіршою якістю покриття. Форми червонолакового посуду доволі різноманітні: тарілки, чашки, глечики, кубки та ін. (рис. 33). Широко застосовувалися в побуті світильники, а також ліпна кераміка для приготування їжі. Вважається, що наявність останньої в археологічних шарах свідчить про присутність в античних містах певного прошарку варварського населення.

Від середини І ст. до н. е. фіксується широке користування скляним посудом. Зі скла виготовлявся столовий посуд, ємності для пиття та парфумерії (рис. 34). Головними постачальниками скляних виробів були Сірія, Александрія й інші центри Східного Середземномор'я та Апеннінського півострова. Наприкінці II — в першій половині III ст. на городищі Альма-Кермен зафіксована майстерня, в якій скляний посуд виготовлявся солдатами римської залоги. В пізніший час