Була створена Рішенням Ради голів держав СНД від 14 лютого 1992 року. Вона є органом Ради голів держав з питань військової політики та будівництва держав-членів Співдружності.

Членами РМО е міністри оборони держав-членів СНД (окрім Молдови, Туркменістану та України) і Начальник Штабу з координації військового співробітництва СНД.

Штаб з координації військового співробітництва СНД є постійно діючим робочим органом Ради міністрів оборони. При РМО діють Комітет начальників штабів, Координаційний комітет з питань протиповітряної оборони, Військово-технічний та інші комітети.

Засідання РМО проводяться в міру необхідності, але, як правило, не рідше, ніж один раз у три місяці.

Рада міністрів оборони виконує такі функції:—

розглядає концептуальні підходи з питань військової політики і військового будівництва держав Співдружності і при необхідності вносить пропозиції на розгляд Ради голів держав СНД;—

здійснює координацію військового співробітництва держав-членів СНД;—

розробляє пропозиції щодо координації зусиль, які спрямовані на попередження збройних конфліктів на територіях держав-членів СНД і їхніх зовнішніх кордонів; щодо зближення нормативно-правових баз держав у галузі військового будівництва і соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їхніх сімей;—

здійснює організацію діяльності груп військових спостерігачів і колективних сил з підтримки миру в межах СНД.

Головою Ради міністрів оборони є С. Іванов, міністр оборони РФ.

На засіданні РМО СНД у червні 2002 року розглянуто питання розширення участі держав-учасниць Співдружності в операціях з підтримки миру в зоні грузино-абхазького конфлікту, пропозиції щодо зміни "мандату миротворців". Військову складову співробітництва характеризує періодичне проведення військових навчань Колективних сил швидкого реагування, зокрема військових навчань "Південний щит Співдружності".

Військово-політичне співробітництво ряду країн СНД характеризується підписанням ними Договору про колективну безпеку (ДКБ) 15 травня 1992 року ("Ташкентський договір"). У квітні 1999 року прийнято рішення щодо продовження термінів його дії. Учасниками ДКБ є Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан. 14 травня 2002 року на засіданні Ради колективної безпеки за участю голів держав-учасниць ДКБ ухвалено рішення про підвищення статусу цієї організації, що перетворило її у повноцінну міжнародну військово-політичну структуру" досягнуто домовленостей щодо прискорення розробки статуту, додаткових правових документів, які б регламентували діяльність ДКБ, а також щодо нової назви організації — "Організація Договору про колективну безпеку" (ОДКБ).

Рада командувачів Прикордонними військами (РКПВ)

Була створена Радою голів держав СНД від б липня 1992 року. Є колегіальним органом Ради голів держав і Ради голів урядів СНД з питань координації охорони зовнішніх кордонів Співдружності та економічних зон держав-членів СНД.

Членами Ради командувачів є начальники Прикордонних військ (або інші повноважні представники) держав-членів СНД (окрім Азербайджану, Молдови й України), а також Голова Координаційної служби Ради Командувачів.

Координаційна служба — постійний робочий орган РКПВ, який забезпечує виконання взятих на Раду функцій.

Засідання РКПВ проводяться в міру необхідності, але не менше одного разу в квартал.

Головою є перший замісник Директора Федеральної служби безпеки РФ, голова прикордонної служби В. Пронічев.

Рада командувачів Прикордонними військами виконує такі функції:

- узгоджує наміри держав-членів СНД щодо реалізації рішень Ради голів держав, Ради голів урядів і власних рішень, а також положень Статуту СНД, що стосуються прикордонних питань;—

координує зусилля Прикордонних військ у сфері охорони зовнішніх кордонів і економічних зон;

- розвиває дружні зв'язки між Прикордонними військами держав-членів СНД;

- сприяє розвитку і зміцненню Прикордонних військ держав-членів СНД шляхом зближення національних законодавств з питань, що стосуються кордонів та їхньої безпеки, взаємного обміну інформацією, співробітництва в сфері військово-технічної політики і підготовки кадрів.

Економічний Суд СНД

Був заснований згідно зі ст.5 Договору Ради голів держав СНД про покращення розрахунків між господарськими організаціями країн-членів СНД від 15 травня 1992 року.

Основним документом, що визначає статус Економічного Суду, є Договір про статус Економічного Суду СНД від 6 липня 1992 року, а також затверджене цим Договором Положення про Економічний Суд СНД. Країнами-учасницями цього Договору є: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан і Узбекистан.

Відповідно до ст. 2 Договору про статус Економічного Суду СНД встановлена квота числа суддів від країн-членів, що призначаються в склад Економічного Суду, в кількості двох осіб. Головою був обраний А. Керимбаєв. Вищим колегіальним органом визначено Пленум ЕС. Секретар Пленуму — суддя Г. Симонян.

До повноважень Економічного Суду відносять вирішення міждержавних економічних спорів:

- що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених договорами і рішеннями Ради голів держав, Ради голів урядів та інших інститутів;

- щодо відповідності нормативних та інших актів держав-членів СНД економічним питанням договорів та інших актів СНД.

Більшість розглянутих справ стосувалися тлумачення актів Співдружності, які були прийняті з економічних питань, визнання та забезпечення соціально-економічних прав громадян, що проживають на території держав Співдружності.

У 1997—1998 роках Економічний Суд розглянув ряд справ, пов'язаних з неоднозначним трактуванням органами положень про Митний союз і зону вільної торгівлі, що базуються на Договорі про створення Економічного Союзу від 24 березня 1993 року.

Рішення Економічного Суду щодо тлумачення надали можливість уточнити статус деяких органів СНД, забезпечити застосування міжнародно-правових гарантій у тій чи іншій сфері їхньої діяльності.

Практика діяльності Суду показала, що Суд має великі потенційні можливості для вирішення спірних питань, пов'язаних з діяльністю Співдружності. Але цьому перешкоджає вузькоcпеціалізована юрисдикція Суду, обмеженість кола суб'єктів, які можуть звертатись до Суду, відсутність механізму забезпечення виконання його рішень.

Міждержавний економічний комітет

Задля координації економічної діяльності у сферах цінової, податкової та бюджетної політики спочатку було створено Економічний союз, в який Україна (і Туркменістан) входила на правах асоційованого члена. Восени 1994 року його було перетворено на Міждержавний економічний комітет (МЕК), до якого повноправно ввійшла Україна.

МЕК був постійно діючим виконавчим органом, що мав контрольні та розпорядчі функції, підконтрольні Раді глав держав та Раді глав урядів. Керівними органами Міждержавного економічного комітету були президія та колегія, яка працювала на постійній основі, керувала діяльністю апарату МЕК. Кошторис МЕК затверджувала Рада глав держав, квота України становила 14 %.

Згідно з положенням, функції МЕК були дуже широкі: від аналізу здійснення економічних реформ до розпорядчих дій щодо об'єктів транснаціонального характеру. При цьому МЕК надавалося право готувати і виносити на розгляд найвищих органів СНД проекти міждержавних документів, здійснювати експертизу угод, програм та інших документів, підготовлених держава ми-членами СНД. МЕК також мав право приймати рішення розпорядчого характеру, обов'язкові для виконання виконавчими структурами держав за умови отримання від них відповідних повноважень.

В угоді про МЕК передбачалося здійснення обстеження на місцях, отримання інформації від державних органів про виконання зобов'язань і вжиття заходів для усунення існуючих ускладнень та вирішення спорів. В угоді про створення Міждержавного банку закладено норму, відповідно до якої розрахунки між членами здійснюються в рублях, що емітуються Центральним банком Росії. Вільні кошти банку повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в Центральному банку Росії, що означає автоматичне кредитування країнами СНД російської економіки.

Договір про Економічний союз, підписаний 24 вересня 1993 року, виявився відірваним від життя і не підкріпленим правовою базою. При укладанні угоди Україна виступила з заявою про асоційоване членство і набула його у квітні 1994 року. До речі, ці утворення не відбулися.

Виконавчий Комітет

З метою підвищення ефективності та реформування структури СНД на базі вже існуючих двох таких органів, як Виконавчий Секретаріат (створений у травні 1993 року) та Міждержавний економічний комітет (МЕК) 21 червня 2000 року Радою голів держав СНД було затверджено Положення про Виконавчий Комітет СНД.

Відповідно до цього Положення, Виконавчий Комітет є єдиним постійно діючим виконавчим, адміністративним і координуючим органом Співдружності, який забезпечує організацію роботи Ради голів держав, Ради голів урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної Ради та інших органів СНД.

Його основні функції:—

забезпечення діяльності Ради голів держав, Ради голів урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради;—

надання рекомендацій щодо перспектив розвитку та стратегії СНД;—

юридична обробка документів;—

аналіз процесу реалізації рішень, договорів;—

систематичне інформування вищих органів Співдружності тощо.

Комітет підзвітний Раді голів держав, Раді голів урядів, а також (у межах їхньої компетенції) Раді міністрів закордонних справ і Економічній раді.

Комітет може подавати на розгляд проекти в сферах: економічного співробітництва, освіти, соціального захисту, культури, екології тощо.

Комітет сприяє створенню сучасного інформаційного простору: видає інформаційний вісник Ради голів держав, Ради голів урядів і економічний вісник Співдружності, створив web-сторінку СНД — www.cis.minsk.by

Комітет складається з Голови Виконавчого Комітету — Виконавчого секретаря, його замісників, департаментів та інших структурних підрозділів. Голова Комітету є основним адміністративним представником Співдружності, який призначається за пропозицією держави-члена СНД Радою голів держав терміном на З роки рішенням, прийнятим консенсусом.

Економічна Рада СНД

25 січня 2000 року рішенням голів держав-членів СНД було засновано Економічну Раду СНД. Знову створений орган — Економічна Рада — головний виконавчий орган, який забезпечує виконання угод, прийнятих у рамках СНД, рішень Ради голів держав і Ради голів урядів про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інших питань соціально-економічного співробітництва.

У своїй діяльності Економічна