УДК 930 (477)

Федорчук О. О., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Василій Никифоров - літописець Олександрії

У статті робиться спроба висвітлити життя і діяльність одного з представників приходсь- кого духовенства Херсонської єпархії Василя Миколайовича Никифорова (1832-1908), проаналізувати його краєзнавчі праці та відзначити внесок у розвиток краєзнавства на Півдні України в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

On attempt to uncover the life and activity of the representative of the parochial clergy of Kherson eparchy Vasil Mykolayovych Nykyforov (1832-1908) is done in the article. His ethnographical Works are analyzed here. The author of the article notes Nykyforov's contribution to the development of regional studies in the South of Ukraine in the second half of ХІХ - early ХХ century.На сучасному етапі розвитку історичного краєзнавства одним з його пріоритетних напрямів є дослідження церковної історії та культури в регіонах. Особливо слід наголосити на ролі служителів культу в ХІХ - на початку ХХ ст. у створенні описів окремих територій, приходів, церков, повітових міст, побуту місцевого населення в історико- релігійному аспекті. Гуманітарна спрямованість отриманої освіти, ведення метричних і сповідальних книг, складання клірових відомостей, існування церковного архіву, де часто містились документи ХУІІ-ХУШ століть, - все це робило духовних осіб церковними істориками, а близькість до селянства перетворювала їх певною мірою в етнографів, що знали всі місцеві звичаї і традиції. Багато церковних ієрархів - від керівників єпархій до настоятелів церков - були дійсними членами Одеського товариства історії і старожитностей, публікували свої праці на сторінках його "Записок", що зумовлює актуальність дослідження їхнього життя і діяльності.

Одним з таких діячів був протоієрей Василій Миколайович Никифоров (1832-1908). В дореволюційній літературі постать о. Василія відображена неповно: при його житті була опублікована коротка біографія [1], а після смерті - некролог у "Прибавлениях к Херсонским епархиальным ведомостям", де поданий перелік його праць [2]. В радянській та сучасній історіографії діяльність преосвященного спеціально не досліджувалась. Автор має на меті охарактеризувати життя і діяльність о.Василія, зробити аналіз його краєзнавчих праць.

Протоієрей Василій Миколайович Никифоров (1832-1908) був відомим представником духовенства Херсонської єпархії. Отець Василій (в миру Василій Миколайович Никифоров) народився в 1832 р. в повітовому місті Олександрія Херсонської губернії в сім'ї священика. Після закінчення Єлисаветградського духовного училища вступив до духовної семінарії в Одесі, там навчався з 1848 по 1855 рр. і закінчив її в числі перших студентів. Мріяв вступити до духовної академії, але після смерті батька змушений був підтримувати свою родину. 23 листопада 1858 р. став другим священиком в Олександрійському Успенському соборі, пізніше - настоятелем (з 14 серпня 1890 р.). Всього в Успенському соборі о.Василій прослужив 40 років. З 9 квітня 1874 р. до 15 жовтня 1885 р. був законовчителем в жіночій прогімназії, потім в повітовому училищі (з грудня 1885 по 24 жовтня 1892 рр.), артилерійській бригаді (з жовтня 1880 р.). З 1872 р. виконував обов'язки директора Олександрійського повітового тюремного відділення; з листопада 1884 до жовтня 1885 рр. призначений виконуючим обов'язки наглядача церковно-приходських шкіл Олександрійського повіту: він чудово знав шкільну справу і віддавався їй всією душею.

14 червня 1879 р. за сприяння товариству Червоного Хреста на посаді члена місцевого комітету й за відправлення священицьких треб в лазареті, влаштованим місцевим відділенням товариства, отримав знак Хреста; 2 жовтня 1881 р. призначений помічником благочинного Олександрійської округи, з поділом її на дві частини звільнився з посади за власним проханням. З 4 серпня 1890 по 25 листопада 1893 рр. Никифоров працював головою Олександрійського повітового відділення єпархіальної училищної ради; 2 травня 1893 р. зведений в сан протоієрея.

Був одружений, мав сина й доньку. В 1898 р., коли втратив свого єдиного сина Миколу (законовчителя Олександрійського повітового училища, священика), залишив службу при Олександрійському соборі. Резолюцією високопрео- священного архієпископа Іустина від 16 листопада 1899 р. о.Василій призначений духовником Одеської семінарії й законовчителем зразкової двокласної школи при семінарії, а 28 листопада 1899 р. приступив до виконання своїх обов'язків. В 1904 р. помирає його дружина, і в 1905 р. о.Василій залишає Одесу і повертається до рідної Олександрії, де й проживав до кінця свого життя у родичів. Вмер 22 квітня 1908 р. і похований місцевим духовенством на Олександрійському кладовищі. Мав нагороди: камилавку, наперсний хрест, орден Святої Анни III и II ступеня.

За словами І.Гороновича, "на першому плані у нього були церковні служби і молитовні подвиги, а потім він старався засвоїти доповіді, відвідати музеї, екскурсії для огляду старожит- ностей і пам'яток минулого життя" [3]. Протягом багатьох років отець Василій також займався вивченням історії, природознавства, етнографії, археології, краєзнавства; був членом Імператорського археологічного товариства, брав участь у роботі майже всіх археологічних з' їз- дів; 31 грудня 1889 р. Никифорова обрали членом-кореспондентом Московського археологічного товариства, 31 березня 1890 р. - членом- співробітником музею церковних старожитнос- тей в Ростові. Він був член-кореспондентом Одеського товариства історії і старожитностей з 9 березня 1900 р. і дійсним його членом з 14 листопада 1904 г. Отець Василій багато працював у архіві Одеської духовної семінарії, збирав матеріали з