Так, одна з перших його праць, що вийшла друком 1873 року в "Прибавлениях к Херсонским епархиальным ведомостям", була присвячена приходу Олександрійської Успенської церкви [4], де протоієрей Василій подає загальний історичний нарис місцевості, в якій знаходиться приход, приписаний до Успенського собору, а також історію сіл приходу: Філіповки, Березівки, Слан-Каменя, Вербової Лози, Сторожового, Петровського, Смирновська, хуторів Чернікова, Ф. і А.Шатунових, Анісімова; особливу увагу звертає на кількість населення та наявність землі в селянських і панських господарствах.

Як духовна особа він не міг не цікавитись церковною історією краю, тому о.Василій описує історію будівництва Успенського собору [5]. Детально характеризує штат приходського причту, наводить дані про жалування священикам за штатами 1860 р. Окремим нарисом подає ста- тистико-етнографічну характеристику приходу, в якому фіксує число прихожан православного сповідання (окремо чоловіків та жінок), кількість безпопівців, а також померлих від епідемій чуми та холери в 1813 і 1831 рр. Крім цього, в нарисі описана економічно-господарська діяльність прихожан. Так, за його даними, основними заняттями українців або малоросів є землеробство, чумацтво, городництво, а росіян - торгівля і ремесла, особливо в осінньо-зимовий період [6]. Він описує побут, матеріальну та духовну культуру (хрестини, родини, заручини, весілля, похорон та інші звичаї і традиції) трьох народів, представники яких становлять більшість при- ходського населення: українців, росіян, циган. Фіксує й відмінності, які існували в побуті та культурі цих народів, а також взаємовплив звичаїв і традицій. Так, про циган о.Василій пише, що "живучи поряд з малоросами, вони в релігій- ному відношенні і житейському побуті, більшою частиною наслідують їх обряди та звичаї" [7].

Але найбільш повною і цінною працею Васи- лія Никифорова, на думку автора, є його нариси Олександрійського повіту [8], в яких він дає географічний опис території, викладає історію краю від найдавніших часів до сучасності. Особливо цікавими є сторінки, присвячені козацтву: автор описує козацький побут, їх господарсько- економічну діяльність, а також турецько- татарські напади та бойову стратегію і тактику козаків і запорожців, хоча й називає їх "черкасами" [9]. Справжнє заселення повіту, на думку Никифорова, починається після укладання миру між Російською імперією і Туреччиною в 1739 р., коли остання повертала Росії "Дике Поле". Саме з цього часу він датує появу таких сіл, як Нестерівка, Андрусівка, Дмитрівка. Динамічне заселення краю продовжувалось сербськими військовими колоністами в 1752 р., а більш швидких темпів воно набрало з 1763 р., коли царський уряд дозволив офіцерам поселених полків заселяти селянами свої рангові землі. Так виникають села: Богоявленськ, Краснопілля, Орлова Балка, Северинка, Воїнівка, Онуфріївка [10]. Отець Василій описує ті адміністративні зміни, які відбулися на південноукраїнських землях в другій половині ХУІІІ століття, зокрема, утворення в 1784 р. Катеринославського намісництва з поділом його на дві губернії - Новоросійську та Азовську і утворення в Новоросійській губернії Олександрійського повіту з центром Усівка або Усіновка, яка пізніше була перейменована в м.Олександрію. Даючи оцінку впровадженню з 1821 р. військових поселень,

Література

Сведения о лицах, состоящих на службе в духовно- учебных заведениях Херсонской епархии в начале 1902-1903 учебного года. - Одесса: Типография "Славянская" Е.Хрисогелос, 1904. - С. 9-10.

Горонович И. Заштатный протоиерей города Александрии Херсонской губернии, о. Василий Николаевич Никифоров: [Некролог] // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям (далі - ХЕВ). - Одесса, 1908. - № 10-11. - С. 294-300.

Там само. - С. 398.

Никифоров В. Описание прихода, принадлежащего соборной Успенской церкви уездного города Александрии Херсонской губернии // Прибавления к ХЕВ. - 1873. - № 17 - С. 488-510; № 18. - С. 519538; № 19 - С. 566-588.

Там само. - № 18. - С. 525-528.

Там само. - № 19 - С. 570-572.

Там само. - С. 585.

Никифоров В. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии // ХЕВ. - 1876. - № 22. - С. 394-410; № 23. - С. 427-460; № 24. - С. 465-202; 1878. - № 18. - С. 535-539; № 19 - С. 568-579; № 20. - С. 603-615.

Там само. - 1876. - № 23. - С. 449.

Там само. - С. 500-501.

Там само. - 1878. - № 19. - С. 574.

Там само. - 1878. - № 20. - С. 605.

автор говорить, що ця реформа "йшла врозріз з його (тобто народу. - О.Ф.) життям, звичаями та звичками, що склалися століттями" [11]. І для підтвердження цієї думки він характеризує категорії поселенців, їх повинності на користь держави, а також описує адміністративний устрій поселень й ті зміни, що в них відбувались. В.Никифоров був свідомий того, що він не повністю охарактеризував внутрішнє життя поселенців і вважав, що "військові поселення ще чекають на свого описувача та історика" [12]. Він з добросовісністю літописця зафіксував всі адміністративні зміни в повіті на кінець 70-х років ХІХ ст. в церковній, поліцейській, судовій галузях. Особливу історичну цінність, на думку автора, становить список населених пунктів Олександрійського повіту на 1806 рік із зазначеною кількістю населення