Можна сказати словами С.М.Королівського, виголошеними у 1969 р., що "цілком природно, що в них (працях дослідника. - П.Т.) є окремі положення, які не можна не визнати застарілими і навіть помилковими. Деякі з них відображають учорашній день, учорашній рівень нашої науки" [5]. Правда, цей вислів стосувався до проблем, породжених культом особи Й.В.Сталіна, але цілком може бути віднесеним і до наших часів.

Соціалістична революція, продовжує вчений, була історично обумовленим результатом соціально-економічного і політичного розвитку всієї країни, критикує твердження окремих істориків про відсталість України та злиденність трудящих як основну причину революції. Автор говорить про наявність глибоких протиріч, багатьох важливих невирішених проблем і, насамперед, протиріч між продуктивними силами капіталізму і феодально-кріпосницькими рештками, які заважали його розвитку, які неможливо було ліквідувати без буржуазно-демократичної революції, і протиріч, які визріли вже всередині капіталістичного суспільства, яке вступило на шлях імперіалізму і довело їх до такої межі, що їх не можна було знищити без соціалістичної революції.

Всі свої положення автор підтверджує цифрами і фактами. Він показує відносну розвину- тість економіки і класово-соціальної структури населення України напередодні революції, наводить дані, які характеризують стан промисловості, сільського господарства і транспорту України. Особливу увагу він приділяє напівколоніальному становищу України в системі Росії, хижацькій експлуатації її багатств, гнобительській політиці російського самодержавства, становищу окремих класів і верств населення, українському національному рухові, розмежуванню сил у ньому, обґрунтовано критикує теорію безкласовості українського суспільства, створену українськими націоналістами.

Автор звертає увагу на ще одне гостре протиріччя: прогресивне за своєю суттю прагнення братніх народів до об'єднання та імперіалістичним, насильницьким способом цього об'єднання, який здійснював російський царизм. Це протиріччя викликало незадоволення і обурення (національно-визвольну боротьбу трудящих мас, міжнаціональне тертя всередині пануючих верств) і теж могло бути ліквідоване лише шляхом повалення влади поміщиків і капіталістів, тобто внаслідок соціалістичної революції.

Підсумовуючи соціально-економічний і політичний розвиток країни, С.М.Королівський зазначав, що Україна підходила до революції з багатьма невирішеними питаннями: існування застарілого самодержавного ладу, поміщицького землеволодіння, безправного і злиденного становища робітників, національного гноблення. Всі суперечності до краю загострила Перша світова війна. Вчений робить висновок, що в тих умовах, які на той час склалися, революція була єдиним можливим виходом для трудящих України [6].

Історію Жовтневої революції С.М.Коро- лівський, як і інші історики, починав з огляду подій Лютневої революції в Україні, шляху від буржуазно-демократичної до соціалістичної революції. Він відзначає, що вона пройшла ті ж самі етапи, що і в усій країні: мирного й немирного розвитку, двовладдя і підготовки збройного повалення влади буржуазії. Більшовицьким організаціям під керівництвом Центрального комітету, В.І.Леніна довелося провести гігантську роботу по завоюванню мас і масових організацій, ізоляції меншовиків та есерів, створенню збройних сил революції - робітничої міліції й Червоної гвардії. В умовах України більшовикам довелося приділяти особливу увагу національному рухові, залучати на свою сторону справді революційні елементи в ньому, розвінчувати та викривати контрреволюційні.

Напередодні Жовтневого перевороту в Петрограді поляризація сил в Україні досягла крайніх меж, все більша кількість масових організацій трудящих вимагала переходу влади до рук Рад. Тому Жовтнева революція, яка розпочалася у Петрограді, знайшла співчуття й підтримку в Україні. Тут також розпочалася боротьба за встановлення влади Рад. І С.М.Королівський на багатому фактичному матеріалі, який нерідко вперше вводився до наукового обігу, показує цю боротьбу в усіх регіонах України, особливо детально зупиняється на заключному етапі цієї боротьби - розгромі "буржуазно-націоналістичної і кадетсько-каледінської" контрреволюції, яка припала на другу половину грудня 1917 р. і січень 1918 р. і майже повсюдно увінчалася повною перемогою.

Особливу увагу у викладі соціалістичної революції в Україні Степан Мефодійович приділив Першому Всеукраїнському з'їздові Рад, який проходив у Харкові 11-12 грудня 1917 р. Він вперше в українській радянській історичній літературі детально дослідив історичну обстановку, в умовах якої був скликаний з'їзд, зрив роботи з'їзду в Києві, проведення його у Харкові, його рішення і ставлення до них з боку трудящих України. "Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, - писав він у 1951 р., - мав велике історичне значення. Проголосивши Україну Республікою Рад і обравши Центральний Виконавчий Комітет Рад, він став важливим переломним моментом у боротьбі за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні, за Українську Радянську Соціалістичну Республіку" [7].

У своїх роботах С.М.Королівський підкреслює величезну роль В.І.Леніна, ЦК РСДРП(б) і Ради Народних Комісарів Російської Радянської республіки у підтримці боротьби трудящих мас України за встановлення Радянської влади. Свої загальні праці він завершує розгромом Центральної Ради і військ Каледіна на Дону, початком перетворень в галузі економіки, культури і побуту трудящих України.

Дослідник підкреслює, що революція в умовах України відзначалася виключною складністю, напруженістю і гостротою. Обумовлені вони були не тільки наявністю в Україні сильного, відносно добре організованого поміщицького і буржуазно-куркульського прошарку, але й великою заплутаністю національних відносин, які викликали до життя бурхливий національний рух, який вкрай ускладнив процес революції.

Факторами, які сприяли успіху революції в Україні, були