вигідне географічне і стратегічне положення, наявність численної армії революційного пролетаріату і певного рівня його організації. Однак серйозними перепонами на цьому шляху стали численні сили контрреволюції в особі збройних сил і органів Тимчасового уряду, дії російських контрреволюційних партій і організацій - монархістів, октябристів, кадетів, російських соціал-угодовців - меншовиків та есерів, єврейських та польських націоналістичних партій. Старий царський генералітет, офіцерський корпус армії, полки донських козаків, батальйони ударників і георгієвських кавалерів, численні юнкерські школи стали їх ударною силою.
С.М.Королівський говорив про активізацію сил української націоналістичної контрреволюції, очолюваних Центральною Радою, різними націоналістичними партіями і організаціями, які намагалися встановити свою владу на території України. Ускладнювала ситуацію та обставина, що більшовицькі організації України, Ради і профспілки ще не були об'єднані у всеукраїнсь- кому масштабі і не мали своїх всеукраїнських центрів, чимало Рад України на час революції ще не були більшовизовані, зокрема такі впливові, як Харківська, Катеринославська, Одеська та деякі інші, йшли за меншовиками, есерами і націоналістами, що дуже ускладнювало боротьбу за соціалістичну революцію.
Багато істориків, зауважував вчений, натхненні благородним бажанням всебічно показати благотворну роль допомоги російського народу своїм братам-українцям в їх боротьбі за соціальне і національне розкріпачення, поступово скочувалися на шлях применшення, а то й просто змазування ролі самих трудящих України в боротьбі за владу Рад, за перемогу соціалістичної революції. Цим самим вони фактично давали матеріал для підтвердження і виправдання версії націоналістичних істориків про чужорідний характер Радянської влади в Україні, про насильницьке привнесення її з Півночі, про її окупаційний характер. Степан Мефодійович писав, що "вирішальні перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Україні досягнуті зусиллями трудящих України при величезній підтримці братнього російського народу, який не тільки першим здійснив соціалістичну революцію і тим самим дав могутній поштовх соціалістичній революції на окраїнах, але надав пряму всебічну допомогу українському народу в його боротьбі за владу Рад" [8].
Більш того, історик дотримувався думки, що трудящі України не тільки відіграли вирішальну роль у боротьбі за перемогу влади Рад в Україні, але й зробили значний внесок у встановленні Радянської влади в усій країні, зокрема у Петрограді, Москві, на Південно-Західному фронті, на Дону, у прийнятті на себе удару австро- німецьких військ та ін. Він вважав, що головним результатом соціалістичної революції в Україні був той факт, що вона вперше за багато віків історії українського народу забезпечила йому створення суверенної національної держави - Української Радянської Соціалістичної Республіки. Саме в цьому дослідник вбачав разом з іншими радянськими істориками велику визвольну місію жовтневої соціалістичної революції в Україні, бо саме вона корінним чином змінила історичні долі українського народу.
Нарешті, на думку історика, перемога Жовтневої революції, утворення Української радянської держави, досвід боротьби трудящих за перемогу Жовтня має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення.
У творчій спадщині С.М.Королівського - статті про роль Рад робітничих і солдатських депутатів у період підготовки і проведення Жовтневої революції [9], утворення Української радянської держави та початковий етап її розвитку [10], український національний рух [11]. Останнім питанням дослідник цікавився давно, дійшовши висновку про надзвичайну заплутаність цього питання в історичній літературі. Він виділяє три концепції українського національного руху: націоналістичну, великодержавну і ленінську, яка визнавала національне питання важливим, але не основним, виключним чи вирішальним. При всій зацікавленості українських трудящих у ліквідації всіх перешкод на шляху вільного національного розвитку, зазначає вчений, все ж основну увагу вони приділяли політичним та соціальним питанням.
С.М.Королівський рішуче виступив проти теорії, за якою весь український національний рух у 1917-1918 рр. був ідеологічно і тактично єдиним і наскрізь контрреволюційним, в ньому були дві лінії - робітників і селян та буржуазії. Національні вимоги робітників і селян включали вимоги національного самовизначення України, забезпечення повного рівноправ'я всіх народів, які населяли Україну, введення української мови у всі сфери життя, не ігноруючи при цьому російської та інших мов. Автономія України мис- лилась робітниками і селянами як широка програма соціально-економічних перетворень, вони не йшли у своїх вимогах далі автономії у складі Російської федерації, а українська національна буржуазія розуміла автономію як крок до ство-
Література
Королівський С.М. Програма з історії України для робаків і технікумів. - Харків, 1932; Його ж. Короткий нарис історії Харківського державного університету ім. О.М.Горького за років Великої Жовтневої соціалістичної революції // Короткі нариси з історії Харківського державного університету. - Харків: Вид-во ХДУ, 1940.
Победа Великой Октябрьской социалистической революции и установление Советской власти на Украине: Сборник документов и материалов / Под ред. С.М.Короливского. - К.: Госполитиздат УССР, 1951; Подготовка Великой Октябрьской социалистической революции на Украине: Сборник документов и материалов / Под ред. С.М.Короливского. - К.: Госполитиздат УССР, 1955; Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Февраль 1917 - апрель 1918: Сборник документов и материалов в трех томах. Т. 1-3 / Под ред. С.М.Короливского. - К.: Госполитиздат УССР, 1957; Гражданская война на Украине. (1918-1920): Сборник документов и материалов в 3-х т., 4-х кн. Т. 1-3 / Редколлегия: проф. С.М.Короливский (ответственный редактор), доц. Н.К.Колесник, проф. И.К.Рыбалка. - К.: Госполитиздат УССР, 1967.
Короливский С.М. Вопросы истории и археографии Великой Октябрьской социалистической революции
рення самостійної Української держави. Центральну Раду дослідник визначав як буржуазно- куркульську націоналістичну