Поселившись у Фінляндії, Доманицький не припиняє бурхливої енергії по виданню Аркасо- вої "Історії". У липні він надіслав автору 4 готові друковані аркуші, у набір подав матеріал аж до Мазепи (15 аркушів), зробив першу коректуру "до Сагайдачного"; малюнки теж, здається, "не дуже лихі", "дешевше видання зовсім таки біленьке і чистеньке буде"; карти друкуються. Просить надіслати ще 500 рублів, бо треба дати частину за карти. Василь Миколайович писав, що друкарня щось мляво друкує, а потрібно, щоб у серпні закінчилось усе, бо "в кінці серпня і я зовсім помандрую на Вкраїну. Хоч тут славно: і люди, і природа, та все ж до своїх рідних злиднів тягне" [21].

У кінці липня Доманицький надіслав Аркасу ще два аркуші набору. "Боюся, чи все в них Вам буде до вподоби... Напишіть, що в цих двох аркушах є негаразд" [22].

У серпні 1907 р. робота над виданням загальмувалася. Потрібно було вносити дуже багато виправлень у набраний текст, що викликало незадоволення наборщиків. "Великий клопіт з оригіналом буде аж до 11 аркуша, - писав він Аркасу 2 серпня, - бо у мене рука погана, пишу дрібно, і в кожній коректі доводиться щось підправляти. Згодом, як верну Вам оригінал, побачите, що то за морока. А скільки ж то ще в коректах стилістичних поправок робиться. Хотілось би якнайкраще - оскільки моєї снаги". До того ж Доманицький побоювався, що робітники друкарні застрайкують. "Ясне діло, мені доведеться, мабуть, увесь вересень [знаходитись] у Петербурзі, а це мені зовсім не подобається" [23]. Увесь оригінал вже був відданий у набір, карти вже прислали на коректуру.

29 вересня Доманицький повідомив Аркаса, що прочитав коректуру останнього аркуша, всього - 24 аркуші; сторінки з передмовою, змістом, список малюнків і портретів, сторінка з помилками, родоводи, карти займуть ще 4-4,5 аркуша. Художнику Ткаченку редактор замовив малюнок для обкладинки у чотири кольори: "Вгорі - степ, могили, а над могилами - орел чорний. Коло могили козацькі причандали лежать. Під цим малюнком, що займає 1/4 сторінки, йде письмом типу часів Литовського Статуту підпис "Історія України-Русі. Написав Микола Аркас"... А по боках, у старовинних рушників перезнято орнамент... Ззаду, на обкладинці, я зробив маленьке кліше - козацька зброя". Василь Миколайович для остаточного розрахунку просить Аркаса надіслати ще 300 руб. Водночас він побоюється, що його заарештують з привод,' "Громадської думки", в такому разі завершить справу О.Лотоцький, якому редактор передав на всяк випадок усі рахунки. "Слава богу, що хоч текст вичитав" [24].

Велику роботу В.М.Доманицький провів щодо реалізації накладу майбутнього видання. Ще 12 березня 1907 р. він повідомив Аркаса, що українська книгарня у Києві візьме за готові гроші 1000 примірників [25]. Він турбувався про оголошення і рекламу, пропонував дешевше продавати книгу учням, студентам, учителям, священикам, селянам. Водночас пропонує видати альбом портретів історичних осіб з текстовим супроводом на одну сторінку до кожного портрету. Об'єм альбому мав би становити не більше 10 аркушів, набір і друк його коштував би рублів 120, а папір - рублів 300-350 на 3 тис. примірників. Всього б видання коштувало б рублів 400-500, тобто по 15 коп. примірник, а продавати треба б по 50 коп.

Робота над рукописом та виданням "Історії" затягувалася, у Василя Миколайовича загострилась давня страшна хвороба - туберкульоз [26]. Він переїжджає у Польщу, в Закопане, а в той час у грудні книжка була вже видана. "І справді гарно виглядає, - писав він Аркасу, - не соромно в люди показатися. А проте побачимо, що наші критики скажуть". Він розповідає про зустріч з молодим істориком В.Липинським ("другим Антоновичем"), за походженням з родини польських аристократів, але "зрікся поль- щизни і став українцем". Доманицький подарував Липинському примірник Аркасової "Історії", який ознайомився з ним і дав схвальний відгук. Крім того, в Закопане книгу прочитав один селянин з Київщини, "свідомий українець", і схвально відгукнувся про неї. Доманицький надіслав примірники "Історії" С.Єфре- мову, Матушевському, В.ПСтепаненку, Богдану Лепкому. Одночасно він редагував нове видання "Кобзаря", перекладав лекції В.Б.Антоновича "Домонгольська Русь та Литва", які мали вийти під його редагуванням та М.С.Грушевського [27].

Для В.М.Доманицького і М.М. Аркаса дуже важливими були відгуки на їхнє видання. Редактор намагався не пропустити жодної рецензії. 6 січня 1908 р. він повідомив автора, що перша рецензія вийшла у № 5 "Діла". В.Липинський зауважив, що вдалим вийшов розділ про І.Мазепу, варто було б дати окремою брошурою про нього - "метеликом в народ пустити" [28]. На книгу Аркаса відгукнувся ДДорошенко, який у № б газети "Рада" дав рецензію, де дорікнув, що не подано суперечку про початковий період української історії. Василь Миколайович на це зауважує: "Для чого нам клопотати, зрештою, дурними теоріями нашого читача. Так само й про поділ на періоди небагато вартий".

Тепло відгукнувся Є.Чикаленко. 9 липня 190- 8 р. він писав: "Я без перебільшення скажу, що Ваша книжка після "Кобзаря" єсть