найкорисніша. Вона розходиться добре, читається з великим інтересом і будить любов до свого краю, його минулого і пробуджує надію на будуще. Одним словом, ся книжка, на мою думку, повинна стати наряду з "Кобзарем" настільною книжкою у кожного українця", радить швидше готувати друге видання, бо "ваша історія не побоїться конкуренції, бо вона написана дуже, дуже популярно". Він пропонує 1500 примірників подарувати його газеті "Рада", які вони розішлють передплатникам [29]. Аркас на це охоче погодився [30]. Чикаленко засуджує Грушевсь- кого за його негативну рецензію, яка надрукована у "Літературно-науковому віснику" за 1908 рік, кн. VIII [31].
Особливо обурила Доманицького рецензія Фотія Красницького, який досить гостро нападав на ілюстрації: "Одне мені гірко, якби це говорив справжній художник, а не маляр. Хоч він і в Академії художній навчався, і "Запорожці на пасіці" намалював" [32]. Іншому рецензентові не сподобалось слово "жид" [33]. Незабаром вийшла дуже доброзичлива рецензія поета і вчителя В.Пачевського [34].
Тим часом книжка поступово поширювалася в Україні: "А "Історію" нашу купують навіть селяни" [35].
Прикрим для М.М.Аркаса та В.М.Доманицького серед схвальних відгуків довідатись про розгромну рецензію видатного українського історика М.С.Грушевського. У зв'язку з цим редактор 28 липня 1908 р. пише автору: "Я певен, що хоч проф. Грушевський напише і видасть свою історію (а зробить він це не раніше кінця року 1909-го - я в цьому певен), то буде розумна, але не популярна книжечка, буде "Очерк истории украинского народа" в перекладі на українську. Воно не зле й таку книжку нам мати - для інтелігента, але для широких верств, особливо для усякого несвідомого tiers etat українського, наша історія просто ідеальна" [36].
15 листопада того ж року Доманицький знову пише про рецензію М.С.Грушевського, який "ополчився на Вашу "Історію України-Русі"... Слави собі... він не здобув". В зв'язку з цим Василь Миколайович поставив питання про вихід з "Літературно-наукового вісника": "Треба дати моральну оцінку його вчинкові. Як мені не прикро се зробити, а треба. Кажу "прикро", бо від давнього часу, ще як Грушевський тільки готувався до професури, ми з ним приятелюємо, і не здалеку, а зблизька. Не вважаючи на свої хиби, історія робить своє велике діло. Будьте певні в цьому" [37].
Діяльність В.М.Доманицького, зокрема й по виданню "Історії України-Русі", викликала незадоволення царських властей. Його ухвалили адміністративним порядком вислати на Воло- годщину ("догадуюсь за те, що мав вплив на селян у своєму селі"). Василь Миколайович турбувався про заміну тяжкого для нього покарання, і 24 березня 1908 р. він з радістю повідомляє Миколу Миколайовича, що Вологодщину йому замінили на закордонне заслання до 10 грудня 1910 року, а Закопане йому добре допомогло у лікуванні хвороби.
Під час перебування у Польщі Доманицький з Липинським домовились про створення нового видавництва "Селянська книжка". Першим вийде нарис "Як хазяюють селяни в чужих краях (Німеччині, Бельгії, Голландії, Данії, Франції, Польщі)" [38]. Він планує друге видання "Історії", просить М. Аркаса не турбуватися про гроші, бо вони надійдуть від книготорговця Сте- паненка за перше видання, хоч і не повністю; крім того, Аркасові доводилось сплачувати відсотки за позичені гроші на перше видання, але всі витрати мають бути покритими за рахунок другого видання і буде навіть чистий прибуток. Доцільно буде видати 6000 примірників дешевшого видання і 3000 дорожчого, тоді видання коштуватиме дешевше. Для ілюстрування він рекомендував чернігівського художника Жука і петербурзького Ткаченка [39].
Влітку 1908 p. В.М.Доманицький переїжджає у село Ясенів Горішній, продовжує турбуватися про долю Аркасової книги. 28 липня 1908 р. він пише Миколі Миколайовичу: "Історія" за кілька місяців стане бібліографічним раритетом... В Галичині, як тут чую, буквально усі тішаться і кажуть, що це найліпша книжка, яка тільки може бути для освідомлення, для гуртового читання... Отже, громадський суд над нами вже зложено, бал виставлено взагалі "добре", отже, про се нічого турбуватися" [40].
Хвороба Доманицького загострилася. Аркас надіслав своєму редакторові 100 руб. на лікування. Подякувавши за допомогу, Василь Миколайович знову наполягає на підготовці до другого видання: "Малюнки вже можна зараз почати замовляти, бо це робота затяжна". Розмірковує він і над поліпшенням змісту книги: Литву треба скоротити, а більш широко розкрити XVIII століття, а ще більше XIX, зокрема внутрішнє життя, побут. Щодо козаччини до часів Хмельницького, то потрібно дочекатися виходу VII тому "Історії" М.С.Грушевського - там буде багато нового і цікавого. Крім того, потрібно повиправляти "всі наші гріхи" відповідно до зауважень критиків, добирати ілюстрації, використати для ілюстрування тільки Ткаченка, а Жук з Чернігова виявився непридатним для цього [41].
Взимку 1908-1909 pp. В.М.Доманицький живе у Кракові. Разом з В.Липинським та Г.Хоткевичем він провів велику роботу по підготовці другого видання "Історії". Аркасу надіслали реєстр малюнків і план-проспект. Вирішили залишити 122 старих малюнки і додати 90- 100 нових та 43 нові фотографічні знімки. Зважаючи на те, що "Історія" є явищем небувалим і понад 10 років має бути поза конкуренцією, вирішили друкувати не менше 10 тис. примірників. Кожний з п'яти розділів мав складатися з трьох частин: політична, внутрішня і культурна історія (за винятком першого розділу). "Треба "Історію" написати наново". Потрібно наново написати 20-25 аркушів, бо Грушевський