УДК 930(477)"18"

Василевич Ю.В., середня школа № 12 м. Миколаєва

Історичні погляди Гавриїла Розанова

Вивчивши праці архієпископа Гавриїла Розанова, автор статті робить спробу проаналізувати головні напрямки дослідження роботи архієпископа. Представляє його як досвідченого історика, етнографа та країнознавця, роботи якого заслуговують на увагу та детальне вивчення.

Having studied the works of archbishop Havryil Rosanov, the author of the article makes an attempt to analyse the mainstreams of the research work of the archbishop. Archbishop Havryil Rosanov is represented as a skilled historian, ethnographer and regional specialist whose works are worth studying in detail.Гавриїл Розанов (1761-1858 рр.) - архієпископ Катеринославський і Херсонський, а потім Херсонський і Таврійський, належить до плеяди визначних особистостей. Він не тільки релігійний діяч, але й історик, погляди якого в сучасній історичній літературі практично не висвітлені. Між тим зроблений ним внесок як історика має велике значення у вивченні минулого нашого краю і взагалі історії України.

Гавриїл Розанов написав значну кількість праць, присвячених історії, археології місцевостей, де проходила його служба. На основі архівних даних, відомостей старожилів, своїх власних спостережень та інших матеріалів, які були зібрані пастирем за часів перебування на посаді архієпископа Катеринославського та Херсонського (1828-1837 рр.), згодом - Херсонського і Таврійського (1837-1848 рр.), він створив ряд цікавих та цінних досліджень з історії церков та монастирів єпархії, які не втрачають свого наукового значення і донині. Двотомник його праць під назвою "Твори преосвященного Гаврила" був виданий у Москві в 1854 р.

Дослідження архієпископа розглядають спектр питань, які стосуються історії Північного Причорномор'я. На цьому поприщі ним була створена ґрунтовна праця - "Очерк повествования истории о Новороссийском крае". Джерельною базою для написання даного твору послужила велика кількість давніх записів, імператорських наказів, постанов, маніфестів, доручень, договорів, свідчень старожилів та інших документів. Виклад історії краю з 1828 р. преосвященний веде, оперуючи фактами з власного досвіду, розвідками, бо саме тоді він був переведений в Катеринославську єпархію для проходження духовної служби.

За характером написання "Очерк" представлений в дусі великодержавної монархічної школи, тобто вся історія Новоросії за даний період базується на активній діяльності царських осіб. Розглянутий період - це час владарювання цілої плеяди самодержавців: Єлизавети Петрівни (1741-1761), Катерини ІІ (1762- 1796), Павла І (1796-1801), Олександра І (1801-1825) та Миколи І (1825-1855). З самого початку розповіді випливає, що автор тісно пов'язує всі події з царськими розпорядженнями, відзначає внески правителів у розквіт новоросійського краю. Це яскраво доводить, що Гавриїл Розанов був прибічником монархізму, виступав за утвердження самодержавства.

"Очерк" розглядає період "від заснування в Новоросійському краї Нової Сербії до запровадження намісництва Катеринославського з ліквідацією губернії Новоросійської та Азовської, за яким слідувала ліквідація і Слов'янської єпархії" [1]. Автор торкався питань заселення Південної Росії, заснування поселень, походження деяких назв, виникнення церков, монастирів, молитовних домів, поширення православ'я та освіти серед духовенства, подає короткі відомості про деякі історичні події, які мали вплив на хід історії Новоросії, зокрема, наслідки російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і розгром російськими військами Запорозької Січі 1775 р., війна з Туреччиною 1787-1791 рр., битва за Очаків.

Вкрай негативно архіпастир висловлюється про мешканців Січі, називаючи їх "хижими запорожцями" [2]. Він прирівнює запорожців до кримських татар, які займались крадіжками, підпалом, викраденням людей. Жодного співчуття не висловив Гавриїл до українських козаків, коли за наказом Імператриці Катерини ІІ була ліквідована Січ.

Розкриваючи сторінки історичного розвитку Північного Причорномор' я, Гавриїл звертає увагу на походження назви "Новоросійський край", пов'язуючи її із заснуванням Новоросійської губернії за наказом Катерини ІІ від 22 березня 1764 р. Крім того, автор подає відомості про Азовську, Вознесенську, Миколаївську, Таврійську та інші губернії, їх адміністративний поділ, однак уникає характеристики соціально- економічних аспектів цих територіальних перетворень, вбачаючи їх причину виключно у труднощах в управлінні. Таким чином, Гавриїлом було проведено детальне дослідження по визначенню території, походженню назв та остаточного влаштування території Північного Причор- номор' я.

Одним із перших Розанов показав розвиток єпархіальної справи Новоросійського краю, а саме історію становлення Херсонської єпархії. Він не вдається до глибокого аналізу цього процесу, але стверджує, що однією з причин заснування єпархії були результати російсько- турецької війни 1768-1774 рр. та ліквідація Запорізької Січі в 1775 р. До складу Слов'янської та Херсонської єпархії увійшли землі Новоросійської та Азовської губерній.

Мандруючи сторінками історії розвитку Херсонської єпархії, преосвященний Гавриїл подає відомості про діяльність її перших архієреїв. Виклад має описовий характер, автор не аналізує результати їх діяльності, не робить узагальнень чи висновків. Та все рівно, навіть той представлений багаж конкретного фактичного матеріалу дає підстави вважати його вдалим дослідником історії Новоросійського краю, зокрема, Херсонської єпархії.

Розанову належить ряд цікавих та цінних досліджень з історії церков та монастирів Херсонської та Таврійської губерній, їх внутрішнього укладу. Ще з самого початку заселення півдня Росії при кожному населеному пункті обов'язково знаходилась церква зі священиком. Кількість церков збільшувалась в міру зростання кількості міст і сіл. Згадка про першу церкву датується 1755 роком. Вона була влаштована в фортеці Св. Єлизавети і отримала назву Соборної. Детально зображає автор і закладення Соборного Преображенського храму, який знаменував собою початок будівництва міста Катеринослава