і на долю якого випали тяжкі випробування. План і фасад будівлі волею Катерини ІІ був розроблений іноземним архітектором, ім'я якого автор не вказує, а проект внутрішнього оздоблення - італійським художником Моретті. Перший камінь у фундамент храму заложила сама імператриця, що викликало особливе захоплення і милування архієпископа: "До першого каменю, який вона побажала положити власноруч, додавались декілька золотих та срібних монет, починаючи від півімперіалу до гривеника" [3].
Він також торкався питань виникнення інших єпархій, зокрема, Готфійської та Кафійсь- кої, яка була наслідком переселення греків у 1779 р. з Криму в землі Російської імперії. Сам автор доводить, що "ця подія настільки важлива, що заслуговує бути збереженою в літописах до найменших подробиць" [4]. Гавриїл припускає, що стимулом до переселення стали постійні утиски греків з боку мусульман. Той факт, що російський уряд дав позитивний відгук на запит греків від 12 червня 1778 р. виділити їм землі для поселень та їх готовність вступити у вічне підданство імперії, зіграв немаловажну роль у переселенському русі. Церковним ієрархам в цих подіях автор відводить першорядне місце, яким поступалася навіть місцева цивільна влада, аргументуючи свою думку численним фактичним матеріалом, бачачи в цих подіях виключно позитивні моменти. Так, 21 травня 1779 р. на ім' я преосвященного Ігнатія, митрополита Гот- фійського та Кафійського і всієї спільноти кримських християн надійшла жалувана грамота, згідно з якою під грецькі поселення відводились кращі землі в існуючій тоді Азовській губернії. Митрополиту Ігнатію паства з усіма поселеннями ввірялась "на всі часи". Він підпорядковувався безпосередньо Св. Синоду. Землі, які займали грецькі поселенці, лежали в основному біля річок Кальміус, Кальчик, Калка та вздовж північного берегу Азовського моря. Це були місця, придатні для розвитку хліборобства та скотарства.
З приходом греків у заснованих ними поселеннях, зокрема в Маріуполі, з' являлись нові храми, опису яких історик приділяв чільне місце в своїх дослідженнях. Він розкривав походження та стан церков, наводив їх розміри та місце розташування. Особливе його захоплення викликали Феодосійська Соборна церква в ім'я благовірного князя Олександра Невського, ка- м' яний монастир Св. Мученика Георгія, церква Св. Великомученика Димитрія та ряд інших.
Таким чином, історичний доробок Гавриїла Розанова, що стосується дослідження історії церкви Північного Причорномор' я, включає в себе висвітлення духовного розвитку Херсонської, частково Готфійської та Кафійської єпархій, а також Криму. В своїх працях автор намагався показати не тільки причини заснування чи руйнування церков, монастирів, молитовних домів, а й їх розміри та назви. Він провів велику дослідницьку роботу по збору матеріалів, займаючись розбором архіву консисторії, проводячи власні розвідки та бесіди зі старожилами. Преосвященний Гавриїл писав твори, які розкривають церковне буття Новоросійського краю і являють собою важливе історичне джерело для майбутніх досліджень.
Одними з центральних тем історичних творів архієпископа стали питання поширення православ'я серед народу, розповсюдження освіти серед духовенства та прихожан, деякі біографічні дані про визначних релігійних діячів, які залишили помітний слід у розвитку краю. Слід відмітити, що роботи пастиря пронизані духом прихильника монархічної форми влади, всі зображені події він тісно пов'язує з діяльністю царських осіб, ставить їх заслуги на перший план.
За час свого перебування на посту архієпископа Херсонської і Таврійської єпархії преосвященний Гавриїл став дійсним членом Одеського товариства історії і старожитностей, в діяльності якого він брав активну участь. Так, в "Записках" товариства він надрукував більше десятка історичних повідомлень, які являють собою суттєве джерело для сучасних істориків, етнографів, краєзнавців у висвітленні історії краю [5].
Праці преосвященного з опису церков, монастирів та молитовних домів згаданих єпархій нагадують систематизовані хронологічні таблиці, в яких представлені назви, роки заснування, розміри і подальша доля релігійних установ.
Таким чином, архієпископ Гавриїл Розанов залишив певний слід в історичній науці ХІХ століття, а в галузі церковної історії він був пер- шопроходцем. Для його досліджень характерні логічний підбір фактів та документальних даних. Хоча праці ієрарха носять характер звичайних описів подій, мають простий хронологічний виклад фактів, але в той же час вони є корисним безцінним джерелом вивчення історії півдня України.
Гавриил, А. Х. и Т. Отрывок повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый. Период с 1751 по 1786-й год // ЗООИД. - 1853. - Т.3. - С. 79.
Його ж. Продолжение очерка истории о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837-й год. - Тверь: Тип. Губернского Правления, 1857. - С. 9.
Там само. - С. 22.
Гавриил, А.Х. и Т. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии // ЗООИД. - 1844. - Т. 1. - С. 197.
Гавриил. Остатки христианских древностей в Крыму, а именно в Феодосийском уезде // ЗООИД. - 1844. - Т. 1.- С. 320-328; Його ж. Хронологическое описание церквей епархии Херсонской и Таврической // ЗООИД. - 1848. - Т. 2. - Отд. 1. - С. 140-210; Його ж.: Историческая записка об Одесском женском Михайло-Архангельском монастыре, читаемая при собрании посетителей обители в день торжественного его открытия 9 мая 1844 года // Херсонские Епархиальные Ведомости. - 1877. - № 16. - С. 444465; № 17. - С. 489-515; Його ж. Грамота Петра Великого 1704 года, данная полковнику Шидловско-