УДК 94(477)(092)+929Кіщак І.І.БОРИС МОЗОЛЕВСЬКИЙ - ІСТОРИК, АРХЕОЛОГ, ПОЕТ

В статті ведеться мова про життя та творчу діяльність видатного миколаївського історика, археолога і поета Б.М. Мозолевського (1936-1993 рр.), який 21 червня 1971 року віднайшов золоту Скіфську Пектораль. Висвітлено внесок Б.М. Мозолевського в розвиток наукової спадщини України.

Ключові слова: Мозолевський, історик, археолог, поет, золота Скіфська Пектораль.

В статье речь идет о жизни и творческой деятельности выдающегося николаевского историка, археолога и поэта Б.Н. Мозолевского (1936-1993 гг.), который 21 июня 1971 года нашел золотую Скифскую Пектораль. Раскрыт вклад Б.Н. Мозолевского в развитие научного наследия Украины.

Ключевые слова: Мозолевский, историк, археолог, поэт, золотая Скифская Пектораль.

This article tells about life and activity of famous Mycolayv historic, archeologist and poet B.M. Mozolevsky (1936-1993), who found the Golden Scythian Pectoral at 21 of June 1971. Contribution is lighted in discoveries of scientific inheritance of Ukraine.

Key words: Mozolevsky, the historic, the archeologist, the poet, gold Scythian Pectoral.Характерною особливістю нашого часу є зростання національної свідомості українського народу, потяг до національного самопізнання та знань про власну історію. Цьому має сприяти пам'ять про науковців, творців та культурних діячів держави. Актуальність дослідження визначається тим, що в сучасній українській науці існує низка тем історико-археологічного спрямування, які ще не досліджені або недостатньо досліджені науковцями. При цьому значення їх тематики для України важко переоцінити. У зв'язку з цим варті уваги історія життя і творчості миколаївського історика, археолога, поета Б.М. Мозолевського.

Даною проблемою плідно займаються сучасні історики В. Шкварець [1], І. Дзюба [2], С. Полін [3] та інші, однак деякі питання висвітлені недостатньо і тому метою статті є вивчення спадщини та внеску Б. Мозолевського в розвиток історичної, археологічної і літературної сфери України.

Борис Миколайович Мозолевський відносився до людей, які працювали не шкодуючи свого здоров'я та власного часу. За свою відданість справі він сплатив сповна, проживши тяжке коротке життя. Щирий i ранимий, вчений навчився бути впертим i бунтівним, гострим i жорстким, але глибоко в душі - ніжним i життєлюбним, здатним оцінити найменше добро i щирий порух, глибоко відчувати горе i несправедливість [4].

У Б.М. Мозолевському поєднався талант археолога, допитливого і сумлінного вченого, з душею поета, закоханого в рідну землю, прагматичного дослідника сивої скіфської давнини, романтика з ніжним відчуттям людського болю.

У родині селянина 4 лютого 1936 року народився Борис Мозолевський у селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині. Мати, Домна Олексіївна, тяжко працювала у місцевому колгоспі, санітаркою у районній лікарні, на відбудові залізничного вокзалу та на інших роботах. Померла в 55 років у лікарні. Батько, Микола Іванович, працював рахівником у колгоспі, пройшов фінський фронт, направлений у Бессарабію, де його з родиною застала війна. В 1944 року висланий до Німеччини, де по дорозі й був розстріляний [5].

На роки війни і післявоєнної відбудови припадає дитинство Бориса. Про ці роки він писав у своїй лірично-прозовій повісті «Дума про степ»: «Учнівство моє починалося ще за окупації у сорок третьому, але повчилися ми тоді щось місяців зо два, та й розігнали нас, а в школі оселилися есесівці.» [6]. Починаючи з другого класу, малий Борис працював у колгоспі. Тяжко було йому, але він намагався завжди виконувати роботу, що йому доручали.

Борис був мрійливою дитиною, йому було легко писати вірші про голубе небо, зелену травичку, що росте коло хати. Початкову школу закінчив у Миколаївці, продовжує навчання у Веселинівській семирічній школі. Після школи п'ятнадцятирічний Борис йде вчитися в Одеську спеціальну школу військово-повітряних сил. Після її розформування деякий час залишається у військово-морській частині. А вже звідти вступив до Єйського вищого військово- морського авіаційного училища, що на Кубані (Росія). Під час навчання перевівся льотчиком- курсантом у 93-є військово-морське училище під Ленінград (Леб'яже). Пізніше повернеться знову до Єйська, де разом з майбутніми космонавтами Георгієм Добровольським і Георгієм Шоніним опановував ази льотної майстерності.

3 1965 року Борис Мозолевський (як згадував потім, не без допомоги «людей у цивільному») влаштувався на роботу у видавництво «Наукова думка». Був молодшим редактором, у 1968 році дослужився до редактора. У цьому же році Б. Мозолевського звільнили за те, що «не догледів» i вийшла книжка О. Апанович «Збройні сили України». Та це був лише привід - на копії короткої автобіографії Бориса стояла помітка відділу кадрів: «оригінал у КДБ» [9].

Перші збірки поезій Мозолевського були видані російською мовою: «Начало марта» (1963 р.), «Шиповник» (1967 р.), «Зарево» (1971 р.). А вже незабаром починають виходить збірки українською мовою: «Веретено» (1980 р.), «Кохання на початку осені» (1985 р.), «І мить як вік» (1986 р.), «Дорогою стріли» (1991 р.) - це була остання збірка Бориса Миколайовича.

Для кожної людини настає такий час, коли вона розуміє, що вже прийшла пора підсумувати свої досягнення і при цьому нічого не боятися, бути максимально відвертим. Борис такий час відчув на хвилі хрущовської «відлиги». На

Наступала доба реактивної авіації, вимоги до здоров'я були підвищені, нелегке дитинство Бориса далося взнаки. Після демобілізації двадцятирічний Б. Мозолевський залишив професію льотчика і на тринадцять років пішов спочатку у будівельники, а затим до десяти років був кочегаром