Протягом останніх п'яти років Борис Мозолевський керував Орджонікідзевською археологічною експедицією АН України та Скіфським степовим загоном. Глибоко досліджував проблеми етнографії Скіфії, водночас паралельно займався і польовими дослідженнями. У 1986 році Борис Мозолевський останній раз приїздить до земляків, відвідав родичів у селі Миколаївка. У Веселинівському районному будинку культури зустрівся зі своїми однокласниками, друзями, подарував свої збірки поезій, окремі наукові праці.

Останні два роки перед своєю кончиною працював над докторською дисертацією, яку так і не встиг завершити. Захищати ж її за сукупністю опублікованих праць йому так і не дозволили. Борис Миколайович також не опублікував автобіографічну лірично-прозову поему «Думу про степ». За нього це потім зробить його дружина і професійний редактор Віра Данилівна Мозолевська. Об'єднаним рішенням Інституту археології НАН України та Київської Академії Євробізнесу Б.М. Мозолевському було присвоєно Міжнародний диплом «Золотий скіф».

Борис Миколайович Мозолевський, за словами колеги-археолога Юрія Шилова, належав до категорії людей, які знають собі ціну. Разом із тим він був скромною і незалежною людиною. Керівництво з ним рахувалося, але було видно, що недолюблює. На міжнародні виставки його знахідки завжди возили інститутські керівники, він ображався, хоч і не показував цього нікому.

Не раз траплялося так, що експедиції Б. Мозолевського і Ю. Шилова знаходилися недалеко одна від одної. Б. Мозолевський турбувався про своїх працівників: намагався зробити побут археологів домашнім, як можна більше влаштованим, виклопотати для них вищі оклади. Якось Борис Миколайович сказав: «То, кажеш, Юрко, обережніше слід при розкопках?... От і я вже давно помітив: як щось важливе знайдеш - так когось і забере на пожертву! Багато людей вже загинуло - і в мене, і в Куйбишева, і в Євдокимова, в Болтрика, Шапошникової. Списали, як годиться, на нещасні випадки та порушення техніки». Днів через два Юрій Шилов пригадав Борису Мозолевському цю розмову. Закінчували вибирання ґрунту з величезної вхідної ями скіфської катакомби Соколової Могили. Шахтарі, які мали робити кріплення камери, збили з рейок тимчасову драбину. От вона й розсипалася під Юрієм - і він впав між лопатами і відрами з п'ятиметрової висоти. А вилізши на гору, пожартував: «От Вам, Борисе Миколайовичу, й чергова жертва! Пощастило, парою синців відбувся!...» Б. Мозолевський сумно посміхнувся: «Це вже не рахується! Ще до тебе забрала. Я ж цю могилу другий рік копаю. Минулого року сучасне кладовище з неї перенесли та насип зняли. От відтоді двох наших людей поховали .» [13].

Борис Миколайович Мозолевський помер від тяжкої хвороби 13 вересня 1993 року.

Похований у пантеоні української культури на Байковому цвинтарі у Києві. П'ять років, до 1998 року, усією громадою споруджували пам'ятник на могилі. Основні витрати взяв на себе колектив Орджонікідзевського марганцевого комбінату.

Все бронзове: і порізане зморшками чоло, і острішкуваті брови, і гостре підборіддя, і непокірний чуб, і светрик, що побував у бувальцях, - суцільна бронза. Останній вірш, його слова викарбувані на могильній плиті: За добро, що робив я на світі, За усі мої муки й жалі, Я воскресну в тридцятім столітті І пройдусь по коханій землі.

Борис Миколайович Мозолевський прожив цікаве життя і був щасливою людиною, мав дім, родину, улюблену роботу, справжніх друзів. Це була людина досить пряма і незалежна, що, зрозуміло, не полегшувало, а, навпаки, ускладнювало йому життя, але завдяки саме сильним рисам характеру і зміг досягти визнання.

Борис Мозолевський спокійно ставився до слави. Більше цінував не її сяйво, а тихе, полохливе світло свічки, яке допомагало проникати у товщу української землі, робити нові й нові відкриття. Про це своє кредо він, зрештою, виразно й чітко сказав у багатьох своїх віршах. Що може бути прекраснішого і величнішого, коли Б. Мозолевського не забувають на батьківщині, того, хто все життя твердо і невідступно стояв на принципах совісті та не визнавав будь-якої фальші.

Отже, провівши дослідження, можна зробити висновок, що Б.М. Мозолевський є видатним археологом, істориком та поетом. Проживши важке життя, Борис Миколайович зумів залишитися чуйною, доброю, трудолюбивою людиною. Випало на його долю коротке життя, але він зумів лишити після себе великий скарб, свої праці. Дослідженням у комплексі розкрито основні питання та віхи життєвого шляху і творчості миколаївського історика, археолога і поета Бориса Мозолевського. Поряд із цим є необхідність у більш детальному і ґрунтовному вивченні історії знаходження золотої Пекторалі, її місця і ролі в моделі світу скіфської культури та історичної концепції існування скіфів за трактуванням Б. Мозолевським.ЛІТЕРАТУРА

Шкварець В.П. Борис Миколайович Мозолевський. Життя, творчість. Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили; Одеса: Вид-во ТОВ ВіД, 2006. - 244 с.

Дзюба І. Скіфський Степ під небом України // Дніпро. - 1984. - № 4. - С. 120-127.

Полін С. Борис Мозолевський: дарувати минуле. Інститут