УДК 069(477)(09)+929(477):069 Рудинський Леся Іващук,

молодший наук, співробітник НБУВ

МИХАЙЛО ЯКОВИЧ РУДИНСЬКИЙ (1887-1958) ТА ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК МУЗЕЙНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ СПРАВИ

У статті висвітлюється діяльність Михайла Яковича Рудинського, співробітника Кабінету-музею антропології та етнології ім. Ф. Вовка Всеукраїнської академії наук, видатного українського археолога та музейного працівника.

У 20-30-х роках під егідою ВУАН організовувались науково-дослідні установи, де самовіддано працювали дослідники. Вони зробили великий внесок у науку, зокрема йдеться про діяльність співробітників Кабінету- музею антропології та етнології ім. Ф. К. Вовка, названого на честь видатного археолога, який залишив свій безцінний спадок Україні.

29 березня 1921 р. було ухвалено заснувати при ЖНу безпосередньому віданні Спільного зібрання Музей (а пізніше й Кабінет) антропології та етнології ім. Ф. К Вовка і надіслати до НКО УСРР додатковий кошторис на музей, а також одноголосно обрано учня прославленого професора Ф. К. Вовка - О. Г. Алешо - керівником науково-дослідного закладу, А. 3. Носова та А. І. Онигцука - його постійними співробітниками [2, арк. 1,2].

З листопада 1924 р. на засіданні Спільного зібрання ВУАН М. Я. Рудинського затверджено постійним нештатним співробітником Кабінету антропології та етнології ім. Ф. К. Вовка [3, арк. 1]. Тільки 1 жовтня 1929 р. його було переведено за конкурсом у штатні наукові співробітники [1, с. 225, 226,228]. Внесокцьош науковця у академічну музейну справу й досі не оцінений належним чином.

Михайло Якович Рудинський (2 (14 або 27).10.1887-23.06.1958) - український археолог, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Кабінету-музею антропології та етнології при ВУАН. Народився в м. Охтирка Харківської губернії (зараз - Сумська область) в сім'ї земського лікаря, брат Євгенії Яківни Рудинської (завідуючої Музеєм діячів науки та мистецтва при ВЖН). В 1905 р. закінчив Охтирсыу гімназію, вступив до Петербургського історико-філологічного інституту, де навчався до 1907 p., потім перейшов на історико-філологічний факультет Харьківського університету, який закінчив у 1910 р.

1910-1911 pp. - служив у жіночій гімназії в Путивлі. Згодом переведений в Переяславську чоловічу гімназію. 1912-1915 pp. - служба в Комунальному училищі Хорошилової в Києві, в 1915—1917 pp. -служба в Комунальному училищі у С. -Петербурзі.

Після революції повернувся на Україну та був призначений з серпня 1917р. завідуючим Педагогічним бюро Полтавської губернської земської управи, де працював до його закриття після приходу більшовиків (початок 1919 p.). Одночасно обіймав посаду секретаря в Українському науковому товаристві дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщині, заснованому в кінці 1918 р. за ініціативи Археологічного музею Полтавського губернського земства в особі Вадима Михайловича Щербаківського, де він був головою.

Збереження історико-культурних цінностей, пам'яток, формування музейних збірок захоплює М. Я. Рудинського, не залишаючи часу ні на особисте життя, ні на можливість використати кон'юнктуру у просуванні по службі. 1919 року молодий вчений створює картинну галерею - Галерею мистецтв губернського музею (попередника Полтавського художнього музею), бере участь у формуванні Полтавського архіву, майбутньої обласної бібліотеки. Саме в цей час і з'являється його перша книга, що увібрала в себе як протиріччя епохи, так і необхідність пристосування для користі справи до частих змін влади.

У другій половині 1920 p. М. Я. Рудинський був активним учасником будівництва Центрального Пролетарського музею Полтавщини (тепер - Полтавський краєзнавчий музей). Влітку 1921 р. ним була організована експедиція з вивчення історії, археології, народної творчості та мови до м. Яресек на Миргородщині, а також околиць Полтави. У 1922 р. - велика екскурсія по Кременчужчині.

Наприкінці літа 1920 р. у Полтаві почались масові арешти інтелігенції, зокрема вчителів та музейників. Тож 1921 р. Михайло Якович був заарештований разом зі своїми двома сестрами, які викладали в Полтавській гімназії ім. Котляревського, Полтавською Губ. ЧК за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Провівши під слідством три місяці, вони були звільнені за недостатністю доказів.

З другої половини 1922 р. Рудинський призначений директором музею, яким керував до свого від'їзду до Києва в серпні 1925 р. Його запрошують до Лаврського музейного містечка у Києві, історичного музею. 1924 р. він обирається вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) Всеукраїнської Академії наук і до 1928 р. очолює наукову діяльність у галузі стародавньої історії та археології в республіці. Протягом 1928-1933 pp. він працює науковцем Кабінету антропології ВУАН, проводячи чи не наймасштабніші на Україні польові археологічні дослідження на терені вивчення пам'яток кам'яного та бронзового віку, організовує діяльність Дні пробуді вської експедиції Наркомосвіти України.

ВУАК на той час складався з комісії із трьох академіків, у президіум входили О. П. Новицький та Д. М. Щербаківський. Його робота нічим не відрізнялася від загальноакадемічної. Д ійсними членами вибирались вчені двох галузей - археології та історії України. Основним завданням комітету за цей період була боротьба із чорною археологією та аматорськими розкопками, - науковці прагнули ввести археологічні дослідження в рамки законності. ВУАК порушив клопотання в Наркомпросі про притягнення до членства видатних європейських археологів, які вивчали українські древності та провадили на території України розкопки. Комітет одержав санкцію на запрошення в члени Юнуса Айліо, проф. А. М. Тальгрена (фінни), Тюре Арне (швед) і Макса Еберта (німець). Була невдала спроба залучити до питання щодо реставрації Софійського собору Шарля Діля