УДК 638.1 (092) Давиденко В.М.

Прокопович Петро Іванович - людина, вчений, громадянин

Серед славних імен випускників Києво- Могилянської академії Петро Іванович Прокопович займає особливе почесне місце. Його високі якості людини, талант вченого і педагога, його патріотизм і любов до рідного краю заслуговують глибокого вивчення і популяризації. Він буде служити ще багатьом поколінням українців благородним прапором на шляху до вдосконалення, науково- технічного прогресу, раціонального використання природи.

Все своє життя Петро Іванович присвятив вивченню бджіл, розвитку вітчизняного бджільництва. Він є творцем вуликової рамки і рамкового вулика.

Як талановитий педагог, П.І.Прокопович розробив критеріальні принципи трудового виховання. Він був визначним громадським діячем і публіцистом. Його заслужено можна вважати фундатором прикладної екології. Винахідливість, професіоналізм, глибина спостережень - характерні риси Петра Івановича як вченого. Чуйність, висока справедливість, прагнення допомогти і підтримати в біді, вимогливість до себе і оточуючих, любов до рідного народу і прагнення полегшити його долю, зробити освіту доступною для народу, прагнення не тільки раціонально використовувати природу, а і збагатити ії - характерні риси П.І.Прокоповича як громадянина. П.І.Прокоповича цікавили філософія і педагогіка, наука і прикладне її застосування на користь людям.

Петро Іванович Прокопович народився 29 червня 1775 року в селі Мітенки, нині Бахматчського району Чернігівської області, в сім'ї сільського священика. Все життя прожив в Україні. Помер у 1850 році і похоронений в селі Пальчики Бахматчського району на Чернігівщині. У сім'ї Прокоповича було четверо дітей, Петро був старшим сином.

Петро Іванович у 1794 році закінчив Києво- Могилянську академію і в цьому ж році поступив на військову службу. Спочатку він служив у Переяславському гусарському полку, потім в Херсоні і Одесі. У 1798 році через хворобу пішов у відставку в чині поручика. Цього ж року повертається до батьківської оселі в село Мітенки на Чернігівщині.

Петро Іванович почав займатися бджолами у 1799 році, в 1800 році придбав власну пасіку. Цей шлях бджоляра у нього почався невдачами і бідами. У 1802 році пожежа знищила його садибу. Збереглася тільки одна пасіка. Щоб якось жити, він збудував собі землянку. В цей тяжкий період свого життя Петро Іванович змушений був орати, сіяти, косити, збирати хліб, займатись городом, працювати столяром і теслею, робити цеглу, доглядати худобу і, безумовно, займатися бджолами.

П.І.Прокопович постійно ставив досліди. Єдиним його наставником і порадником була жива природа - самі медоносні бджоли, їх зв'язки з рослинним світом. До 1808 року П.І.Прокопович не був знайомий з літературою з питань бджільництва. А коли познайомився у 1808 році з роботами Р.А.Реомюра, то оцінив їх як "дитячі поради", а поради інших закордонних авторів вважав "...ненадійними або незадовільними, чи навіть безкорисними".

На цей час у нього вже нараховувалось понад 580 власних вуликів, набуті неабиякі знання про життя бджіл, накопичений власний досвід догляду за ними.

Петро Іванович самостійно пізнавав природу бджіл - цих дивовижних комах. Він тільки з ними був щасливий і нещасний. Багато чого в їхньому житті він побачив вперше. Один з перших біографів П.І.Прокоповича, А.І.Поморський-Жоравко, особисто з ним знайомий, писав: "Не будучи знайомим з тим, що було зроблено до нього або його сучасниками для бджільництва зарубіжними діячами, він відшукав нове і перевідкрив вже відоме. Праця за обсягом для однієї людини величезна, але вона була здійснена самим П.І.Прокоповичем".

Петра Івановича глибоко цікавили біологія бджіл і економіка бджільництва, медоносні рослини і заразні хвороби бджіл, технологія догляду і дослідна справа, система вуликів і, нарешті, принципи навчання цій науці. Грунтуючись на власному багаторічному досвіді і дослідженнях, він створив свою систему ведення господарства і управління медоносними бджолами.

П.І.Прокопович пише, що "всяке його пізнання випливає з безперервних спостережень і багато разів повторюваних дослідів". Його пасіка стала першою дослідною пасікою. Обладнання, яке він використовував у своїх дослідах, було дуже простим і водночас сучасним: пасічні і аптекарські ваги, термометр, барометр, годинник, мікроскоп тощо. Він спостерігав за погодою, цвітінням медоносних рослин, вивчав анатомію бджіл (маток, личинок і ляльок). Завжди ретельно вів щоденник спостережень. На вагах зважував вулики зранку і ввечері, на початку і наприкінці медозбору, контролював і визначав хід медозбору.

Образно і ніжно П.І.Прокопович пише про медоносних бджіл: "Їм не властиві лінощі. Тільки негода і відсутність роботи примушують бджіл бути без діла. Неробство - стан для них протиприродній, тому бджоляр повинен постійно завантажувати їх роботою". Петро Іванович таку працездатність бджіл бачить у тому, що вони живуть для своїх майбутніх поколінь. Їх вони породжують, їх вони виховують, для них невтомно збирають корм, їх захищають, рано гинуть від напруженої праці. Але, рано гинучи, вони подовжують життя сім'ї, забезпечуючи безперервність життя свого виду. Турбота про потомство - рушійна сила, що рухає всією цією багатотисячною сукупністю дивовижних комах.

Сім'ю бджіл він вважає єдиним самостійним біологічним суб'єктом з високоорганізованою системою життєдіяльності, з чітким розподілом обов'язків і справ між комахами.

П.І.Прокопович першим пише про "мову" бджіл як важливого засобу їх спілкування. Підставою для такого висновку йому служить різноманіття їх звуків, часто несхожих на звичайне жужжіння. За їх звуками бджоляр може визначити стан бджолиної сім'ї.

Цікаво пише П.І.Прокопович про матку бджолиної сім'ї: "Вигляд її такий гордий і величавий,