Вже в свій час П.І.Прокопович підрахував, щоб зібрати краплю меду, бджола облітає до шести тисяч квіток. Він визначив, що матка за період з квітня по жовтень відкладає понад 104 тисячі яєць. Головним показником продуктивності бджільництва П.І.Прокопович вважав запас меду в гніздах. Достаток меду обумовлює силу сім'ї, її добробут і працездатність.

Пасіки П.І.Прокоповича були кочівними, їх перевозили до лісу, в поле. Він встановив, що найважливішою умовою, що визначає благополучну зимівлю бджіл, є хороша вентиляція повітря. Тому писав, що "...найбільш шкідливе для бджіл - мокре повітря і висока температура". В основу своєї системи бджільництва П.І.Прокопович клав індивідуальний догляд за сім'ями бджіл.

Значної уваги надавав Петро Іванович збагаченню кормової бази для бджіл. Він пропонує включати медоносні рослини до суміші кормових трав, лісонасаджень, лісосмуг, насаджень навкруги пасік, по берегах рік, на збіччях доріг, навколо

населених пунктів. Вчений вже в ті роки закликає спрямовано і розумно збагачувати і прикрашати нашу землю. З точки зору екології це - найактуальніша проблема сьогодення.

Петро Іванович вважав предмет бджільництва "...дуже важливим для видів державних і спеціальних". Він прагне поглиблено вивчати фенологію цвітіння лісових, лугових, польових, садових, городніх рослин і на цій основі розробляти ніби безперервний конвеєр цвітіння рослин- медоносів, щоб бджоли постійно були забезпечені кормом.

П.І.Прокопович першим встановив інфекційне походження гнильцю і розробив власний спосіб боротьби з цією хворобою бджіл методом перегонки бджіл у чистий вулик з наступною голодною витримкою.

Петрові Івановичу першому прийшла думка заключити бджолині соти в планки з усіх сторін, щоб не ламати їх при видаленні з вулика і збереження такими, якими їх зробили бджоли. Ця рамка нагадує сучасну секційну рамку і призначається тільки для одержання меду в сотах. Винахід рамки послужив основою і для створення вуликів нових конструкцій. Вулик П.І.Прокоповича вертикальний, оскільки і в природних умовах життя бджіл він найкраще відповідає їх біології і став еталоном для подальших зразків вуликів.

П.І.Прокопович перший у світовій практиці використав медову дошку з прорізами, через які пролізають робочі бджоли, але не можуть пролізти матка і трутні. Цей винахід, що нині називають роздільною решіткою, тривалий час приписували Гуннеману.

Свій перший рамковий вулик П.І.Прокопович зробив сам власними руками в 1814 році і назвав його втулковим вуликом.

П.І.Прокопович першим у світі одержав чистий сотовий мед в рамках, без пилку і розплоду, без попереднього знищення бджіл.

У 1828 році створив і очолював до 1850 року першу в Російській Імперії школу бджолярів. У 1843 році цю школу в селі Пальчики відвідав Тарас Григорович Шевченко. Ім'я Петра Івановича Прокоповича у 1975 році присвоєно Українській дослідній станції бджільництва, що знаходиться в місті Гадячі Полтавської області.

Спочатку ця школа працювала тільки в осінні і зимові місяці і готувала пасічників для потреб власного господарства, а потім почала готувати безкоштовно бджолярів для селянських господарств і поміщиків, які мешкали по сусідству. Ця школа набула такої популярності, і бажаючих навчатися в ній було так багато, що з домашньої вона переросла в навчальний заклад. Спочатку вона розмістилась у великій селянській хаті в Мітенках, поблизу гетьманської столиці Батурина. У 1828 році в цій школі навчалось 20 учнів. У статуті школи, розробленому П.І.Прокоповичем, підкреслювалось про єдність теоретичного і практичного навчання. Особливу увагу в школі приділяли моральному вихованню. П.І.Прокопович підкреслював: "Ніяка погана справа, ніякий порок, ні найменші лінощі або нещирість не повинні мати місця в моїй школі".

Приймали до школи селян віком від 16 до 30 років. Термін навчання становив два роки. Кожний учень зобов' язувався відмінно навчатись, добре себе поводити, "трубки не палити, горілки не пити, по вулицях не бродити", не сваритись з іншими. З кожного свого учня Прокопович прагнув зробити не тільки фахівця, але і добру людину, високоосвіченого громадянина. У школі прививались і затверджувались високі моральні якості - любов до праці, чесність, справедливість.

У 1829 році ця школа була переведена на Пальчиківський хутір, де були збудовані спеціальні приміщення. Кількість учнів в цьому році зросла до п'ятдесяти. Школа мала всі необхідні споруди: приміщення для занять, гуртожиток, велику майстерню з верстаками, операційну кімнату для роботи з медом, воскобійню, комору для зберігання меду, воску, рамок, п' ять омшаників - дерев' яні, плетені (два тини, між якими набито глини), земляні; їдальню, де могли розміститись 140 осіб.

За життя П.І.Прокоповича школу закінчило 500 чоловік. Він писав, що варто відкрити по одній такій школі в кожній губернії. В школі, окрім теоретичних знань, випускники одержували практичні навички і вміння, і не тільки з бджільництва, але і з інших питань сільського господарства і природокористування.

П.І.Прокопович першим домагався заборонити медозбір методом знищення бджіл димом з фітілів, пропитаних сіркою. Він першим розробив метод і пропонував збирати мед окремо з кожного виду рослин: липовий, з малини, синяка, акації тощо.

Петро Іванович завжди підкреслював, що бджільництво, окрім економічного значення, виховує в людині хороші