УДК 32 (091)

Багмет М.О., Деордієва Т., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Основні віхи в життєдіяльності Х.Г. Раковського

Статтю присвячено дослідженню основних віх життєдіяльності Х.Г. Раковського. Тут мова йде про вагомий внесок Х.Г. Раковського в розвиток міжнародного соціалістичного руху, про дипломата і революціонера, основним полем діяльності якого була Радянська Україна.

The article is devoted to research of basic landmarks of vital functions H.G. Racovscogo. Here speech goes about ponderable payment H.G. Racovscogo in development of international socialistic motion, about a diplomat and revolutionary, Soviet Ukraine was a basic demesne which.

Особа Християна Георгійовича Раковського, відомого діяча світового і російського соціал- демократичних рухів, одного з непересічних представників більшовицької еліти та керівників радянської України і водночас сміливого оборонця її суверенних прав та незламного активіста антисталінської опозиції завжди викликала жвавий інтерес, адже його ім'я - це невід'ємна сторінка історії України, в якій він відіграв важливу роль.

Народився він першого серпня 1873 року в болгарському містечку Котел у Північній Добруджі (нині Румунія) у сім'ї заможного землевласника і комерсанта, представники котрої уславилися своєю участю у боротьбі проти османського поневолення. Навчався на медичних факультетах Женевського і Берлінського університетів, на юридичному факультеті Паризького університету, вищу лікарську освіту завершив у 1897 році у Монпельє захистом докторської дисертації на тему "Причини злочинності та виродження".

Ще будучи у чотирнадцятирічному віці, Християн Раковський був змушений покинути гімназію у Варшаві за участь в учнівському бунті. Пізніше за участь у соціалістичному був відрахований із гімназії Габрово. Зрештою йому взагалі заборонили навчатися в Болгарському князівстві.

1890 року, навчаючись на медичному факультеті у Женеві, організовує соціал- демократичну групу студентів, установлює звя'зки з російськими соціал-демократами - Г. Плехановим, В. Засулич, П. Аксельродом, а також Лібкнехтом, знайомиться з Ф. Енгельсом, французькими і польськими соціал-демократами.

Х.Г. Раковський безперечно мав публіцистичний талант, і не раз В.І. Ленін, з яким він був знайомий, замовляв написання статті і високо їх оцінював.

На зламі XIX-XX століть X. Раковський був серед найактивніших діячів Болгарської робітничої соціал-демократичної партії, а також був членом бюро II Інтернаціоналу, тоді йому було тільки 20 років. Тож політичну кар'єру розпочав він дуже рано.

Із початком Першої світової війни X. Раковський як член ЦК Румунської соціал- демократичної партії зосередився на організаційному об' єднанні соціалістів- інтернаціоналістів. Він підготував проведення в липні 1915 року у Бухаресті другої Балканської конференції соціалістів за участю представників Болгарії, Греції, Румунії і Сербії. Зібрання висловилося на підтримку створення нового Інтернаціоналу і вирішило заснувати Балканську робітничу соціал-демократичну федерацію, секретарем виконавчого бюро котрої одноголосно був обраний X. Раковський.

Зі вступом Румунії у війну Християн Раковський у серпні 1916 року був заарештований, але 1 травня 1917 року Ясський російський революційний гарнізон - звільнив його. Так він потрапив до революційної Росії. Невдовзі був призначений уповноваженим РНК РСФРР на півдні Росії, а 24 січня 1918 року очолив у Одесі "Верховну автономну колегію РНК з російсько-румунських справ".

1918 року за дорученням Більшовицького центру він брав участь у переговорах з Румунією про повернення Бесарабії, а потім - з гетьманським урядом України про укладення мирного договору.

Донедавна замовчувався кризовий стан уряду Радянської України, який виник у січні 1919 року. Самі члени уряду республіки називали це "кризою глави уряду" і вважали, що тільки Християн Раковський в змозі зробити так, щоб ця криза не стала урядовою. 24 січня Х.Г. Раковський одноголосно був затверджений більшовицькою верхівкою України, а 29 січня після реорганізації уряду він став головою Ради Народних Комісарів УСРР і наркомом закордонних справ, зберігаючи ці посади до липня 1923 року. 14 березня 1919 року ВУЦВК призначив його ще й виконуючим обов' язки наркома землеробства. Коли врахувати членство Х. Раковського в ЦК РКП(б), особисті зв'язки з В. Леніним і незалежність від місцевих партноменклатурних угруповань, можна зробити висновок, що в його руках зосередилася чи не абсолютна влада на підконтрольній більшовикам території України.

Із властивою йому наполегливістю X. Раковський здійснював у внутрішній політиці курс на прискорене запровадження комуністичних відносин у виробництві й розподілі продуктів, особливо на селі, жорстоко придушуючи найменші спроби опору чи навіть пасивного несприйняття більшовицької диктатури. В кінцевому підсумку перенесення політики „воєнного комунізму" на український грунт мало наслідком втрату радянською владою довіри з боку незаможних селянських мас та підтримки з боку національних лівосоціалістичних партій - УСДРП, Української партії лівих соціалістів- революціонерів. Курс X. Раковського на комунізацію села викликав масовий повстанський рух і, таким чином, сприяв окупації більшої частини території України Добровольчою армією А. Денікіна. В роки цієї окупації він був вимушений "емігрувати" до Москви, де очолював Політичне управління Реввійськради РСФРР. Саме тоді він представив Леніну „Тези з українського питання" і довідку „Національне питання". У них слушно стверджувалося, що недбале ставлення більшовиків до національного питання та русифікаторська політика в Україні зміцнили в масах прагнення до "самостійної української держави", причому у формі буржуазно-демократичної республіки. Тому доцільно й надалі зберегти існування УСРР як формально незалежного державного утворення. Головні положення цих документів були затверджені на VIII Всеросійській партконференції як резолюція "Про радянську владу на Україні".

28 грудня