У цілому важливе значення нарису О.Лазаревського про сотників полягає передусім у вміщених у ньому фактичних даних (великої кількості). Значна частина джерел, використаних тут дослідником, згодом була втрачена, що значною мірою підвищує археографічну цінність даної праці О.Лазаревського. Натомість слід зазначити, що адекватного загального висновку про роль козацької старшини у соціально-економічному житті Лівобережної України протягом другої половини XVII-XVIII ст. учений не зміг зробити. Він не проаналізував обсягу і функцій влади сотників, не відстежив поступових змін в адміністративному устрої Гетьманщини. Історик лише висунув тезу про те, що зловживання сотників посадовим становищем виникли через занепад виборного начала, але не довів її. Водночас слід визнати, що продовження функціонування цього виборного начала навряд чи могло бути своєрідною панацеєю від зловживань. Ще однією певною невідповідністю аналізованої праці О.Лазаревського є те, що в ній дається дещо спрощена характеристика сутності влади гетьмана, полковника і сотника.

Типові приклади реалізації загальних підходів О.Лазаревського при оцінці ним діяльності гетьманської адміністрації можна знайти в його працях, присвячених окремим гетьманам. Особливо слід виокремити дослідження історика про наказного гетьмана П.Полуботка. О.Лазаревський одним із перших серед вітчизняних учених виступив проти спроб певної ідеалізації особи наказного гетьмана Павла Полуботка, які були характерні для української романтичної історіографії. Серед праць О.Лазаревського важливе місце посідає монографія «Павел Полуботок. Очерк из истории Малороссии XVIII века»34. У ній історик відштовхувався від тези, що в «Історії русів», в узагальнюючих працях Д.Бантиша-Ка- менського та М.Маркевича і, нарешті, у спеціальній розвідці М.Костомарова гетьман Полуботок, на його думку, був занадто ідеалізований. Уже у передмові до свого дослідження він зазначив: «Подаючи в цьому нарисі нові відомості для історії Полуботка, ми бажаємо сприяти відновленню історичної правди про Полуботка та його час»35. Таким чином, учений претендував на власну інтерпретацію ролі наказного гетьмана в історії України. Монографія завершується висновком про історичне значення діяльності Павла Полуботка. На думку О.Лазаревського, вся діяльність наказного гетьмана була спрямована на захист інтересів передусім козацької старшини, а не всієї України. За його словами, П.По- луботок не залишав без вирішення жодної скарги «державців» на їхніх селян, які відмовлялися від послушенства, і наказував жорстоко карати непокірних посполитих. О.Лазаревський підкреслював, що факти не дозволяють твердити про те, що П.Полуботок намагався захищати народ, оскільки, врешті, він відстоював лише ті старі порядки, які були пов'язані з інтересами його суспільної верстви36. Згідно з глибоким переконанням О.Лазаревського, яке ґрунтувалося на опрацьованих ним джерелах, П.Полуботок зовсім не був «страждальцем» і «мучеником» за ідеї. Він був «честолюбцем», тому за будь- яку ціну намагався домогтися гетьманства, прикриваючи свої справжні домагання ідеєю збереження автономії для України. Причому історик вважав, що народ тоді був далеким від цієї ідеї, оскільки хотів лише стабільності та спокою, а тому цілком підтримував не Полуботка та його прихильників, а Малоросійську колегію37. Звичайно, це була помилкова теза відомого історика, а її хибність згодом була доведена українською історіографією. Та все ж слід підкреслити, що монографія О.Лазаревського про наказного гетьмана стала помітним явищем у науковому житті. Працюючи над нею, історик зібрав унікальний і цінний архівний матеріал, який стосувався не лише життя та діяльності Полуботка, а й багатьох інших аспектів соціально-економічної історії українських земель у першій чверті ХУІІІ ст. Однак при цьому він дав дещо односторонню оцінку особі П.Полуботка, фактично не виокремивши його серед інших представників козацько-старшинської верхівки і не усвідомивши його справжніх політичних домагань і цілей. Тому висновки відомого історика є дещо поверховими й частково тенденційними. Жодної спеціальної рецензії, яка б містила наукову оцінку монографії О.Лазаревського «Павел Полуботок» не було написано. Водночас це дослідження не втратило своєї наукової цінності і нині. І хоча із загальними висновками історика щодо діяльності П.Полуботка складно погодитися, це не применшує значимості його внеску в українську історіографічну традицію, присвячену наказному гетьману.

Надзвичайно критична загальна оцінка діяльності відповідних управлінських гілок адміністрації та окремих українських гетьманів у системі влади Гетьманщини у працях історика ґрунтувалася переважно на використанні ним судово-слідчих матеріалів, які фактично не дозволяли зробити певні відступи від такого зображення історичних реалій, яке міститься в його працях. Використовуючи подібні джерела, О.Лазаревський протягом 1860-1890-х рр. написав серію генеалогічних нарисів про представників окремих старшинсько-дворянських родів38. Об'єктом його найпильнішої уваги стала лише одна сторона діяльності досліджуваної ним верстви українського