Протягом останніх двадцяти п'яти років життя свою наукову діяльність О.Лазаревський продовжував у декількох напрямах. Він ретельно досліджував архівні матеріали з історії українського селянства, вивчав процес формування великого поміщицького землеволодіння та діяльності козацько-старшинської адміністрації в Гетьманщині. Водночас історик зацікавився історією колонізації України, заснування нових міст, містечок і сіл на території нинішніх Сумщини, Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, частково Черкащини й Харківщини. При цьому він послідовно, цілеспрямовано і дуже ретельно вивчаючи архівні джерела, намагався детально відтворити історію заселення лівобережних українських земель протягом ХУІІ-ХУІІІ ст.

Першою за часом появи працею О.Лазаревського, присвяченою цьому питанню, були нариси про села Конотопського повіту, спочатку опубліковані в «Черниговских губернских ведомостях», а потім і окремим виданням40. Книга була написана на основі значного джерельного матеріалу як опублікованого, так і архівного. У ній є посилання на п'ятитомне видання «Акты, относящиеся к истории Западной России», на «Книгу посольскую метрики Литовской», різні ревізії, реєстри, окремі актові джерела, знайдені істориком в архіві Малоросійської колегії, Генеральному (Румянцевському) описі Малоросії, «Описі Новгород-Сіверсь- кого намісництва» тощо. На початку нарисів О.Лазаревський умістив стислий загальний опис історії колонізації Лівобережної України до середини ХУІІ ст. Він підкреслив, що окремі міста та містечка згадуються ще в актах часів Литовської держави, але ці джерела переконливо свідчать, що загалом кількість населення на той час у Поліссі була досить незначною. У ті часи «Литва, замість того, щоб турбуватися про впорядкування краю після татарського розорення, почала схиляти його жителів до католицизму», а це призвело до того, що все Полісся «добровільно підкорилося» великому князю московському і роз'єднало свою долю з долею степів більше ніж на 100 років (окрім незначної його частини з містами Остер, Любеч та ін.)41. Найбільш ранніми колонізаторами Лівобережжя, на думку історика, слід вважати князів Глинських. Свій висновок про незначну кількість населення українських степів на початку XVI ст. О.Лазаревський підтвердив джерельними даними. Згідно з ними, на той час територія згодом Полтавської губернії Російської імперії являла собою поля «ялові, тобто пусті» і лише узбережжя Ворскли та Хорола належали задніпровським козакам, складаючи їх «уходи» або місця для промислу «рибою й звіром», а узбережжя Сули і Псла були уходами канівських міщан42. Заселення цього «поля», на думку О.Лазаревського, продовжувалося протягом XV-XVIII ст. Від князів Глинських частина цих земель дісталася Байбузам, Келбовським і Проскурам. Згодом на берегах Сули з'явилися маєтності князів Вишневецьких, які невдовзі стали найбільшими землевласниками у цих місцях і «головними колонізаторами південно-східної частини Чернігівської та північно-східної Полтавської губерній»43.

Метою, яку переслідував О.Лазаревський, пишучи нариси, було намагання подати якомога повнішу історію сіл і містечок. Тому нарис про кожне поселення включав не лише історію його заснування, а й відомості про подальшу його долю до середини ХІХ ст. За його власним зізнанням, він намагався «звертати головну увагу на історичну ситуацію, в якій перебувало населення того чи іншого місця і за якої здійснювало своє історичне життя», використовуючи всі відомі йому факти переважно з архівних джерел. О.Лазаревський підкреслив, що цінувати «такі відомості змушує вже та обставина, що руська сільська історія взагалі дуже бідна або постійно прикривається лише найбільш визначними фактами життя народу»44. Отже, сам учений розглядав свої нариси, перш за все, як матеріал з історії колонізації українських земель, цінний для вивчення життя та побуту селянства. Хоч дана праця О.Лазаревського має переважно описовий характер, різноманітні статистичні дані, вміщені у ній, мають важливе значення. Окрім відомостей про історію заселення Конотопщини, це свідоцтва про землеволодіння та систему управління у краї, про стосунки між окремими суспільними верствами тощо. Саме цим і визначається наукова цінність цієї складової наукового доробку О.Лазаревського.

Продовжуючи вивчення колонізації Лівобережжя, О.Лазаревський протягом 1880-х рр. написав «Исторические очерки сёл Конотопского уезда»45. 1886 р. окремим виданням вийшла перша розвідка в даній серії, яку склали нариси з історії поселень південно-східної частини Конотопщини. У тому ж році в «Черниговских губернских ведомостях» було опубліковано нарис про село Го- ленку, а наступного року в тому ж періодичному виданні (а трохи згодом й окремою збіркою) вийшли друком дослідження про села Гайворон, Григорівку, Білу Вежу та Рубанку. За структурою нариси були майже ідентичні до «Сёл Конотопского уезда». Автор використав практично той же комплекс джерел, намагався вирішити подібні завдання. Історія кожного населеного пункту в нарисах викладена з моменту заснування (або точніше, з першої згадки про нього) і до 1880-х рр. Нариси містять багато подробиць із соціально-економічної історії Лівобережної України протягом XVII-ХIХ ст.

Відомості з історії заснування інших населених пунктів на території України можна знайти у статті О.Лазаревського «Краткие историко-статистичес- кие сведения о населённых местностях Конотопского уезда», написаній на основі статистичних даних, зібраних земською управою протягом