Друга група об'єднує методи нарахування амортизації, які сприяють досягненню більш ефективного використання активу впродовж першої половини періоду його

експлуатації [1, 66]. Сюди відносять такі методи нарахування амортизації, як метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод.

Більшість науковців сходяться на думці про необхідність застосування в амортизаційній політиці підприємства порівняльного підходу оцінки амортизації основних засобів, за яким протягом першої половини строку експлуатації об'єкту застосовуються методи прискореного нарахування амортизації, а протягом другої половини - методи пропорційного нарахування амортизації. Порівняльний підхід до оцінки амортизації основних засобів являє собою поєднання витратного (ґрунтується на методах пропорційного нарахованої амортизації) та прибуткового (заснований на використанні методів прискореного нарахування амортизації) підходів.

Суперечність між економічною і податковою амортизацією полягає в тому, що навіть вибір підприємством податкового методу амортизації і норм для бухгалтерських цілей не ліквідує розбіжностей між ними, адже податкові норми і методи будуть застосовані до різних об'єктів при визначенні економічної і податкової амортизації [1, 61]. Отже, відсутність узгодженості між податковою та економічною амортизацією зумовлює підприємства вести окремо бухгалтерський і податковий облік амортизації основних засобів, оскільки бази для її визначення і періодичність нарахування відрізняються.

З наведеного вище, можна зробити висновок, що амортизація, як важливий елемент підвищення зацікавленості підприємств у інвестуванні власних коштів в основні засоби, внаслідок реформування принципів оподаткування останнім часом перетворилась на першочерговий елемент розрахунку податку на прибуток в умовах переходу на другий план її функції у розподілі вартості об'єкта, що амортизується. Оптимальна оцінка амортизації основних засобів дає можливість підприємству впливати на фінанси, що знаходяться в його розпорядженні, шляхом управління амортизацією. Амортизаційна політика є складовим елементом інвестиційної політики держави, суть якої полягає в створенні для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих умов для формування коштів з метою забезпечення розширеного відтворення основних засобів, а також здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів.

Амортизаційна політика є дієвим інструментом активізації інвестиційних процесів в умовах ринкової трансформації економіки. Вона повинна забезпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкладень. Саме за рахунок амортизації в розвинених країнах формується до 70-80% інвестицій [3, с.90].

Однак сучасна амортизаційна політика не створює мотивації до швидкого відновлення основних фондів і утворення необхідних для відтворення основних коштів фінансових ресурсів. На сучасному етапі результати впровадження діючого нині амортизаційного механізму є дуже скромними. Заміна методологічного підходу до нарахування амортизації, що діяв до проведення реформ амортизаційної політики, не призвела до посилення ролі амортизації як власного джерела інвестицій підприємств і посиленню мотивації до впровадження сучасних технологій.

Недоліками амортизаційної політики є наступні:*

підприємствам, при наявності серед них великої кількості збиткових, нав'язали лише прискорену амортизацію, хоча вона дає перевагу лише рентабельним підприємствам;*

скорочення числа застосовуваних норм амортизації при нарахуванні амортизації від реального терміну служби основних фондів, що порушило економічно обґрунтовані строки їхнього відтворення;*

для більшості видів основних фондів норми амортизації значно завищені;*

нараховується амортизація від залишкової, а не відновної вартості основних фондів. Це приводить до подовження їхнього амортизаційного періоду й строків окупності капітальних вкладень;*

двадцять відсотків видів активної частини основних фондів переведені на більше*

не був уведений механізм об'єктивної й своєчасної переоцінки основних фондів.

Після проведення реформи амортизаційної політики між податковим і

бухгалтерським обліками виникли важливі розбіжності в методах нарахування амортизації. На практиці розмежування на податкову й економічну амортизацію при застосуванні різних методів нарахування амортизації призводить до перекручування відтворювального процесу в економіці. Як правило, економічна амортизація є більшою за податкову. Тому підприємства значну частину економічної амортизації направляють на сплату податку на прибуток. Тобто сучасна амортизаційна політика призвела до того, що підприємства зобов'язані включити в базу оподатковування податком на прибуток різницю між економічною й податковою амортизацією.

Отже, можна зробити висновок, що амортизаційна політика в Україні як складова частина інвестиційної політики, не сприяє, а навпаки, протидіє нагромадженню реноваційних ресурсів, сприяє різкому скороченню їхньої частини в загальному обсязі фінансування.

Амортизаційна політика повинна бути спрямована на підвищення фінансової зацікавленості суб'єктів господарювання в здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. Для цього необхідно провести такі заходи:*

створення економічної й правової бази для впровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування й відновлення основного капіталу;*

обмеження державного регулювання в сфері амортизаційної політики й стимулювання інвестиційної ініціативи суб'єктів господарювання;*

відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом і впровадження декількох методів нарахування амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу й норм нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні терміни служби основного капіталу в певних законодавчих межах, що дозволить у короткий термін відшкодувати раніше здійснені інвестиції, розширить фінансові можливості підприємств і посилить їхню інвестиційну активність;*

розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної й податкової ролі;*

стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації і її інвестиційного напрямку шляхом надання податкових знижок;*

закріпити за суб'єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду й заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;*

надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які мають