Ставка податку встановлюються у відсотках від установленого прожиткового мінімуму на початок року за один квадратний метр сукупного розміру оподатковуваного майна, що належить платникам податку. Тим самим вирішується питання щодо щорічних перерахувань розмірів ставок податку. Для фізичних осіб мінімальною оподатковуваною площею є 300 кв. м., для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 100 кв. м.

Перевагою цього проекту є те, що він встановлює розмір ставки податку від стабільної величини - розміру прожиткового мінімуму, а не від стрімко зростаючих ринкових цін на житло. Крім того, важливим є встановлення неоподатковуваного розміру площі, що робить цей податок фактично "податком для багатих" та не обтяжує категорії населення, які проживають у так званому соціальному житлі. Крім того, закон установлює оподаткування саме сукупного розміру нерухомості, що дає можливість оподатковувати не тільки нерухомість з великою площею, а декілька невеликих, але власником яких є одна і та особа. Однак недоліком є надто великий неоподатковуваний мінімум, без зниження якого надходження від цього податку будуть дуже незначними, оскільки таку кількість нерухомого майна має обмежене коло осіб.

Щодо відносно єдиного житла в сім'ї, то пільга повинна вираховуватися, виходячи з визначеної кількості метрів на кожну особу, яка живе у такому житлі, оскільки багатодітна сільська родина, яка живе у великому будинку, може виявитися у гіршому становищі, ніж бізнесмен, який живе сам у будинку площею у 250 кв. м.

Враховуючи переваги та недоліки наведених законопроектів, вбачається, що перш ніж уводити податок на нерухомість, варто виробити чіткий механізм його стягнення, передбачити чітку диференціацію та способи запобігання відхилень від його сплати.

По-перше, у більшості проаналізованих законопроектів при введенні податку виникнуть труднощі при визначенні бази оподаткування, яка пов'язана з ринковою вартістю майна, оскільки питання щодо її визначення залишається відкритим. Адже в нашій країні сума угод по купівлі/продажу нерухомості в більшості випадків залишається невідомою, та за словами ріелторів, сьогодні угоди відбуваються лише в тому випадку, якщо продавець іде на істотні поступки, іноді 15 - 20 %. До того ж, введення цього податку передбачає оцінку вартості мільйонів об'єктів. В Україні ж ще немає єдиного кадастру нерухомості, що включав би всю інформацію, у т.ч. дані про права власності. Крім того, треба детально визначити суб'єктів, відповідальних за проведення оцінки вартості нерухомості, що також може відтягнути введення податку на нерухомість на невизначений строк.

Представляється, що на практиці масова оцінка нерухомості (на основі формули) буде більш оптимальним способом, оскільки вона зменшує ймовірність підкупу оцінювача. Це підтверджує і Всесвітній банк, рекомендуючи пожертвувати точністю оцінки будинків і споруд на користь простоти процедур оцінки.

Однак перш ніж уводити цей податок, потрібно вдосконалити податок на землю й збільшити базу оподатковування за рахунок площ, які на даний момент не обкладаються (підземні площі). Крім того, досить не вирішено питання встановлення єдиного кадастру земель, який би запобіг можливості дублювання при виділенні земельних ділянок.

По-друге, варто відзначити, що в розвинених країнах податок на нерухомість є одним з основних джерел доходів місцевих бюджетів, використовуваних протягом сторіч. До того ж, відповідно до принципів, установлених Європейською хартією місцевого самоврядування, в органів місцевого самоврядування повинен бути доступ до фінансових ресурсів, які будуть сорозмірні з їхніми зобов'язаннями. Місцеві податки повинні бути важливою статтею доходів місцевих бюджетів і головним інструментом їхньої фіскальної політики. Вважаємо за доцільне при введенні цього податку встановити, що кошти від його надходження будуть спрямовуватися до місцевих бюджетів.

Важливо також встановити цільовий напрямок коштів від податку на нерухомість. Це повинні бути муніципальні бюджети із чітко позначеними статтями видатків, зокрема на підтримку інфраструктури ринку нерухомості - санацію вулиць, ремонт тепломереж, благоустрій територій муніципалітетів, розвиток транспортної інфраструктури та ін. До того ж, доцільно було б за рахунок коштів від цього податку стимулювати будівництво житла різних сегментів, особливо "соціального" житла.

По-третє, що на сьогодні є найбільш оптимальним варіантом, в якому може обкладатися нерухомість, це встановлення диференційованої ставки податку, розмір якої буде збільшуватися відповідно до збільшення розміру сукупного майна. При цьому варто відштовхуватися не від вартості об'єкта, а від метражу. Необхідно ввести певні нормативи, що встановлюють мінімальні ставки для громадян з невеликою площею квартири, пенсіонерів, малозабезпечених та ін. У той же час власники великих площ, особливо комерційної нерухомості, на якій ведеться бізнес і заробляються гроші, безумовно, повинні платити повною мірою. Треба також установити пільги для пільг для малозабезпечених та інших груп неплатоспроможних громадян.

Світовий досвід свідчить, що ставка податку не повинна перевищувати 1 %. Попередні розрахунки показують, що навіть при ставці 0,5 % і мінімальній вартості нерухомості, доходи в бюджет будуть істотними (від 1 % ВВП) [2].

Крім того, доцільно було б установити однакову ставку як для фізичних, так і для юридичних осіб, щоб запобігти ситуації, при якій юридичні особи будуть переводити свою нерухомість на фізичних осіб. Причому раціонально вводити податок саме на нерухомість, а не на всі активи підприємства, включаючи виробничі потужності й фінансові активи.

Багато експертів вважають, що податок на нерухомість буде стримуючим фактором проти спекуляції на ринку нерухомості, при ситуаціях, коли скуповуються кілька квартир, щоб потім отримати прибуток на різниці в ціні перед початком забудови й