РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

План

1. Регулювання банківської діяльності, його суть та форми

2. Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення

3. Економічні нормативи капіталу банку

4. Економічні нормативи ліквідності

5. Нормативи кредитного ризику

6. Нормативи інвестування

Регулювання банківської діяльності, його суть та форми

В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду та незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду так чи інакше функціонує у всіх країнах світу.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.

Вплив центрального банку на діяльність комерційних банків здійснюється за такими основними напрямами:

1) створення законодавчих та інших умов, які б дозволили банкам реалізувати свої економічні інтереси (організаційно-правовий напрям);

2) встановлення економічних нормативів та нагляд за їх дотриманням із метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (напрям опосередкованого економічного впливу).

В Україні, згідно із Законами України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України", функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків" інколи вживаються у значенні синонімів, хоча належать до різних видів діяльності.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності банків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.

Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:

1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне та індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання включає такі заходи:

1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляду за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Основними складниками індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:—

встановлення обов'язкових економічних нормативів;—

визначення норм обов'язкових резервів для банків;—

встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;—

рефінансування банків;—

кореспондентські відносини;—

управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;—

операції з цінними паперами на відкритому ринку;—

імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до чинного законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний,попередній і поточний контроль (рис. 9.1):

Рис. 9.1. Форми банківського нагляду

Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов'язкових економічних нормативів. їх призначення — захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.

Регулювання діяльності банків через економічні нормативи регламентує Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. та

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою НБУ № 368 від 28 серпня 2001 р. Інструкція враховує рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду. Цією Інструкцією НБУ установив такі економічні нормативи, що е обов'язковими до виконання всіма банками в Україні (рис. 9.2):

Рис. 9.2 Економічні нормативи, які застосовуються при регулюванні банківської діяльності

Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, поділяють на п'ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:

1. Нормативи капіталу:—

мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);—

адекватності регулятивного капіталу (Н2);—

адекватності основного капіталу (НЗ);

2. Нормативи ліквідності:—

миттєвої ліквідності (Н4);—

поточної ліквідності (Н5);—

короткострокової ліквідності (Н6);

3. Нормативи кредитного ризику:—

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);—

великих кредитних ризиків (Н8);—

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);—

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4. Нормативи інвестування:—

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (НИ);—

загальної суми інвестування (Н12);

5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої / короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, НИ, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для НЗ — основний капітал; Н9, Н10 — статутний капітал.

Регулятивний капітал банку: призначення та порядок визначення

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (гарантії, поручительства, акредитиви, сумнівні гарантії, зобов'язання з кредитуванням); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталів (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Складові елементи регулятивного капіталу

Величину регулятивного капіталу (РК) розраховують за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал; В — відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал (за підсумками року розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валового доходу або валових витрат відповідно до методики НБУ);

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):—

дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;—

емісійні різниці;—

резервні фонди;—

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:—

відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;—

призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;—

фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;—

будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та основний капітал зменшується на суму:—

недосформованих резервів під можливі збитки за:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або які зареєстровані в офшорних зонах;—

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;—

капітальних вкладень у нематеріальні активи;—

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;—

збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:—

резерви під стандартну заборгованість інших банків;—

резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;—

нерозподілений прибуток минулих років;—

прибуток звітного