Коли визначені цілі інвестування, необхідно обирати ті цінні папери, що відповідають цим цілям.

Для початку проводять галузевий аналіз, відбір галузей, діяльність яких за визначений період дає найкращі результати.

За допомогою такої оцінки прогнозують перспективи розвитку галузі, роблять висновки про взаємозв'язки обсягу продажу, прибутку, рівня цін та ін. Після цього проводять аналіз фінансової звітності та результатів діяльності підприємства за тривалий період часу. Основні показники, що розглядаються при аналізі: обсяг продажу і виручки, балансовий прибуток, чистий прибуток, ставка податків, розподіл активів тощо. Потім розраховуються ключові показники: норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості; коефіцієнт оборотності коштів; співвідношення власних та запозичених коштів, коефіцієнти ліквідності та інші показники. Ці коефіцієнти доцільно розглянути в динаміці та в порівнянні з аналогічними по інших галузях.

Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється працівниками спеціалізованого відділу. Функція інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, які придбає банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований нагляд та вивчення ринку цінних паперів.

Кожен комерційний банк здійснює свою інвестиційну політику. Основними факторами, що впливають на неї, є доходність. ліквідність, готовність іти на ризик чи навпаки, жертвувати прибутковістю для підтримання ліквідності. Періодично працівники спеціалізованих відділів банків готують звіти по інвестиційній діяльності, що містять такі основні показники, як ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, дані про аналіз інвестиційних портфелів.

Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків і втрати ліквідності. Одним із методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Банки прагнуть підтримувати визначену структуру строків погашення цінних паперів. Одним із підходів, що використовується багатьма банками, є підтримання ступінчастої структури, тобто кошти інвестуються так, щоб строк визначеної їх частини закінчувався щорічно. Кошти, що надійшли від погашення цінних паперів, реінвестуються в папери з найбільш тривалим строком. При такому підході, забезпечуються простота контролю і регулювання, а також стабільність доходу.

Багато комерційних банків у своїй інвестиційній діяльності дотримуються стратегії при якій основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій із середнім строком дуже мало чи їх взагалі немає.

При реалізації цієї стратегії сума вкладень у довгострокові облігації і час їх здійснення залежать від рівня довгострокових відсоткових ставок і напрямку їх зміни. Якщо передбачається зменшення довгострокових відсоткових ставок, то здійснюють великі вкладення в довгострокові цінні папери. Якщо очікується, що короткострокові ставки будуть стабільними чи зменшаться, то купують зобов'язання на строк 3-4 роки. Якщо прогнози банку стосовно відсоткових ставок точні, метод "штанги" приносить кращі результати.

На процес регулювання портфеля інвестицій великий вплив мають вимоги власників депозитів (державних органів чи крупних корпорацій) про те, щоб банки тримали необхідну кількість визначених цінних паперів як забезпечення їх депозитів. Це відволікає частку банківських активів і зменшує інвестиційні можливості банку. Цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля згідно з їх призначенням, поділяються на інвестиції та вторинні ліквідні резерви (це в основному державні боргові зобов'язання). Вони відрізняються ступенем ліквідності. Вторинні резерви можна негайно перетворити в готівкові кошти через продаж на ринку цінних паперів. Однак ліквідність залежить також і від строків погашення цінних паперів. Чим більше часу до погашення боргового зобов'язання, тим більша вірогідність зміни його ринкової вартості зі зміною відсоткової ставки. Тому, наприклад, довгострокові облігації уряду менш ліквідні, ніж короткострокові казначейські векселі, хоч ці папери випускає один емітент — казначейство. Це залежить від того, що для облігацій характерний чималий ризик унаслідок зміни відсоткових ставок по ним.

До відсоткових продуктів банків відносяться операції з дорогоцінними металами, які можуть виконувати банки.

Слід зазначити, що в світовій банківській практиці до операцій із банківськими та дорогоцінними металами відносяться: депозитні операції, операції з надання кредитів у дорогоцінних металах, операції з монетами із дорогоцінних металів, операції типу "спот" (spot), операції типу "своп" (swap), опціони, форвардні угоди.

Депозитні операції з дорогоцінними металами, як свідчить дослідження, здійснюються у тому разі, коли необхідно залучити метал на рахунок або, навпаки, розмістити на визначений строк. Для цього використовуються металеві рахунки. Якщо у клієнта беруться метали у фізичній формі для тимчасового зберігання, то йому відкриваються металеві рахунки відповідального типу зберігання "Allokated", тобто "З розміщенням". Характерним для цих рахунків є те, що на них обліковується метал, який зберігається в даному банку, причому останній не має права використовувати цей метал і повертає власнику саме ті зливки, які отримав на зберігання. Для здійснення операцій з "безготівковим" металом використовуються рахунки типу "Unallokated", тобто "Без розміщення"* На таких рахунках облік ведеться у грамах чи унціях, а не в конкретних зливках. Фактично такі металеві рахунки знеособлені, метали на них мають лише кількісну характеристику маси (для монет — кількість у штуках) і вартісну балансову оцінку.

Підставою для зарахування до дорогоцінних металів на знеособлені металеві рахунки може бути їх поставка у фізичній формі, перерахунок з інших знеособлених рахунків, продаж металів клієнтові чи їх придбання банком. Отримати метал клієнт може в даному банку, банках-кореспондентах або у світових центрах торгівлі дорогоцінним металом, зокрема Лондон (Loco London), Цюріх (Loco Zurich), Нью-Йорк (Loco New York).

Банки можуть випускати золоті сертифікати, що свідчать про депонування золота в банку. Вони підлягають вільному обміну на зазначену в них кількість золота або грошовий еквівалент золота за ринковою ціною. Золоті сертифікати переважно іменні, проте передбачається право їх передавання завдяки відповідному надпису. Вони можуть випускатися замість депонованих монет, а також золота, яке зберігається в інших країнах із метою фактичного гарантування на випадок його блокування чи націоналізації. Операції з золотими сертифікатами вигідні банкам-емітентам. бо дають комісійний дохід, розширюють клієнтуру, підвищують репутацію . банку. Різновидом золотих сертифікатів є ощадна книжка, яка видається власникові депонованого золота, що дає змогу здійснювати багаторазові операції.

Операції з надання кредитів у дорогоцінних металах здійснюються шляхом поставок їх у фізичній формі або зарахування на знеособлені рахунки в обмін на зобов'язання зворотної поставки відповідного металу в термін, зазначений у договорі. Погашення кредитів у дорогоцінних металах може здійснюватися у формі фізичної поставки, через перерахування дорогоцінних металів із металевих рахунків позичальника чи придбання банком за грошові кошти позичальника металу в іншого учасника міжбанківського ринку для погашення раніше одержаного кредиту.

Банки можуть кредитувати позичальника і під заставу золотого депозиту. Видача і погашення кредиту здійснюються в грошовій формі, а золото — форма забезпечення виконання зобов'язань у кредитних правовідносинах.

Банки здійснюють продаж клієнтам монет із дорогоцінних металів, а також викуповують у них такі монети, звісно, за нижчою ціною. Центральні банки, як правило, є оптовими постачальниками монет для уповноважених дистриб'юторів, роль яких виконують, насамперед, комерційні банки.

Ринок монет із дорогоцінних металів включає монети нумізматичні, напівнумізматичні, обігові тазливкові. Останні три види монет ще називають інвестиційними або тезавраційними, оскільки вони використовуються практично для нагромадження абстрактної вартості шляхом інвестування грошових коштів у монети з дорогоцінних металів, особливо золота.

Продаж монет здійснюється з премією, розмір якої залежить від багатьох факторів, зокрема якості монет.

Так американська систематизація якості монет "Червона книга" включає три типи рейтингів: базові, додаткові та нумізматичні. Найвища якість за базовим рейтингом — "proof", тобто монети з дзеркальною поверхнею, виразним зображенням малюнка. Додатковий рейтинг може бути "ргооf like" (подібна до високопробної), тобто монети лоза обігом, але так якісно викарбувані, що нагадують високопробні. Згідно з нумізматичними рейтингами монета може бути "extremely rare" (екстремально рідкісною), тобто майже унікальною, існує лише кілька екземплярів.

До операцій банків із цінними металами відносяться опціони і форвардні угоди; опціони — право (але не обов'язок) продати чи придбати певну кількість золота за певною ціною на певну дату (європейський опціон) чи протягом усього обумовленого строку (американський опціон). Продавець опціону продає контрагентові права на виконання угоди чи відмови від неї" за що отримує від покупця премію.

Розрізняють два види опціонів: опціон пут (put)), тобто опціон на продаж, дає покупцеві опціону право на продаж металу за ціною виконання чи відмовитися від його продажу. Він захищає власника від зниження цін на метали; опціон кол (call), тобто опціон на купівлю, дає покупцеві опціону право придбати метал за ціною виконання чи відмовитися від його купівлі. Цей опціон захищає власника від підвищення цін на метали.

Форвардні угоди передбачають продаж (купівлю) металу на строк, що перевищує 2-й робочий день після укладення угоди. Укладення форвардної угоди