Дебетні картки теж бувають кількох видів. Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються за допомогою такої картки, виділяють:— 

картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку або через автоматичні пристрої (банкомати);— 

картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах. Наявність термінала та мережі електронного зв'язку дає можливість продавцеві товару швидко ідентифікувати платника, а останньому — негайно переказати гроші з його рахунку на рахунок торговельної організації. Ці картки технологічно спроможні істотно витіснити готівку зі сфери масових платежів;— 

чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком. Гарантування забезпечується наявними на поточному рахунку власника картки коштами та правом на кредит, наданим йому банком у разі недостатності для оплати чека власних коштів. Ці картки широко застосовуються у країнах з розвиненим чековим обігом. В Україні чековий обіг ще не розвинений, тому цей вид дебетної картки не має широкого застосування.

За технологією використання виділяють два види карток:

1) картки з магнітною смугою;

2) картки з мікросхемою (смарт-картки).

Вони різняться між собою способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. Картки з магнітною смугою та з мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні.

Картки з магнітною смугою характеризуються тим, що інформація, необхідна для використання її в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, він його вводить у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитувальний пристрій банкомата чи термінала, набраний код порівнюється з PIN-кодом на магнітній смузі й, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку, що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата).

Картки з магнітною смугою не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.

Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка, власне, є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти та запам'ятовувати зміну інформації, зокрема, визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Поява смарт-картки відкрила можливість для створення "електронного гаманця", за допомогою якого платник може автономно здійснювати всі свої платежі в безготівковій формі, не звертаючись кожного разу до банку — емітента картки за підтвердженням його платоспроможності.

Клієнти одержують такі вигоди від застосування пластикових карток у масових платежах:—

позбавляються ризиків, пов'язаних із втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою (негайність, простота платежу);—

одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нараховуються проценти.

Водночас застосування пластикових карток має для клієнтів І негативні наслідки: зростають витрати, пов'язані зі здійсненням таких платежів (оплата виготовлення картки, сплата вступного внеску, сплата процентів за кредит, обов'язковий депозит на рахунку для платежів за карткою тощо).

Обмеженість мережі магазинів, підприємств сфери послуг, які готові приймати платежі на основі електронних платіжних карток, стримує застосування останніх і зумовлює широке користування готівкою.

Продавці (торговельні організації) мають такі вигоди від застосування пластикових карток:—

зростають обсяги реалізації завдяки залученню більшої кількості та з більшою платоспроможністю покупців;—

скорочуються витрати на інкасацію та конвертацію виручки;—

скорочуються витрати на підтримання безпеки магазинів і підвищується її рівень;—

зростає якість обслуговування покупців та рейтинг торговельної організації.

Негативні наслідки застосування карток для продавців полягають у необхідності істотних початкових витрат на придбання відповідного обладнання та навчання кадрів з користування досить складною системою пристроїв. Надалі зростають і поточні витрати з обслуговування терміналів та пристроїв.

Для окремих банків застосування пластикових карток у масових платежах має такі вигоди:—

збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків і можливості збільшувати їх доходи;—

зростають доходи банків, оскільки за всі операції з картками вони стягують плату;—

покращується імідж банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежів.

Разом із тим перехід на карткові платежі вимагає від банків також значних первинних витрат на технічне та програмне забезпечення, підготовку кадрів, лінії зв'язку тощо.

Для банківської системи загалом широке застосування пластикових карток у сфері масових платежів має такі вигоди:—

зростає залучення грошових коштів у внутрішньобанківський обіг, посилюється керованість грошового обігу загалом, підвищується роль банківської системи в розвитку економіки;—

знижується частка готівки в грошовій масі, скорочуються витрати на її друкування і забезпечення обігу (касові витрати);—

з'являються додаткові стимули для переведення банківської справи на сучасні електронні технології.

Для отримання вказаних переваг потрібно здійснити значні капіталовкладення у створення інфраструктури системи. Завдання створення НСМЕП в Україні ускладнюється тим, що на український ринок активно проникають міжнародні карткові компанії (VISA, Europay та ін.), які створюють потужну конкуренцію національній системі.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Адамик В. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І, Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. — 2-ге вид., вип. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

6. Башнянин Г. I., Вовчак О. Д. та Ін. Управління ризиками платіжних систем: Монографія. — Л.: Новий світ-2000, 2006. — 224 с.

7. Епіфанов А. О., Маслак Я. Г., Сало І, В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

8. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. — 2-ґе вид., перероб. і доп. — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 616 о.

9. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

10. Платіжні системи: Навч. посіб. / В. А. Ющенко, А. С. Савченко та ін. — К.: Либідь, 1998. — 416 с.

11. Снігурська Л. П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2006. — 466 с.

12. Тиркало Р. П., Щибоволок 3. /. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.