Серед посередницьких послуг, що надаються банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта та укладення договору комісії. Зміст і порядок здійснення цих операцій розкрито у главах 68, 69 Цивільного кодексу України.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод; та фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або декілька угод від свого імені за рахунок комітента. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банки, володіючи сучасними засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надавати інформаційні послуги. До них відносять:

1) одержання, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами, державою;

2) використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб;

3) поширення інформації;

4) зберігання інформації.

Інформація може бути відкрита і з обмеженим доступом. До останньої належить конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести:—

інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподаткування;—

надання копій грошово-розрахункових документів;—

допомогу в розшуку перерахованих сум;—

надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;—

доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність;—

сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників обмінних операцій.

Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб'єктами правовідносин.

Гарантійні послуги полягають у зобов'язанні банку виплатити суму боргу свого клієнта, якщо останній не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, під гарантією потрібно розуміти зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала відповідну грошову суму.

До цієї групи операцій належать: гарантії повернення кредиту, гарантії відшкодування збитків, що випливають з невиконання клієнтом умов контракту. Банківські гарантії відомих своєю платоспроможністю банків фактично означають доступ клієнта і до кредиту.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо зобов'язання не виконується.

Поручитель, який виконав зобов'язання боржника, набував всіх прав кредитора за цим зобов'язанням, тобто зберігає право вимоги до боржника (регресії вимоги).

Призначення цих послуг банку подібне, однак є низка відмінностей:

1. Гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта.

2. Гарант несе додаткову відповідальність, тобто повністю виконує зобов'язання (за умови відсутності в основного боржника коштів, які необхідні для виконання зобов'язання).

3. Оформлення договором гарантії є необов'язковим.

4. Гарант може обмежити свою відповідальність частиною зобов'язань боржника на суму, на яку видано гарантію.

Трастові послуги — послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник (установник управління) передає своє майно у розпорядження іншій особі — довірительному власнику (управителю) для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара (вигодонабувача).

У Законі України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банки можуть здійснювати лише довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

Тому можна виділити два напрями надання трастових послуг:

І. Трастові послуги на користь фізичних осіб:

1. Розпорядження спадщиною — відповідальний траст.

2. Управління майном згідно 3 договором, або прижиттєвий траст.

3. Опікунство та забезпечення зберігання майна (для неповнолітніх, фізично недієздатних).

4. Агентські послуги: збереження активів, одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівля-продаж цінних паперів та доставка їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій, сплата податків, оформлення страхових полісів, оплата рахунків, отримання кредитів, купівля-продаж іноземної валюти, дорогоцінних металів.

ІІ. Трастові послуги юридичним особам:

1. Передання довіреній особі права розпорядження майном, що є забезпеченням облігаційної позики.

2. Агентські послуги.

3. Створення фондів погашення заборгованості за основним боргом, нарахованими процентами, дивідендами.

4. Тимчасове управління справами компанії, що реорганізується чи знаходиться у стані ліквідації.

5. Депозитарні послуги.

6. Розпорядження активами.

7. Інвестування коштів клієнта тощо.

Факторинг — це послуга банку, яка полягає у викупі платіжних вимог у постачальника товарів (послуг).

Сутність факторингу полягає у фінансуванні під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка має право здійснювати факторингові операції.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові й в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, котрому має бути здійснений платіж.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Розрізняють такі види факторингу:—

з відповідальністю за ризик неплатоспроможності та без права регресу;—

без прийняття ризиків неплатоспроможності (з правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму);—

з фінансуванням до моменту купівлі;—

з фінансуванням до настання строку платежу.

Залежно від кількості послуг банку, які супроводжують факторингову операцію, факторинг поділяється на:

1) конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги;

2) конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Конфіденційний факторинг передбачає повідомлення боржника про пересідступлення клієнтом прав вимоги боргу банку (фактору), який одразу зараховує на його рахунок близько 70—90 % суми боргу, а інші 10—80 % — в обумовлений у договорі строк за мінусом процентів за кредит і комісійних платежів. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Банк може укласти угоду з клієнтом, за якою:—

отримує у постачальника право на одержання платежу за товарними операціями з покупцями;—

купує дебіторську заборгованість за відвантажені товари та надані послуги, які не оплачені в строк.

З метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань та сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю, використовують таку форму розрахунків, як форфейтинг.

Форфейтинг — це купівля на безповоротній основі у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі.

Покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника.

Форфейтинговій операції притаманні такі характерні ознаки:—

об'єктом форфейтингу є прості, переказні векселі (іноді — зобов'язання у формі акредитива);—

предметом форфейтингу є товари інвестиційного призначення;—

суб'єкти — форфейтер (покупець боргу), кредитор (експортер), боржник (імпортер), їхні банки;—

строк кредитування — від 180 днів до 5—7 років;—

договір укладається, як правило, у вільно конвертованій валюті;—

кредитування експортера шляхом дисконтування відбувається переважно на основі фіксованої процентної ставки.

Банки також можуть надавати додаткові послуги своїм клієнтам зі зберігання цінностей у трьох формах:

І. Зберігання цінностей клієнтів у сховищі:

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з пінними паперами, прийнятими на зберігання.

3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

ІІ. Надання клієнтам сейфів у приміщенні банку (договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком):

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення