Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку в разі дотримання ним таких обов'язкових умов (рис. 6.9):

Рис. 6.9. Умови надання банку банківської ліцензії

Національний банк України може відмовити в наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. Державна реєстрація банку в такому разі теж скасовується, а банк ліквідовується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні Національний банк України приймає протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів (рис. 6.10). Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Рис. 6.10. Перелік документів для отримання банківської ліцензії

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію тільки у випадках:

ѕ якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії" містять недостовірну інформацію;

ѕ якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом одного року з дня отримання банківської ліцензії;

ѕ у разі порушення чинної законодавчо-нормативної бази, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

ѕ на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку в правову відповідність з вимогами банківського законодавства;

ѕ недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України може також подавати банку письмовий дозвіл у разі дотримання ним обов'язкових умов, відображених на рис. 6.11:

Рис. 6.11. Умови видачі банку письмового дозволу

Письмовий дозвіл НБУ — це документ, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, визначені законодавством.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Перелічені операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяється тільки юридичним особам, котрі мають банківську ліцензію (додаток 1).

Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2—3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Крім цього, банки мають право здійснювати такі операції та угоди за наявності банківської ліцензії без отримання письмового дозволу (додаток 1):

1) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

2) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

3) лізинг;

4) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

5) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших обігових платіжних документів;

6) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням;

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Банки, крім перелічених вище операцій, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ мають право здійснювати такі операції (додаток 1):

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (у тому числі андерайтинг);

5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акцій інших юридичних осіб;

6) здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;

7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та процентах; із фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Таким чином, встановлений Законом України "Про банки і банківську діяльність" механізм ліцензування банківської діяльності, крім класичних банківських операцій, дозволяє банкам здійснювати широкий спектр різноманітних операцій та послуг, що е необхідною умовою комплексного обслуговування клієнтів та розвитку конкуренції на фінансових ринках.

Реорганізація і ліквідація банку

Одним із найважливіших заходів впливу на етапі вдосконалення та реформування банківської системи є реорганізація та реструктуризація банків. Законом України "Про банки і банківську діяльність" уперше у вітчизняній практиці врегульовано питання реорганізації банків. Реорганізація банків протягом останніх десятиліть є важливим інструментом перетворень у банківському секторі багатьох країн. Вона дала змогу банківським установам рухатися разом із клієнтами на нові ринки та обновляти застарілі види послуг. Загалом реорганізація коштує значно дешевше, ніж створення нових банків чи відкриття філій, а тому і керівництво банків, і акціонери надають перевагу саме їй.

За своїм змістом форми реорганізації можуть бути:—

об'єднувальні;—

розподільчі;—

реорганізація шляхом перетворення.

До об'єднувальних форм належать злиття та приєднання. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність":— 

злиття — це припинення діяльності двох (або кількох) банків як юридичних осіб і передача всіх майнових прав і зобов'язань цих банків новоствореному банку;— 

приєднання передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу всіх його майнових прав і зобов'язань іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

До розподільчих форм реорганізації належать поділ та виділення.

Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу за розподільчим актом у визначених частинах усіх його майнових прав і зобов'язань кільком новоствореним банкам.

Виділення передбачає створення банку (або кількох банків), якому (яким) за розподільчим актом у відповідних частинах переходять майнові права і зобов'язання банку, котрий реорганізовується.

Для підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків, реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків).

Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетворення, яке передбачає зміну юридичного статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права та зобов'язання банку, що реорганізовується.

Підставами для реорганізації банку шляхом перетворення можуть бути: переорієнтація напрямів діяльності, збиткова діяльність окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

За ініціативою проведення розрізняють реорганізацію:—

примусову (обов'язкову);—

за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).

Різні форми реорганізації можуть бути застосовані не тільки щодо проблемних банків, а й до будь-яких, що функціонують нормально. У процесі реорганізації банк може вирішувати такі типові проблеми, як:—

зміна організаційної структури (відкриття відокремлених відділень, у тому числі філій, скорочення й ліквідація частини підрозділів, зміна, оновлення складу та чисельності працівників і керівників);—

зміна складу учасників, а також організаційно-правової форми;—

входження до тих чи інших банківських груп;—

зміна існуючих бізнес-процесів, технологічного процесу обслуговування клієнтів, менеджменту загалом.

Щодо банків, які перебувають у стані фінансової скрути, передбачається проведення примусової реорганізації за ініціативи Національного банку України (або Верховної Ради України, якщо реорганізовуються державні банки). У такому разі Національний банк України надсилає їм лист-попередження з вимогою провести реорганізацію. Якщо банк не виконає цієї вимоги протягом визначеного періоду, НБУ може прийняти рішення про його ліквідацію.

Банківській системі притаманні численні випадки розорення банків, їх банкрутства та ліквідації. За більш як десять років свого існування банківська система України втратила майже 100 банків. І нині чимало банківських установ перебувають у стадії ліквідації.

Процедура ліквідації банків є дуже суворо регламентованою. Ліквідація банку може проводитись як з ініціативи власників банку, так і з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" за згодою Національного банку України, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів, а кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає вимогам, визначеним у ст. 90 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.

Для процедури ліквідації та розгляду справи в суді обов'язково повинен бути висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відкликання банківської ліцензії призводить до неможливості банком проведення банківських операцій, передусім — залучення вкладів, надання кредитів, ведення розрахунково-касового обслуговування третіх осіб та інших. Також автоматично закінчується дія письмового дозволу Національного банку України на проведення окремих операцій, оскільки він дійсний тільки при наявності банківської ліцензії, відповідно до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.

Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку, якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання, відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і якщо за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу.

Ліквідатора призначає орган, який ініціював рішення про ліквідацію. Ліквідатор приступає до виконання своїх обов'язків негайно після відкликання банківської ліцензії.

Банківські об'єднання: порядок створення та їх типи

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів;

1) банківська корпорація;

2) банківська холдингова група;

3) фінансова холдингова група.

Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп