На структуру банку впливає якість персоналу. У низці випадків вітчизняні банки не можуть розширюватися і створювати повноправні структурні підрозділи через недостатність кваліфікованих кадрів, які мають навики ведення відповідних операцій. Сучасна структура деяких українських банків не набула ще закінченого вигляду, оскільки спеціальні відділи неповністю укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами, що, поряд з іншими чинниками, стримує розвиток певних видів банківської діяльності.

Серед чинників, які впливають на структуру банку, визначальним є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним, то він неминуче (рано чи пізно) мусить створювати у своїй структурі низку спеціальних підрозділів (відділів, секторів, груп), що організують різноманітні види банківських послуг. Навпаки, спеціалізація банку на певному виді діяльності позбавляє його необхідності формування окремих підрозділів для виконання низки операцій. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього розширення тих відділів і управлінь, що покликані регулювати ще ширше коло операцій, які відповідають його роду діяльності.

Структура банку зумовлюється також завданнями економії витрат, необхідністю завантаження банківського персоналу, оскільки банк — це комерційна установа, і працює він в інтересах одержання прибутку. Кількість співробітників, що працюють у банку, має бути достатньою для виконання відповідного обсягу робіт за необхідного завантаження кожного працівника. Надлишок персоналу призведе до збільшення витрат на оплату праці банківських працівників.

У загальній організаційній структурі банку можна вирізнити два типи підрозділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції.

Лінійні підрозділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийманням вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо. Термін "лінійний" характеризує характер зв'язків цих відділів із вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює неперервний "ланцюг команд", або "лінію команд" по вертикалі, які зв'язують один рівень з іншим.

Штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть бути відділи планування, кадрів, юридичний, статистики та ін.

Керівники і штабних, і лінійних служб можуть давати суперечливі вказівки та рекомендації рядовим працівникам банку. Теорія менеджменту рекомендує чітко розмежовувати функції відділів різних типів і завжди мати на увазі, що штабні відділи мають право лише допомагати і надавати консультації. Як правило, штабні відділи завжди виокремлюються у спеціальний блок.

Відомо декілька принципових схем побудови банку. Кожна з них адекватна певному типу фінансового ринку. В умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих установ, нерозвинутої або повністю відсутньої філійної мережі найбільш поширеною є так звана пірамідальна схема побудови банку. Для неї характерна гранична простота вертикальних зв'язків, пряме й безпосереднє підпорядкування відділів вищому керівництву банку.

У банку такого типу функціонують, як правило, 6—8 відділів, що охоплюють основне коло операцій: позичкових, інвестиційних, касових, депозитних, трастовий відділ, відділ маркетингу, адміністративний та ревізійний відділи.

З поглибленням спеціалізації окремих операційних ланок, переходом від оптових операцій з вибраною клієнтурою до роздрібного обслуговування масового контингенту споживачів фінансових послуг, розширенням району банківської діяльності неминуче змінюється організаційна структура банку. Тут можливі декілька варіантів. Усі вони, проте, мають загальну рису: все більше повноважень переходить від центральних органів управління до керівників нижчого рангу, виникають проміжні ланки між вищим керівництвом банку і низовими структурами.

Ще один можливий підхід до організації роботи банку на великій території називається функціональним, за якого управління операціями ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій, акумуляції ресурсів і засобів їх використання. Можливі й інші варіанти побудови банку за вказаним принципом.

У міру розширення діяльності банку на регіональних і загальнонаціональних ринках відбувається подальше ускладнення і спеціалізація окремих його оперативних ланок, що потребує залучення спеціалістів, експертів, використання нових технологій тощо. У таких умовах стає доцільним створення всередині банку системи спеціалізованих центрів, що надають клієнтам набір певних фінансових операцій і послуг. Вони мають свої служби, апарат управління, свій кошторис, калькуляцію витрат та одержаного прибутку. Це вища форма організації порівняно з вже розглянутими.

Ще вищий ступінь спеціалізації досягається в банківському холдингу. Ця форма організації дуже подібна до попередньої моделі, тому що дочірні філії холдингу теж мають велику самостійність, але є розбіжності в методах контролю, зумовлені різноманітністю форм власності. Схема центрів використовується в межах єдиного банку. В холдингу дочірні філії мають статус самостійних юридичних осіб.

Банківський холдинг може контролювати небанківські установи, тісно пов'язані з банківською діяльністю, — фінансові, іпотечні, лізингові, факторингові компанії, трастові та інвестиційні фірми, компанії з випуску дорожніх чеків і кредитних карток, обчислювальні центри з обробки інформації, аудиторські фірми тощо. Холдингова форма передбачає високий ступінь самостійності дочірніх компаній та філій.

Можлива ще одна форма зв'язку — мережна. Вона багато в чому аналогічна холдингу. Там теж є центральна координуюча організація, але зв'язки між нею та іншими учасниками регулюються за допомогою контрактних угод. Наприклад, банк, будучи центром групи (мережі), може мати складну систему договорів із брокерськими фірмами, які виконують його доручення з купівлі цінних паперів на фондовій біржі, лізинговими та фінансовими компаніями тощо. Проте банк не має у своєму портфелі акцій зазначених ділових партнерів.

Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожен з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які потрібно обов'язково враховувати в процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, у яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, зрештою, досягненню мети, що стоїть перед банком.

Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур:

1. Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції.

2. Структури, орієнтовані на різні групи споживачів.

3. Регіональні організаційні структури.

Зупинимося на кожному з видів докладніше.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції. Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг.

Причому ці обсяги настільки збільшуються, що з метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво окремо наданням кожного продукту. Вказаний принцип покладено в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції, дають можливість зосередити функції управління наданням окремих послуг у руках фахівців із конкретних продуктів. Це створює таким банкам додаткові переваги при доведенні якості послуг до міжнародних стандартів, а також у розвитку нових видів банківських продуктів.

Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських послуг, має у своєму підпорядкуванні достатню кількість кваліфікованих працівників із великим практичним досвідом у цій сфері, завдяки чому з таким банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом. Крім того, орієнтація структури на окремі види послуг дає змогу щонайкраще координувати весь процес від створення нової послуги до доведення її до кінцевого споживача.

Структури, орієнтовані на різні групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організуючись таким чином, банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Донедавна американські банки, що будуються відповідно до такого принципу, обслуговували в основному корпоративних клієнтів. Проте поступово таке становище ще змінювалося, і на внутрішніх ринках акценти зміщувалися в бік роздрібної клієнтури.

Усі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів. Послуги роздрібним клієнтам можуть надаватися управліннями персональних банківських послуг та інвестиційного менеджменту, а послуги клієнтам гуртового ринку — управліннями операцій на ринку капіталів та обслуговування корпорацій. Така структура дає змогу з максимальною ефективністю задовольняти запити цільових споживачів.

Регіональні організаційні структури. Коли діяльність банку охоплює велику географічну територію, то в основу його організації може бути покладено принцип регіональної організаційної структури, що передбачає побудову діяльності через мережу відділень, які пропонують послуги в різних регіонах.

Банки, організовані за регіональною ознакою, не відчувають особливих труднощів у налагодженні відносин зі своєю клієнтурою. Перед ними відкриваються великі можливості всебічного вивчення діяльності користувачів своїх послуг, особливо тих, надання яких має певний ризик для банку. Крім того, детально продумане створення мережі відділень дає змогу налагодити взаємодію між ними і забезпечити максимальне врахування потреб споживачів усіх регіонів, які обслуговує банк.

Функції та елементи фінансового менеджменту в банку

Основні ланки фінансового менеджменту можна зобразити у вигляді такої організаційної схеми (рис. 18.1). У ній відображені всі необхідні елементи з урахуванням взаємозв'язку та взаємозалежності між ними:—

об'єкти фінансового менеджменту;—

суб'єкти фінансового менеджменту;—

функції фінансового менеджменту та основні блоки цих функцій;—

інформаційна база фінансового менеджменту.

Об'єктами фінансового менеджменту в банку є:

1. Операції банку: формування капіталу банку, активні