Диверсифікація є найпростішим і найдешевшим методом зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає:

1) диверсифікацію позичальників за галузями;

2) диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами процентних ставок;

3) диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів.

Ще одним внутрішнім методом зниження кредитного ризику банку є створення резервів на покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.

Депозитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведення поточного рахунку до іншого банку або дострокового зняття вкладу.

За рівень депозитного ризику можна прийняти один із коефіцієнтів нестабільності депозитів:

Що стосується методів зниження депозитного ризику, то найефективнішими з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.

Валютний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через коливання валютних курсів. Цей ризик е наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодо кожної з валют за строками і сумами.

Один з основних методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), став особливо широко застосовуватися останні кілька років і нині використовується як основний міжнародними банківськими організаціями (наприклад, BIS) при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

В основі розрахунку VAR лежить визначення одноденної мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки за день можуть змінюватися валютні курси. Найчастіше за міру одноденної мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у процентах, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Для часових горизонтів, що перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування, що дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR з часовим горизонтом Т днів та довірчим інтервалом х % за умови припущення відсутності хаосу може бути розрахований за законом дисперсії фрактального броунівського руху:

де kx — поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) щодо середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. Так, для значень довірчого інтервалу в 95 та 99 %, які використовуються найчастіше, відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,66 і 2,33 середньоквадратичних відхилень; у — середньоквадратичне відхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у процентах.

Варто зазначити, що оцінка VAR за формулою є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точність зменшується зі збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику банку зі застосуванням VAR технології здійснюється в декілька кроків:—

визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бути перераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market, або розрахунок ринкової вартості позиції);

- визначення мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки сильно можуть змінитися валютні курси, за міру якої обирається середньоквадратичне відхилення у процентах;—

розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених у національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу;—

визначення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі FAR кожної з відкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, як правило, не дорівнює 1 або -1.

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції банку VARn може бути визначений за такою формулою:

де S — загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту; VARi(j) — максимально можлива зміна курсу і-ї (j-ї) іноземної валюти відносно національної за період дії кредитного договору (у процентах); х — частка (питома вага) і-ї (j-ї) іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на той же момент; ? — коефіцієнт кореляції між курсами і-ї та j-ї іноземних валют відносно національної валюти.

При цьому варто зазначити, що при зайнятті банком довгої валютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті) у формулі максимально можлива зміна курсу певної іноземної валюти відносно національної підставляється із знаком "+", а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій валюті) — зі знаком "-".

Для зниження валютного ризику банк може використовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ю-черсів, опціонів).

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з декількома валютами, які не корелюються.

4. Страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії.

Процентний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат унаслідок непередбачених змін процентних ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів з плаваючою процентною ставкою.

Основним методом оцінки процентного ризику банку є аналіз гепу.

Геп — це поняття, яке характеризує різницю між величиною активів та пасивів, чутливих до зміни ставок процента, й які мають бути переоцінені або погашені до певного строку.

До чутливих до змін процентної ставки активів належать придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо.

Чутливі до зміни процентної ставки пасиви — це кошти на поточних рахунках, депозити та отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви — це капітал банку (статутний, резервний та ін.).

Принципи управління гепом можна сформулювати таким чином:

1. Зміна процентного прибутку, який отримується при заданому співвідношенні активів та пасивів, у результаті зміни процентної ставки, залежить від величини гепа.

2. У разі негативного гепа при зростанні ставки процента процентний прибуток зменшиться, а при її зниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі, при зростанні ставки процента процентний прибуток збільшується, а при її зниженні — зменшується.

3. Поняття гепа нерозривно пов'язано зі строками погашення або переоцінки пасивів та активів. Якщо ці строки суттєво різняться, то виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багаторазово переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), то це й буде визначати позицію гепа, що розраховується на момент переоцінки.

4. Позиція гепа визначається характером діяльності банку.

Аналіз дюрації становить суть класичного підходу до оцінювання процентного ризику.

Дюрація являє собою середньозважений (з вагами) час до погашення певного фінансового інструмента. Вона обчислюється за формулою:

де Ct — величина грошового потоку в момент часу і; Р — теперішня (приведена) вартість фінансового інструмента; г — ставка дисконтування; Т — строк фінансового інструмента.

Дюрація дає можливість порівнювати альтернативні потоки платежів шляхом аналізу їхньої чутливості до зміни процентних ставок. У тому разі, якщо зайнято в борг під зобов'язання виплатити 1000 грн через рік (дюрація заборгованості дорівнює 1), то було б розумно з метою захисту від зміни процентних ставок купити, наприклад, безкупонну облігацію з номіналом 1000 грн, що погашається через рік.

У такому разі зобов'язання будуть приведені відповідно до активів (що ілюструє результат теореми Самуельсона про імунітет).

Модифікована дюрація обчислюється за формулою:

Курсова зміна ціни фінансового інструмента (у процентах) приблизно дорівнює добутку AD на зміну дохідності (ставки дисконтування).

Застосування показника AD вимагає певної обережності, тому що він перебільшує розмах падіння цін при великому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростання цін при їхньому значному падінні — так звана властивість опуклості (convexity), обумовлена другою похідною. Цей ефект істотно нелінійний. Труднощі також виникають при розрахунках AD для облігацій з правом дострокового викупу емітентом.

Процентний ризик комерційного банку, VARn, може бути визначений за такою формулою:

де А — чутливі активи банку; L — чутливі пасиви банку; DA — середньозважена модифікована дюрація активів банку; Dп — середньозважена модифікована дюрація пасивів банку; VАRд — максимально можлива зміна процентної (дисконтної) ставки за певний період.

Одним з основних методів зменшення процентного ризику банку є похідні інструменти. Кожен із них використовується з метою зниження специфічним чином процентного ризику, зафіксувавши процентну ставку за запозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношення запозичень та вкладень за фіксованою та плаваючою процентними ставками в портфелі банку. Крім того, процентний ризик банку можна зменшувати за допомогою такого методу страхування, що передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям.

Інвестиційний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.

Для оцінки ступеня ризиковості інвестиційного портфеля банку (сукупності всіх придбаних банком цінних паперів) може бути використане середньоквадратичне відхилення, яке обчислюється за формулою:

де С — загальна величина інвестиційного портфеля банку; VARi(j) — максимально можлива із заданою надійністю зміна курсу і (j)-ro цінного папера (у процентах); Xi(j) — частка (питома вага) і-то (j-го) цінного паперу в загальній сумі інвестиційного портфеля;