а) при експорті:—

заяву з обґрунтуванням необхідності продовження строків перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону;—

нотаріально завірену копію установчих документів;—

копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів;—

копію вантажної митної декларації та товаросупровідних документів, що підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) — підписаного іноземним партнером акта або іншого документа, що засвідчує строк виконання робіт чи надання послуг. При цьому вантажна митна декларація, що не містить реквізитів уповноваженого банку України, через який здійснюються розрахунки за експортовану продукцію, до розгляду не приймається;

б) при імпорті:—

заяву з обґрунтуванням необхідності продовження законодавчо визначених строків відстрочення поставки продукції в Україну за умови здійснення авансового платежу чи відкриття акредитива;—

згоду управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації на продовження строку поставки продукції;—

нотаріально завірену копію установчих документів;—

копії контрактів із нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів.

Резидент одночасно з поданням комісії при регіональному управлінні НБУ пакета документів для оформлення індивідуального дозволу на подовження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями повинен у письмовій формі проінформувати уповноважений банк про передачу документів на розгляд комісії. Комісія має розглянути пакет поданих документів у двотижневий строк із часу надходження. Індивідуальний дозвіл на продовження строків розрахунків за експортно-імпортними операціями надається регіональним управлінням НБУ не більш як на 90 календарних днів. В окремих випадках регіональні управління НБУ можуть, за повторним рішенням комісії, пролонгувати строки вже наданих індивідуальних дозволів (загальне продовження строків розрахунків не може бути більше ніж 270 днів).

При ненадходженні валютної виручки або продукції, що імпортується, у встановлені строки уповноважені банки у тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидента.

Разом із тим після закінчення встановлених строків надходження виручки в іноземній валюті або продукції за імпортом в Україну уповноважені банки нараховують пеню на резидентів за кожний день прострочення розміром у 0,3 % суми недоодержаної виручки в іноземній валюті або вартості продукції, перерахованої за офіційним валютним курсом НБУ на день виконання заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення строків розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, своєю чергою, дає розпорядження на безакцентне списання суми пені з рахунку резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нарахованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов'язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення уповноваженого банку від здійснення функції органу контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Ухилення уповноважених банків від функцій органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також неподання інформації комісіям при регіональних управліннях Національного банку України тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням Національного банку України "Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", затвердженим Постановою Правління НБУ № 212 від 4 липня 1997 р.

Відкрита валютна позиція банку та методика її розрахунку

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами та пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті.

Валютна позиція буває:—

закрита;—

відкрита.

При рівності вимог і зобов'язань банку позиція вважається закритою, при нерівності вимог і зобов'язань банків — відкритою.

Відкрита валютна позиція є:—

коротка;—

довга.

Коротка відкрита валютна позиція виникає у випадку, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог.

Довга відкрита валютна позиція має місце, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13):

1) ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13—1);

2) ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13—2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховують за формою звітності № 540 "Звіт про відкриті валютні позиції", що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 436 від 12 грудня 1997 p., зі змінами.

Валютну позицію уповноваженого банку визначають щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:—

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;—

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;—

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;—

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду (капіталу);—

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);—

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:—

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;—

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком України кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;—

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;—

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;—

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами та нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);—

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);—

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;—

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком України та /або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюють для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначають як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 %.

При цьому встановлюють обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:—

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13—1) має бути не більше ніж 20 %;—

загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13—2) має бути не більше ніж 10 %.

За кожною іноземною валютою обчислюють підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами й усіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховують загальну відкриту валютну позицію банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводять за звітною датою).

Величину загальної відкритої валютної позиції банку визначають як суму абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті й унаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, встановлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не