8. За способом сплати процентів розрізняють банківські кредити:

а) з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

б) з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит). Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

9. За кількістю банків-кредиторів розрізняють кредити:

а) звичайні банківські;

б) синдиковані (консорціумні);

в) паралельні.

Найпоширенішими є звичайні банківські кредити, які надаються одним банком.

Синдиковані кредити надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає кредит. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

10. За критеріями суб'єктного й об'єктного призначення розрізняють такі кредити:

а) до кредитів суб'єктного призначення належать позички:—

торговельно-промисловим підприємцям;—

сільськогосподарським підприємцям;—

міжбанківські;—

небанківським фінансово-кредитним установам;—

органам влади;

б) серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:—

іпотечний;—

споживчий;—

контокорентний;—

під цінні папери;—

пов'язані з вексельним обігом.

11. За сферами спрямування кредити поділяють на:

а) кредити, спрямовані у сферу обігу, — поточні кредити;

б) кредити, спрямовані у сферу виробництва (інвестиційну діяльність), — інвестиційні кредити.

Кредитний характер можуть мати банківські послуги, до яких належать:—

акцептний кредит;—

авальний кредит;—

обліковий кредит;—

факторинг;—

форфейтинг тощо.

Порядок видачі та погашення банківських кредитів юридичним особам

Банківський кредит надається всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою або фізичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва. Кредит надається у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити юридичним особам поділяють на дві групи:

1) кредити в поточну діяльність;

2) кредити в інвестиційну діяльність.

Кредити в поточну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат.

Вони включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні витрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять: операції РЕПО, ураховані векселі, факторингові операції, кредити за внутрішніми торговельними операціями, кредити за експортно-імпортними операціями.

Кредити в інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійсненні інвестицій.

До них відносять: кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із додержанням таких умов:—

оцінки банком кредитоспроможності позичальника, його фінансової стабільності, ліквідності та рентабельності діяльності;—

кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;—

позичальник повинен мати власне майно та брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного капіталу клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не-поставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками та несплаченими процентами.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Кредити надаються тільки в межах наявних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), банк зобов'язаний повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25 % власних коштів банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредити надають на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен:—

ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника;—

здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування;—

визначити ступінь ризику для банку;—

визначити структуру майбутнього кредиту (сума, строк, процентна ставка тощо).

Основні етапи кредитного процесу характеризує рис. 12.1.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Пакет необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним.

Сформований пакет необхідних документів фахівцями з кредитування передається до юридичного управління банку, яке готує свій висновок щодо відповідності статутних документів, наявності ліцензій, дозволів та інших документів для здійснення діяльності, для якої береться кредит.

Після отримання висновку від юридичного управління документи передаються службі безпеки банку, яка готує свій висновок.

Фахівець з кредитування залучає спеціалістів банку з оцінки майна, що пропонується як застава. Після одержання відповідних висновків юридичного управління та служби безпеки фахівець готує експертний висновок для винесення питання про надання кредиту на Кредитний комітет банку.

Рішення про надання кредиту приймається Кредитним комітетом колегіально й оформляється протоколом, після чого фахівець з кредитування формує кредитну справу позичальника і разом з юридичним управлінням готує кредитний договір у двох примірниках. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі та погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявність та стан зберігання заставного майна тощо.

Рис. 12.1. Стадії кредитного процесу

Кредити позичальнику надаються з позичкового рахунку в безготівковому порядку перерахуванням на поточний рахунок позичальника або шляхом прямої оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні

цінності, роботи і послуги та зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту.

Підприємствам із постійним циклом виробництва, а також позичальникам з добрим фінансовим станом може бути відкрито "кредитну лінію" — одержання позички в грошовій безготівковій формі в майбутньому частинами в межах заздалегідь визначеної суми та встановленого ліміту, в межах якого приймаються до фінансування договори та контракти.

Порядок, форма і конкретні строки погашення кредиту передбачаються в кредитному договорі. Погашення кредиту може здійснюватися одноразово і в розстрочку (частково). Одноразове погашення кредиту передбачає його повернення в повній сумі в установлений строк. При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов'язане з надходженням виручки від реалізації продукції, проведення робіт чи надання послуг.

Погашення кредиту проводиться позичальником виключно в тій валюті, в якій був наданий кредит, а оплата процентів може здійснюватися в іншій валюті, якщо це передбачено кредитним договором.

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових проблем з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банківське споживче кредитування

Споживчий кредит — кредит, який надається як у національній, так і в іноземній валютах фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Суб'єктами споживчого кредитування є фізичні особи (позичальники)" а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату тощо). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад, торговельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

Об'єктом кредитування є витрати, пов'язані з задоволенням поточного попиту населення, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов'язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем — підвищенню