про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, копію патенту на здійснення підприємницької діяльності та довідку з податкової інспекції за місцем проживання про доходи підприємця як фізичної особи. При сплаті єдиного податку — довідку про сплату податку за останні 3 облікові періоди (копії платіжних доручень).
6. Рахунок-фактуру на придбання товару (послуги), проектно-кошторисну документацію (у разі одержання кредиту на оплату будівельних, ремонтних послуг).
7. Страховий поліс (заяву на страхування) для одержання кредиту на оплату страхових послуг та інші документи, що підтверджують обсяги та вартість наданих послуг.
Форми забезпечення повернення банківських кредитів
В Україні, згідно з чинним законодавством, банки можуть використовувати різні форми забезпечення кредитів (табл. 12.3).
Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це згодою з кредитором (додаток в).
Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру, тобто його не можна укладати поза кредитним договором.
Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.
Таблиця 12.3. Форми забезпечення повернення позики
Форма/ Документ | Застава/ Договір застави | Гарантія/ Гарантійний лисі | Поручительство/ Договір поруки | Страхування/ Страховий поліс
1 | 2 | 3 | 4 | 5
Основні засоби реалізації | У разі невиконання позичальником своїх зобов'язань
перед банком — реалізація останнім заставленого майна на свою користь | Здійснює виплату суми позики та процентів за нею в разі настання гарантійного випадку — неповернення позики | Відповідальність поручителя всім своїм майном перед банком у разі неповернення кредиту з боку позичальника | Виплата суми боргу та процентів страховою компанією в разі настання страхового випадку — неповернення позики
Необхідні документи | Оцінка вартості, нагляд за збереженням, реалізація заставленого майна | Оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості гаранта | Оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості поручителя | Статут, оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості, висновки аудиторів по страховій компанії
Законодавче забезпечення | Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про заставу", "Про нотаріат" тощо | Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємництво в Україні", "Про нотаріат" тощо | Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємництво в Україні", "Про нотаріат" тощо | Закони України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність" тощо
Заставне майно мусить мати:—
високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;—
здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом строку користування кредитом);—
стабільну ціну;—
низькі витрати щодо зберігання і реалізації;—
легкий доступ для контролю.
Кредитор — заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов'язання не буде виконано й отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника.
Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.
Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.
Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.
Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один примірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.
Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.
Пере відступлення (цесія) на користь банну вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.
Цесія здійснюється на підставі укладеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що пере-відступляться, та інші умови.
Якщо позичальник має поточний рахунок у певному банку, угоду про пере-відступлення можна не складати, а обумовити умову (цесію) в кредитній угоді.
Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі та будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.
У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.
Страхування як форма забезпечення зобов'язань позичальника перед банком здійснюється у формі страхування відповідальності. У такому випадку клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування ним кредитної операції. Банк повинен переконатися в платоспроможності страховика.
Банк може самостійно застрахувати позичку, що надається, шляхом укладання зі страховою компанією угоди про добровільне страхування кредитного ризику (додаток 7). У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.
Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені та штрафів. Пенеює визначена законом або угодою сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у випадку прострочення виконання.
Стягнення пені передбачається в кредитній угоді та застосовується при несвоєчасній сплаті процентів за користування кредитом і несвоєчасному поверненні позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується у встановленому розмірі за кожний день прострочення платежу.
Однією з форм страхування кредитного ризику е створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.
Резерв під кредитні операції — спеціальний резерв банку в національній та іноземній валютах.
Загальна заборгованість за кредитними операціями банку становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для розрахунку резервів визначають чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятого забезпечення.
Банки зобов'язуються створювати резерви за кредитними операціями на всю суму нарахованого доходу за ними, що прострочені на строк понад ЗО днів і які потрібно відносити до нестандартної заборгованості.
Для створення резерву під кредитні операції використовуються такі норми резервування в розрізі окремих категорій кредиту:—
стандартні кредити — 2 %;—
під контролем — 5 %;—
субстандартні — 20 %;—
сумнівні — 50 %;—
безнадійні — 100 %.
Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість упродовж місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Розрахунок резервів за можливими втратами за кредитними операціями банків здійснюється відповідно до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Поняття кредитної політики банку
З метою забезпечення ефективної кредитної діяльності банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.
Кредитна політика банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності.
Основними етапами розробки кредитної політики банку є:
1. Аналіз кредитної діяльності банку в попередньому періоді, який має на меті визначення динаміки обсягу, складу та рівня ефективності цієї діяльності, а саме, аналізують:—
загальний обсяг кредитного обігу;—
обіг та рівень використання кредитного потенціалу;—
структуру кредитного обігу за окремими формами та видами кредиту;—
питому вагу неповернених кредитів;—
середній рівень процентних ставок загалом та в тому числі за формами та видами кредиту тощо.
2. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування розвитку, що має на меті визначення впливу форм державного регулювання економічного стану країни тощо.
3. Оцінка внутрішнього ресурсного потенціалу банку та можливість його розвитку, а саме:—
розмір статутного капіталу банку та можливість його нарощення;—
рівень прогресивності інноваційних технологій у галузі кредитного менеджменту;—
ефективність діючої структури та методів управління кредитної діяльності.
4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики є найбільш відповідальним етапом. Вони повинні бути узгоджені зі стратегічними цілями банку, мати альтернативний характер та визначати основні напрями стратегії у галузі кредитування.
5. Обґрунтування типу кредитної політики. Критерієм такого обґрунтування виступає рівень ризику цих операцій, які будуть здійснюватись у процесі кредитування. Зі загальної сукупності виокремлюють три типи кредитної політики:
1) консервативний;
2) помірний;
3) агресивний.
6. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу та визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня. Цей етап має на меті визначення алгоритмів дій щодо прийняття відповідних управлінських рішень за кредитами, що стосується встановлення конкретних вимог, а саме:—
до прийняття на розгляд кредитної заявки від клієнта;—
до перевірки окремих даних, наведених у кредитній заявці;—
до процедури інкасації дебіторської заборгованості за наданими кредитами.
7. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики, що має на меті розробку системи заходів щодо її реалізації в певному періоді.
8. Загальна оцінка розробленої кредитної політики банку. Вона включає:—
внутрішню збалансованість цільових показників за окремими напрямами кредитної політики банку;—
допустимість рівня ризиків, економічний ефект, пов'язаний із реалізацією кредитної політики тощо.
Кредитна політика розробляється на макро- та мікрорівні економіки.
На макрорівні банківську кредитну політику розробляє Національний банк України, встановлюючи нормативи її проведення, рівень облікової ставки, що становить основу формування ціни на кредитні ресурси тощо.
На мікрорівні кредитна політика спрямована на забезпечення зв'язку кредитної політики