Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Порядок сформування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми створення банку. До 1 січня 2007 p., якщо банк утворювався у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний капітал формувався відкритою передплатою на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. З 1 січня 2007 р. банки можуть створюватися тільки у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Усі випуски цінних паперів банками — відкритими акціонерними товариствами, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75 % статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами НБУ щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Згідно з чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Фонд емісійних різниць виникає у тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою за їх номінальну вартість.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Таким чином, власний капітал банку — це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, ризикованіші й більш дохідні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку.

Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристика

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

1) охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

2) пов'язані з динамікою основних економічних показників, рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

3) стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

4) стосується довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

5) визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, згідно з Положенням, вклади (депозити) поділено на такі види:

1. Залежно від категорії вкладників:—

вклади (депозити) фізичних осіб;—

вклади (депозити) юридичних осіб.

2. За ознакою резидентності:—

вклади (депозити) резидентів;—

вклади (депозити) нерезидентів.

3. Залежно від строку та порядку повернення коштів:—

вклади (депозити) на вимогу;—

строкові вклади (депозити);—

накопичувальні вклади (депозити);—

умовні вклади (депозити).

4. Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти на вклади (депозити):—

вклади (депозити) у національній валюті;—

вклади (депозити) в іноземній валюті;—

вклади (депозити) у банківських металах.

5. За способом оформлення вкладу (депозиту):—

шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту);—

шляхом