касове виконання державного бюджету;—

придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);—

купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;—

купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів із них;—

довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;—

надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Водночас банкам в Україні заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), а також діяльністю з усіх видів страхування (крім виконання функцій страхового посередника), їм заборонено використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умов, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом функції банків.

П. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, інвестиційного планування, платежів та розрахунків, кредитну, управління грошовими потоками, андерайтера, брокерську, страхування, трастову.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Функції банків

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обігу та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає у залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення подальших великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим суб'єктам господарювання та домашнім господарствам на відповідних умовах.

З попередньою тісно пов'язана кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин — тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох чинників, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обіговості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Строки вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не збігатися зі строками, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної строковості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних суб'єктах господарювання за рахунок тимчасового їх надлишку в інших, причому в необхідних сумах і на потрібні строки.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10 %, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку НБУ та в касі).

Цей ефект називають банківським мультиплікатором, величину якого визначають за формулою:

М = 1/R,

де R — норма обов'язкового резервування.

Величина банківського мультиплікатора показує, скільки коштів може бути введено в обіг банківською системою на кожну одиницю початково залучених ресурсів.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банків, можна дати відповідне визначення поняття "банк".

Сучасний банк — це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

Банки класифікують за різними критеріями (рис. 5.2).

1. За формою власності банки поділяють на унітарні та колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи.

Державний банк — це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Рис. 5.2. Критерії класифікації банків

Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України.

Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного зі засновників законодавчо обмежена 35 % статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

2. Залежно від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типів (акціонерні банки) та кооперативними банками.

Акціонерні банки відкритого і закритого типів (вони становлять більше 84 % загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску та розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство* тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими та надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу. Найбільшим акціонерним товариством закритого типу є Промінвестбанк.

В Україні до вересня 2006 р. банки створювалися також у формі товариств з обмеженою відповідальністю (пайових банків). Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку. Банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16 % від загальної їх кількості.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності, їх поділяють на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать: централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня та ін.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), Спостережна рада банку та Правління банку.

Статутний капітал кооперативного банку поділяють на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паї) має право одного голосу.

3. За походженням капіталу розрізняють банки:—

з вітчизняним капіталом;—

за участю іноземного капіталу;—

зі 100-процентним іноземним капіталом.

4. За територіальною ознакою банки бувають:—

міжнародні — обслуговують клієнтів у різних країнах;—

міжрегіональні (національні) — функціонують у межах однієї країни;—

регіональні (місцеві) — обслуговують певний регіон країни.

5. Залежно від розміру активів банки поділяють на найбільші, великі, середні та малі (табл. 5.1):

Таблиця 5.1. Класифікація банків України за обсягом активів і розміром регулятивного капіталу

Групи | Обсяг активів на 1 січня 2008 p., млрд. грн | Розмір регулятивного капіталу, млрд. грн

Найбільші — І група | > 10 | > 1

Великі — II група | > 3 | > 300

Середні — III група | > 1 | > 100

Малі — IV група | < 1 | < 100

На банківському ринку України більшість банків — малі (активи менше 1 млрд. грн). На початок 2008 р. до десятки найбільших банків (активи яких становили понад 10 млрд. грн) входили: Промінвестбанк, Брокбізнесбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк Райффайзенбанк "Аваль", Ощадбанк, Надра, Укрексімбанк, Укрсиббанк, OTP Банк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

6. Залежно від наявності філій комерційні