Поняття аудиторської діяльності та її правове забезпечення

План

1. За національним законодавством

2. Залежно від історичних стадій розвитку

3. Залежно від типу клієнтів

4. За об'єктами

5. Схема процесу аудиту фінансової звітності

6. За ініціативою здійснення

7. Залежно від тривалості співпраці "клієнт-аудит"

8. По відношенню до атестації

Аудиторська діяльність — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик підприємницька діяльність щодо надання аудиторських послуг із метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Основними нормативними документами, що визначають головні засади аудиторської діяльності, є Закон України "Про аудиторську діяльність", Національні стандарти аудиту та Кодекс професійної етики аудиторів України.

Закон України "Про аудиторську діяльність" визначає:—

поняття аудиторської діяльності;—

суб'єктів аудиторської діяльності, їхні права, обов'язки, спеціальні вимоги і відповідальність;—

порядок надання аудиторських послуг,—

управління аудиторською діяльністю;—

інші питання.

Понятійний інструментарій аудиторської діяльності за Законом України "Про аудиторську діяльність" показаний на рис. 1.1.

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність", до аудиторської діяльності належить організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність у сучасному розумінні має багатовікову історію в світі та 10-річну практику в Україні. Послуги, що надаються незалежними аудиторами, є досить різноманітними.

За національним законодавством

На жаль, національне законодавство обмежує рамки аудиту аудитом фінансової звітності, всі інші перевірки належать до аудиторських послуг.

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність", аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. При цьому закон уточнює, що публічна бухгалтерська звітність складається з аудиторського висновку, балансу, звіту про фінансові результати, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційної таємниці й визначені законодавством для надання користувачам та публікації.

Аналогічне поняття аудиту трактується Національними стандартами аудиту. Отже, аудит, згідно з чинним національним законодавством за об'єктом дослідження зводиться до аудиту фінансової звітності, а за суб'єктом він може бути тільки зовнішнім, тобто здійснюватися незалежним аудитором або аудиторською фірмою на договірній основі. За ініціативою здійснення аудит може бути обов'язковим, проведення якого регламентується чинним законодавством, та добровільним, коли аудит проводиться з ініціативи клієнта.

Поряд із проведенням аудиту національні нормативи передбачають супутні аудиту послуги: оглядову перевірку, операційну перевірку та компіляцію (трансформацію обліку).

Оглядова (експрес) перевірка — це перевірка фінансової звітності без детального вивчення системи внутрішнього контролю й обліку підприємства, без перевірки первинної документації на достовірність. Оглядова перевірка фінансової звітності, яка проводиться професійною аудиторською фірмою, полягає у здійсненні небагатьох конкретних тестів системи внутрішнього контролю та показників статей опублікованої фінансової звітності. Оглядова перевірка, як випливає з її назви, в основному обмежується оглядом (аналізом) систем контролю та середовища контролю, що доповнюється проведенням аналітичних оглядових процедур. Ступінь упевненості за результатами оглядової перевірки менший, ніж за результатами повноцінного аудиту, й аналітик у своєму висновку вказує, що до поля його зору не потрапило нічого, що могло б примусити його повірити в те, що не був застосований правильний та об'єктивний підхід.

Операційна перевірка проводиться аудитором з окремих питань за домовленістю з клієнтом. Узгоджені між аудитором і клієнтом процедури перевірки здійснюються з метою задоволення інтересів клієнта стосовно дослідження інформації з окремих питань.

Компіляція (трансформація бухгалтерського обліку) — це здійснення процедур трансформації обліку за іншими обліковими стандартами. Така робота складається зі скороченого обсягу деталізації даних і закінчується створенням зручних у використанні, зрозумілих таблиць та фінансової звітності.

Проте практична діяльність аудиторів не обмежується аудитом та аудиторськими послугами, передбаченими чинним законодавством. А тому для кращого розуміння аудиторської діяльності в Україні розглянемо класифікацію аудиторських послуг, спираючись на світовий досвід аудиту, за певними ознаками: за стадіями розвитку; залежно від суб'єктів господарювання, що підлягають аудиту; за об'єктами; за ініціативою здійснення; залежно від тривалості співпраці між клієнтом і аудитором (див. рис. 1.2).

Залежно від історичних стадій розвитку

Залежно від історичних стадій розвитку аудиту виділяють три види аудиту: підтверджуючий аудит (перевірка і підтвердження достовірності бухгалтерських документів і звітності); системно-оріентований аудит — аудиторська експертиза на основі аналізу системи внутрішнього контролю. Доведено, що при ефективній системі внутрішнього контролю ймовірність помилок незначна, і необхідності у надто детальній перевірці немає; у разі неефективності системи внутрішнього контролю клієнтові надаються рекомендації щодо її поліпшення; аудит, що базується на ризику (концентрація аудиторської роботи на сферах із вищим можливим ризиком, що значно спрощує аудит у сферах із низьким ризиком).

Залежно від типу клієнтів

Залежно від типу клієнтів аудит поділяється на: загальний аудит (аудит підприємств та їх об'єднань незалежно від організаційно-правових форм та видів власності, організацій та установ); банківський аудит; страховий аудит; аудит бірж, позабюджетних фондів та інвестиційних інститутів.

За об'єктами

За об'єктами аудит у міжнародній практиці поділяють на: аудит фінансової звітності; погоджений аудит, або аудит на відповідність; операційний аудит.

Аудит фінансової звітності виконується для визначення того, чи узгоджена зведена фінансова звітність із певними критеріями. Зазвичай критеріями с загальноприйняті бухгалтерські принципи, хоча поширена також практика проведення аудиту фінансової звітності на основі наявних грошових коштів або на будь-якій іншій основі, притаманній бухгалтерії, господарської системи, що перевіряється. Фінансова звітність у найзагальнішому випадку включає бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів.

Аудит фінансової звітності базується на тому припущенні, що вона буде використана різними групами для різних цілей. Отже, більш ефективним є варіант, коли один аудитор виконує аудит і робить висновок, на який можуть покластися всі користувачі, ніж той, при якому кожний користувач проводив би власний аудит. Якщо користувач вважає, що загальний аудит не забезпечує достатньої для його цілей інформації, він може отримати додаткові дані. Послідовність процесу аудиту показана на рис. 1.3.

Аудит на відповідність (див. рис. 1.4) має на меті визначити, чи дотримуються в господарській системі ті специфічні процедури або правила, приписані персоналу адміністрацією. Згідно зі встановленими нормами чинного законодавства цей аудит для приватного бізнесу може включати з'ясування того, чи виконує бухгалтерський персонал ті процедури, які приписані керуючим, перевірку відповідності рівня заробітної платні мінімальному рівню, визначеному законом; перевірку контрактів із банками й іншими кредиторами для гарантування дотримання іншою стороною юридичних норм тощо. Аудит на відповідність є доцільним для перевірки тих чи інших дій структурних підрозділів, об'єднань. При аудиті адміністративно-функціональних формувань роль аудиту на відповідність зростає завдяки широкому регулюванню їх діяльності керівництвом. Практично кожній приватній і неприбутковій організації приписані види діяльності, контрактні угоди і юридичні норми, для перевірки дотримання яких може бути потрібний аудит на відповідність.

Результати аудиту на відповідність зазвичай повідомляються керівникові підрозділу, який перевірявся аудитором, а не широкому колу користувачів. Адміністрація є основною групою користувачів, зацікавлених у відповідності фактичних процедур визначеним нормативними документами. Тому значну частину такої роботи виконують аудитори, запрошені з ініціативи підрозділів.

Операційний аудит (див. рис. 1.5) - це перевірка будь-якої частини процедур і методів функціонування господарської системи з метою оцінки її продуктивності й ефективності. По завершенню цього аудиту менеджерові зазвичай видаються рекомендації з удосконалення операцій.

Через те, що операційна ефективність може бути оцінена у найрізноманітніших сферах, охарактеризувати типовий операційний аудит неможливо. В одній організації аудитор міг би оцінити придатність і достатність інформації, яка використовується керівництвом при прийнятті рішення щодо придбання нової нерухомості, в іншій організації аудитор міг би оцінити ефективність руху документів при обробці даних із товарообігу. В операційному аудиті перевірки не обмежуються бухгалтерським обліком. Вони можуть включати оцінку організаційної структури, комп'ютерних операцій, методів виробництва, маркетингу і будь-якої іншої галузі, в якій аудитор мас відповідні знання.

Виконання операційного аудиту і повідомлення про його результати визначаються не так легко, як при аудиті інших видів. Ефективність операцій складніше об'єктивно оцінити, ніж їх відповідність інструкціям або подання фінансової звітності, які не суперечать загальноприйнятим бухгалтерським принципам. Установлені ж критерії для оцінки інформації при кожному конкретному аудиті досить суб'єктивні. У цьому розумінні операційний аудит більш схожий на консалтинг адміністрації, ніж на те, що звичайно вважається аудитом. Значення операційного аудиту має тенденцію до зростання.

Схема процесу аудиту фінансової звітності

1. Фаза збору інформації:

¦ зібрати (або поновити) і задокументувати інформацію про клієнта і відповідні фактори ризику;

¦ вивчити і задокументувати характерні особливості структури внутрішнього контролю клієнта;

¦ дати оцінку внутрішньому контролю клієнта;

¦ прийняти рішення щодо методу організації перевірки (суцільний, вибірковий, комбінований).

2. Фаза планування:

¦ скласти попередню думку про суттєвість і оцінити ступінь ризику того, що твердження адміністрації можуть мати певні похибки;

¦ визначити, чи слід перевіряти ефективність облікової політики і методики структури контролю;

¦ провести стратифікацію генеральної сукупності та розподілити роботу між виконавцями;

¦ вибрати і зареєструвати відповідну стратегію аудиту для кожного рахунка або