УДК 336.226

Ю.М.Бездітко, Е.В.Піралієв

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРЯМИХ І НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ У ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Досліджено сутність поділу податків на прямі і непрямі та потребу визначення їх оптимального співвідношення в податковій системі. Проведено аналіз співвідношення цих податків в Україні.

Податки є досить складною фінансовою категорією, а тому в створенні та реформуванні податкової системи в сучасному світі чи не головне місце посідає розробка концептуальних основ структури національних систем оподаткування. Проблема полягає в знаходженні меж оптимального співвідношення прямих і непрямих податків у структурі податкової системи, тобто у визначенні, на які економічні дії суб'єктів національної економіки спрямовуватиметься податковий тиск - на споживання, одержання доходів, на використання природних ресурсів тощо.

Українська фінансова наука досі не визначила категорії учасників економічних відносин, що буде основним носієм податкового тягаря. Натомість ведуться постійні спроби модернізувати та трансформувати чинну податкову систему. Це робиться, насамперед з метою більшого наповнення бюджету, тобто інтереси держави є домінуючими. На сьогодні залишається відкритим питання довіри населення до держави у виборі податкової політики та побудови справедливої і зрозумілої системи оподаткування [1].

Аналізом побудови ефективної системи оподаткування займався О. Ю. Браславець, який досліджував податковий процес у Федеративній Республіці Німеччина [2]. Ю.В Пасічник дав характеристику системи оподаткування провідних країн світу [3]. Цим питанням також займалися Безпалько І. Р., Вдовиченко А, Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І. та інші вчені.

Основне завдання цієї статті полягає у визначенні переваг та недоліків прямих і непрямих податків, а також у проведенні аналізу їх співвідношення в економіці України.

Поділ податків на прямі та непрямі пов'язаний з методом їх встановлення. Прямі податки (податок на прибуток, на доходи, на власність тощо) безпосередньо пов'язані з характеристиками платника податку: ними обкладаються доходи фізичних та юридичних осіб, а непрямі (акцизи, мито, фіскальні монополії) - з діяльністю, якою займається платник податків. Тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги. Отже, прямі податки орієнтовані на обкладання доходів підприємництва чи населення, а непрямі - спрямовані на кінцеве споживання. Способи розмежування прямих та непрямих податків відбито в таблиці 1.

У сучасному світі характерною рисою більшості розвинутих держав є поєднання прямих та непрямих податків. Однак є певна відмінність у їх співвідношенні. За дослідженнями фахівців, в останні два десятиріччя загальна картина прямого та непрямого оподаткування в розвинених країнах мала такий вигляд:

- прямі податки переважають у Голландії, Данії, Канаді, Австрії, Швейцарії, США; зростання їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Японії, Канаді, США;

- непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії, Італії, Греції, Іспанії; зростання їх ролі відбулося в Австралії, Італії та, особливо, у Швеції [4]. Основним чинником, який визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, є життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень. Саме тому, як правило, переважання непрямих податків у структурі зведених Державних бюджетів спостерігається у країнах, що розвиваються.

Натомість тенденція щодо зменшення податків на споживання, тобто непрямих податків, та збільшення питомої ваги прямих податків спостерігається в досить розвинених державах світу. Відповідно в цих країнах збільшуються можливості в регулюванні економічних процесів та вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування.

В Україні, де спостерігається низький рівень життя переважної частини громадян, у структурі податкових надходжень значну частку посідають саме непрямі податки. Так, за січень-жовтень 2008 року податкові надходження до Зведеного бюджету склали 77.4% від загальної суми або 187837,9 млн.грн. З них на непрямі податки припадає 42.1% від загальної суми (ПДВ - 33.5%, акцизний збір - 4.3%, ввізне мито - 4.3%) [5]. Крім того, якщо проаналізувати поданий нижче графік (рис.1), чітко видно, що питома вага непрямих податкових надходжень в останні роки значно збільшилася порівняно з прямими. Отже, податкову політику останніх років в Україні спрямовано на збільшення частки непрямих податків, що мають переважно фіскальну спрямованість, оскільки оподатковують споживання, яке порівняно з прибутками підприємств і доходами громадян є більш сталим і менш гнучким. Вони є джерелом інфляційних процесів та мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення. Однак непрямі податки мають і певні переваги: регулярність і швидкість надходжень до бюджету, стримуючий вплив на споживання товарів шкідливих для здоров'я, прозорість механізму визначення податкових зобов'язань. Від цих податків важче ухилятися і їх легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій (електронних контрольно-касових апаратів, розрахункових квитанцій, чеків).

Співвідношення абсолютних та відносних показників прямих і непрямих податків в Україні за останні роки подано в таблиці 2.

Наведені таблиці свідчать, що питома вага прямих податків у загальній сумі податкових надходжень до зведеного бюджету України неухильно знижується, якщо 2003 року вона складала 58,8%, то 2007 року тільки 49,2%. Натомість питома вага непрямих податків відповідно зростає. Таку динаміку можна було б уважати позитивною, якби Україна була економічно розвиненою країною із заможним населенням, розвиненою ринковою економікою. Однак, Україна до таких держав не належить, і зростання питомої ваги непрямих податків свідчить, що основний тягар з наповнення бюджету перекладається саме на незаможні верстви населення.

Оптимальне співвідношення прямих та непрямих податків має визначатися, виходячи насамперед з властивих цим податкам