Прогрес депозитних операцій і жиротрансферів наприкінці середньовіччя в Італії, як і в більшості країн Європи, був досить значним, проте не слід переоцінювати його кількісні параметри. Колерт ван Марке, який був найбільш типовим обмінювачем-банкіром Брюгге у 70-ті роки XIV ст., мав постійну клієнтуру — 80 держателів рахунків походженням з того класу міста, який мав найвищі доходи. Відомі були фламандські та італійські купці, інші банкіри, знать, ломбарди та кахорсіни, працівники суду, ювеліри, промисловці та власники постоялих дворів та таверн. Кількість обмінювачів-банкірів в інших фламандських і брабантських містах була набагато меншою, а в деяких містах їх не було. Однак незважаючи на це, можна зробити висновок, що вони все ще працювали у Генті, Маліні (Мехелені), Антверпені та Бергені-оп-Зомі — містах, які були найбільш прогресивними фінансовими і торговельними центрами XIV ст. після Брюгге. Щодо інших міст країн сучасного Бенілюксу, то обмінювачі грошей, які здійснювали там свої фінансові операції, виконували функції швидше обмінювачів-касирів, ніж обмінювачів-банкірів.

У пізньому середньовіччі депозитні операції та жиротрансфери набули більшого поширення в містах Італії, ніж на півночі Альп. У багатьох з цих міст можна було зустріти професійних обмінювачів-банкірів, а в основних містах Італії їх кількість була значною. Клієнтура кількох банкірів складалася з великої кількості держателів рахунків. У Венеції, коли в 1499 р. збанкрутував банк Ліппомані, більш як 1248 клієнтів, які мали там рахунки, втратили свої кошти. Однак більшість тих, хто мав банківські рахунки, походили з класів населення, які мали високі прибутки. Половина клієнтів банку Ліппомані були знатного походження. Водночас у Тоскані депозити та жирооперації здійснювалися здебільшого особами із середнім рівнем доходів. Щоденна діяльність, навіть простих працівників, передбачала регулярне користування послугами обмінювачів грошей. Громадяни, які депозитували значні ресурси, зокрема промисловці, що займалися виробництвом чи торгівлею, досить часто застосовували розрахунки за своїми борговими зобов'язаннями шляхом письмових платіжних доручень, дебетуючи через обмінювача-банкіра свій поточний рахунок. Як правило, обмінювачі-банкіри здійснювали готівкові платежі ремісникам, купцям з невеликим оборотом та працівникам за наймом. Однак такі платежі досить часто здійснювалися через банківський трансфер.