Становлення сучасної європейської валютної системи:
Європейський центральний банк і його політика

План

1. Банкноти і монети євро

2. Європейський центральний банк і його політика

Банкноти і монети євро

Символ євро — ?, що віддалено нагадує грецьку букву "іпсилон". Передбачається, що поряд із символами долара і єни він буде широко застосовуватися у всіх видах інформаційних систем і з'явиться на клавіатурі комп'ютерів.

Код, присвоєний євро Міжнародною організацією стандартизації в системі скорочених найменувань валют, — EUR. Код євро принципово відрізняється від звичайних кодів національних валют, що включають скорочені найменування країни (перші дві букви) та валюти (третя буква).

Банкноти існують у сімох різновидах — 5,10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. Надрукували їх у країнах — учасницях союзу. Європейський валютний інститут після тривалих міркувань відмовився від свого первісного наміру залишити місце на зворотній стороні банкнот для національної символіки.

На обох сторонах банкнот зображено архітектурні орнаменти, що відображають сім основних стилів у розвитку європейської архітектури: класичний (5 євро), романський (10 євро), готичний (20 євро), епохи Відродження (50 евро), бароко і рококо (100 євро), стиль заліза й скла (200 євро), стиль сучасної архітектури XX ст. (500 євро). Малюнки не репродукують якісь конкретні архітектурні пам'ятники, а включають окремі елементи, характерні для різних частин Європи. За задумом художників, що виграли конкурс на кращий дизайн євро, лицьова сторона банкнот, на якій зображені вікна і входи, покликана символізувати властивий Європі дух відкритості й співробітництва. На зворотній стороні — різні типи мостів, що служать метафорою комунікацій, спілкування. На банкнотах зображено: назва європейської валюти прописними літерами латинського і грецького алфавітів, прапор Європейського Союзу, ініціали Європейського центрального банку п'ятьма мовами і підпис президента ЄЦБ.

Для більш легкого розпізнавання банкноти мають різні розміри і різні кольори: сірий, червоний, синій, жовтогарячий, зелений, жовто-коричневий і пурпурний. Крім цього, великими рельєфними цифрами буде позначено достоїнство кожної банкноти.

Для банкнот євро передбачено високий ступінь захисту. Для їх виготовлення було використано папір з флуоресцую-чими волокнами та багатобарвними водяними знаками, спеціальним "волокном безпеки", світловідштовхуючою чи світло-віддзеркалюючою фольгою тощо. На банкноти нанесені спеціальні приховано знаки для машинного розпізнавання підробок.

Монети восьми різновидів (1 цент, 2 центи, 5 центів, 10 центів, 20 центів, 50 центів, 1 євро і 2 євро) викарбовано на монетних дворах держав — учасників ЄВС. Лицьову сторону монети прикрашає національний символ (наприклад, профіль монарха), на зворотній стороні зображено цифри, що характеризують достоїнство монети й символи загальноєвропейського характеру — обриси західної і центральної частин Європейського континенту.

Для виготовлення монет було вирішено використовувати сталь, анодовану міддю (для монет достоїнством 1, 2 і 5 центів), так зване "нордичне золото" — сплав, що вважається найбільш безпечним з екологічного погляду (для монет 10, 20 і 50 центів), та нікелеві сплави для монет достоїнством 1 і 2 євро. Остання пропозиція викликає суперечки, оскільки, на думку деяких фахівців, нікель може провокувати алергійну реакцію. Спеціально для зручності сліпих гурт монет було зроблено неоднаковим, що дало змогу навпомацки розпізнавати їх достоїнство.

Європейський центральний банк і його політика

Кредитно-грошова політика в рамках економічного і валютного союзу проводитиметься Європейською системою центральних банків (ЄСЦБ), що утворили наднаціональний Європейський центральний банк (ЄЦБ) та національні центральні банки держав — членів Європейського Союзу, що ввійшли до складу економічного і валютного союзу. ЄСЦБ не має власних керівних органів — керівництво здійснюватимуть керівні органи Європейського центрального банку (рис. 2). Керуюча рада ЄЦБ уповноважена розробляти кредитно-грошову політику, а виконавча дирекція — втілювати її в життя. Тією мірою, у який це можливо і доцільно, Європейський центральний банк вдається до використання можливостей національних центральних банків.

Рис. 2. Керівні органи економічного і валютного союзу

Головною метою Європейської системи центральних банків є підтримка стабільності цін. Для її досягнення ЄСЦБ вирішує такі конкретні завдання:*

розробляє і втілює в життя кредитно-грошову політику ЄВС;*

здійснює валютні операції щодо третіх країн;*

зберігає офіційні міжнародні ліквідні резерви держав-учасниць і керує ними (спочатку в розпорядженні ЄЦБ було до 50 млрд євро1);*

сприяє безперебійному функціонуванню платіжних і розрахункових систем.

У рамках, в яких не можна завдати шкоди головній меті ЄВС, Європейська система центральних банків покликана також підтримувати загальну економічну політику всередині ЄС. В усіх своїх діях вона має керуватися засадами відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції.

Національні центральні банки — єдині акціонери ЄЦБ, причому їх частки в капіталі і прибутках пропорційні до часток їхніх країн у загальній чисельності населення та валовому внутрішньому продукту держав — членів співтовариств.

Створення наділеного широкими повноваженнями Європейського центрального банку становить собою якісно новий етап у розвитку європейської інтеграції. Як і національні центральні банки, він має бути незалежним від політичної влади. Більш того, якщо кожному національному центральному банку протистоїть один уряд, що має у своєму розпорядженні сильні засоби політичного тиску, Євробанку протистоять роз'єднані уряди національних держав, інтереси яких, як правило, розходяться. Тому ЄЦБ має якісно інший ступінь волі.

Серед безлічі теорій, що пояснюють цей феномен, виділяється своєю оригінальністю так звана теорія делегування. На думку її адептів, уряди споконвічно порочні в кредитно-грошовому відношенні: вони ведуть постійну гру зі своїми народами, бажаючи з першою нагодою надрукувати гроші, щоб зірвати емісійний дохід чи спровокувати раптову інфляцію, для того щоб знецінити свої боргові зобов'язання. У зв'язку з цим уряди й вирішили передати свої повноваження в сфері кредитно-грошової політики незалежному органу в особі Європейського центрального банку1.

Незважаючи на карикатурність своїх вихідних посилань, теорія делегування проливає світло на суть повноважень ЄЦБ. Це дійсно не конституційні, а делеговані повноваження, передані ЄЦБ реальними "господарями" економічного і валютного союзу — національними державами. Однак природа делегування така, що в "господарів" залишається дуже мало можливостей постояти за свої інтереси та інтереси своїх народів. Вони можуть діяти насамперед через Європейський парламент — єдиний орган, перед яким за законом має офіційно звітувати Європейський центральний банк. Вони можуть опосередковано діяти через Раду чи міністрів Європейської Ради. Перед ними відкрита можливість впливати на політику ЄЦБ, використовуючи для цієї мети процедуру призначення його президента. Однак реальних важелів впливу на оперативне керування банком через його незалежний статус вони не мають. Отже, національна держава поставлена перед вибором: усе або нічого. У разі, якщо її інтереси істотно розійдуться з політикою ЄЦБ, у неї не буде іншого виходу, як узяти назад делеговані ЄЦБ повноваження, тобто вийти з економічного і валютного союзу. Цей явний "демократичний дефіцит" ЄСЦБ, безумовно, ускладнює її роботу.

Починаючи свою діяльність, керівництво ЄЦБ буде в непростому становищі. Спочатку гарантовано перехід на євро тільки тих операцій, які становитимуть "критичну масу" нової валюти. Після цього відповідно до принципу "ніякого примусу, ніяких заборон" вступають у дію ринкові сили. Зі скрипом, але, очевидно, неминуче відбуватиметься впровадження євро в сфері розрахунків усередині ЄВС. Однак прожувати реакцію міжнародного позичкового ринку практично неможливо. Величезну роль відіграє чинник довіри (чи недовіри) ринків до Європейського центрального банку.

Основною причиною можливої недовіри є сумнівна політична легітимність ЄЦБ і неясність перспектив економічного і валютного союзу. Втім, самі творці ЄВС із неабиякою часткою наївності гадають, що довіру міжнародних ринків можна завоювати дуже швидко, якщо ЄЦБ доведе свою непохитність у боротьбі з інфляцією в разі потреби через встановлення завищених процентних ставок. Насамперед ймовірним результатом цієї "кампанії щодо створення репутації" може бути негативний вплив на динаміку виробництва товарів та послуг і, отже, посилення внутрішньої напруженості всередині ЄВС. Тобто ідея може виявитися контрпродуктивною. Крім того, проведення будь-якої кредитно-грошової політики буде ускладнено об'єктивними чинниками. Власне кажучи, створення ЄВС приведе до найглибших зрушень усередині національних грошових систем західноєвропейських держав, передбачити які заздалегідь неможливо: зона євро включає дуже різнорідні національні елементи, кожний з яких піддається травматичному впливу "шокової валютної інтеграції". Поки що не зрозуміло, як зміняться розміри сукупної грошової маси в зоні євро у зв'язку з невизначеністю у формуванні попиту на нову валюту. Власне кажучи, стихійно також складатимуться і параметри "провідності" усередині нової грошової системи. Результат цих процесів неви-значений. Однак без надійних вихідних даних важко проводити ефективну кредитно-грошову політику, тим більше що вона завжди сполучена з тимчасовими лагами.

Один із аспектів проблеми — вироблення нової методології й культури роботи керівних органів ЄВС. Керівники ЄЦВ, у минулому головні банкіри національних держав, знаходитимуться в зовсім незвичних для себе умовах. Адже весь їхній професійний досвід сформовано у рамках малих чи середніх за розміром країн з високим ступенем відкритості щодо світового ринку. Такі країни не мають досвіду широкомасштабних акцій внутрішнього кредитно-грошового регулювання. Через високу інтегрованість країн у світову, насамперед європейську, економіку національні влади звикли вдаватися в разі потреби до регулювання валютного курсу,