Державні банки були настільки успішними, що замінили приватні установи, які надавали лихварські послуги. У 1625 р. все ще існувало 25 приватних установ, що діяли за державною ліцензією, а в другій половині XVII ст. всі вони зникли. Успіх підприємств Кобергера не був обмежений лише Іспанськими Нідерландами. Його проект було впроваджено досить широко, і з 1622 р. кілька муніципальних кредитних банків з'явилося в князівстві Льєж та у герцогстві Лун. Король Іспанії Філіпп IV також прагнув створити державні кредині банки за зразком Південних Нідерландів у 119 містах своєї країни. У 1625 р. він запросив Кобергера приїхати до Іспанії для консультацій щодо проекту, але цього не трапилося.

У XVII ст. в країнах сучасного Північного Бенілюксу також було створено кілька муніципальних кредитних банків на зразок Банку Ленінга (Bank van Lening) в Амстердамі. Однак у дечому вони суттєво відрізнялися від установ в Іспанських Нідерландах. На практиці банки надавали не тільки споживчі, а й промислові кредити, вимагаючи в цьому разі як заставу товари чи торговельні інструменти. Більш того, вони завжди вимагали винагороду. Отже, такі заклади на Півночі були не благодійними, а швидше комерційними установами, хоча їх відсотки і були нижчими, ніж у приватних лихварів. Щодо їх капіталу, то він надходив від випуску відсоткових гарантій чи особистих депозитів, гарантованих муніципалітетом.

У 1590 р. в Аугсбурзі з'явилася перша державна лихварська установа, відома як Ляйхаус (Leihouse). Цей приклад наслідували й інші міста Німеччини: у 1598 р. — Ганновер, 1618 р. — Нюрнберг, 1619 р. — Гамбург, 1650 р. — Ульм, 1739 р. — Франкфурт-на-Майні, 1754 р. — Мюнхен, 1769 р. — Дрезден та у 1781 р. — Берлін. У 1584 р. в Кракові було створено перший муніципальний кредитний банк Польщі. Такий заклад, Ланебанк (Lanebank), було відкрито і в Швеції, в Стокгольмі, у 1668 р. На початку XVIII ст. державні кредитні банки з'являються в Росії — в Москві та Санкт-Петербурзі. Щодо Іспанії, то перший муніципальний монте ді п'єдад (monte dipiedad) виник у 1702 р. в Мадриді. Заклад надавав позики під заставу без стягнення відсотків, проте за традицією позичальник мав внести плату як "подарунок". Бідні і заможні громадяни могли вдаватися до "безплатної" системи. У XVIII ст. інші іспанські міста та колонії — Барселона, Гранада, Хаен, Мехіко, Лас-Пальмас, Саламанка та Сарагоса — запровадили мадридську модель для створення своїх власних монте ді п'єдад.

В Англії державні кредитні заклади такого типу зустрічалися рідко або взагалі не існували. Сліди такого закладу, який діяв з 1707 по 1731 p., можна знайти лише у Лондоні. Це була "Благодійна корпорація для надання позик промисловцям і, у разі потреби, бідним". Іншою була ситуація у Франції. Наприкінці XVII ст. було кілька безуспішних спроб створити державні кредитні банки в різних містах. Тільки в 1717 р. вдалося створити першу таку установу в Парижі. В інших містах цього не було зроблено ще протягом приблизно ста років.

Приватні лихварі продовжували активну діяльність як у Франції, так і в Англії. Вони були і в інших країнах, зокрема в Іспанських Нідерландах, де практика приватного лихварства велася нелегально, незважаючи на офіційні заборони. Навіть за таких умов державні кредитні банки мали значний вплив на забезпечення споживчого кредиту. Вони, безперечно, сприяли зниженню відсоткових ставок у цьому секторі та зменшенню лихварства під час кризи.

Поширення приватних та державних депозитних і жирооперацій

Після кризи приватних і державних депозитних і жирооперацій у XV ст. у цьому секторі настав період швидкого розвитку. Економічна експансія, яка характеризує XVI ст., значною мірою підтримувалася пожвавленням морської і сухопутної торгівлі. Безперечно, це сприяло зростанню загальної визначеності, зокрема у банківській сфері. Крім того, спостерігались й інші наслідки цієї експансії — збільшувалась потреба здійснення фінансових операцій на національному й міжнародному рівнях, що привело до відродження депозитних та жирооперацій. У першому десятиріччі століття найактивнішу фінансову діяльність вели саме приватні підприємства. В Італії та Іспанії кількість обмінювачів грошей, які виконували також функції касирів, а невдовзі й банкірів, значно зростала. На противагу середньовіччю, в Іспанії відродження відбувалося набагато енергійніше в Кастилії та Андалузії, ніж у Каталонії, що було зумовлено політичною та економічною еволюцією.

Наприкінці XV ст. з'являються нові приватні депозитні та жиробанки, зокрема в Бургосі, Аранді-де-Дуеро, Валья-доліді, Сеговії, Мадриді, Толедо, Кордові, Севільї тощо. У першій половині XVI ст. розвиток цих установ прискорився, а обмінювачі-банкіри могли поєднувати свою діяльність зі швидко зростаючими ярмарками Кастилії. Ці ярмарки, як і ярмарки Антверпена, Бергена-оп-Зома, Ліона та Франк-фурта-на-Майні, стали точкою конвергенції міжнародної торгівлі та фінансів. Через таку ситуацію приватні депозитні та жиробанки, розташовані в Кастилії, набули нового виміру і значення.

У країнах сучасного Бенілюксу заклади такого типу переживали період поновленої експансії, проте вона була не настільки вираженою і розпочалася пізніше, ніж в Італії та Іспанії. Тут операції з грошима, сконцентровані тепер на біржі Антверпена, здійснювалися з другої чверті XVI ст. З цього періоду кількість дилерів, що займалися грошима, в Антверпені значно зросла. Слід зазначити, що в біржових операціях в основному брали участь обмінювачі грошей — касири, а не великі купці та банкіри. Однак наприкінці століття ситуація змінилася, оскільки "касири" також стали банкірами, здійснюючи у своїй повсякденній практиці жиро- та кредитні операції.

Відродження приватних депозитних та жирооперацій у XVI ст. є незаперечним фактом, але в цілому ця категорія фінансових установ залишалася досить вразливою. Невизначеність міжнародної ситуації під час великих релігійних війн призвела до прихованої недовіри до таких приватних закладів. Як і в середньовіччі, атмосфера зростаючого скептицизму супроводжувала появу державних банків, і в цьому відношенні Італія займала провідні позиції. В минулому в цій країні вже були державні заклади такого типу, зокрема Каса Св. Георга, створена в Генуї у 1407 p., яка до 1444 р. виконувала функції державного депозитного та жиробанку. Італія була лідером у галузі державного лихварства (заклади типу монті ді п'єта). Хоча й створені з благодійними цілями, такі інституції мали комерційний характер. Монті мали право отримувати відсотки. Записи в розрахункових книгах, що дійшли до наших днів, свідчать, що іноді вони приймали депозити та отримували кошти, випускаючи безстрокові бони, а також часто надавали позики торговельним та промисловим підприємствам.

Крім функціонування монті ді п'єта, у XVI ст. в Італії, безперечно, були спроби створення державних підприємств в депозитному та жиросекторі. Коли у другій половині XVI ст. перспективи міжнародного економічного розвитку знову стали невизначеними, така тенденція посилилася. Було створено багато муніципальних депозитних та жиробанків: Таволі ді Палермо (Tavoli di Palermo) в Палермо у 1552 р.; Банк Св. Павла (Banco di San Paolo) в Туріні у 1563 p.; Монті ді п'єта (Monte di Pieta) у Флоренції, після реформування цієї установи у 1547 p.; реконструйований Банк Св. Георга (Banco di San Giorgio) в Генуї в 1586 р.; Банк Мессіни (Banco di Messina) в Мессіні у 1587 р. та Банк Св, Амброзія (Banco di Sunt' Ambrogio) в Мілані.

У деяких містах державні банки, які пропонували позики під заставу, трансформувалися в державні депозитні та жиробанки. Реформа флорентійського Монті ді п'єта у 1547 р. показує перший шлях; неаполітанський Банко делла п'єта (Banco delta Pieta), заснований у 1584 p. після реформування муніципального монті ді п'єта (Монте піо (Monte Ріо)), який датується 1539 р.) є прикладом другого.

Водночас в Іспанії намагалися відновити державні депозитні та жиробанки. У 1560 р. Торговельна палата (Casa de Cantratacion) Севільї була перетворена урядом на такий заклад. До цього часу він контролював від імені держави торгівлю Іспанії з Америкою. Уряд прагнув залучити депозити з приватного сектору для фінансування колоніальної торгівлі і для збільшення резервів банку. Однак цієї мети досягти не вдалося. У 1595 р. уряд зробив другу спробу: кільком приватним підприємцям у Севільї було видано ліцензію на проведення депозитних та жирооперацій, однак через кілька років підприємство збанкрутувало. Тільки в Східній Іспанії підприємства такого типу успішно діяли в XIV та XV ст. Державні депозитні та жиробанки на зразок італійських набули такого розвитку, як в Італії, — Банко делла сьюдад (Banco delta Ciudad) в Барселоні у 1609 p., Таула ді Канві (Taula di Canvi) у Валенсії (з новим статутом у 1649 р.) та Табла