Зміни в банківській системі, які відбулися наприкінці XX ст.

План

1. Технічний прогрес у банківській справі

2. Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

3. Глобалізація банківської системи

4. Завдання наприкінці століття

Після грошових пертурбацій на початку 70-х років XX ст. та економічної кризи 1973—1974 pp. розпочався період фундаментальних трансформацій банківських операцій. Уповільнення зростання промисловості не поклало краю експансії фінансових ринків, де вже відбувалася ціла низка змін.

В той час було важко уявити, що ці зміни могли б привести до фундаментальної зміни діяльності та норм поведінки фінансових установ. Ключову роль у цьому процесі відігравав швидкий розвиток технологій.

Технічний прогрес у банківській справі

Технічний прогрес банківської справи в Європі розпочався із впровадження комп'ютерів. Це стало відповіддю на спроби зменшити трансакційні витрати через автоматизацію постійних адміністративних завдань. Значний обсяг інвестицій, необхідний для цього, зумовив використання електронних трансферів максимальною мірою, а швидкий розвиток автоматизованих підприємств і телекомунікацій спряли створенню нових продуктів та фінансових послуг, що фундаментально змінили стосунки між банками та клієнтами. Такі нововведення дали змогу вирішити питання управління і навчання банківського персоналу.

Вдосконалення системи електронних переводів коштів (БКП) привело до появи двох головних інновацій: електронних комунікацій між банками та електронних касирів, або касирів-автоматів (банкоматів). Автоматизовані телекомунікаційні зв'язки між банками виникли на початку 70-х років XX ст. після впровадження уніфікованої системи нумерації рахунків та ідентифікаційних банківських кодів. У 1977 р. мережа СВІФТ надала можливості моментального електронного контакту між головними банками Заходу. Це була перша міжнародна банківська комунікаційна система.

Технологічні інновації такого типу фундаментально змінили ринок банківських продуктів, що були результатом інвестицій, торгівлі валютою та фондових операцій. Тепер у приміщеннях фінансових установ для обміну валюти, які раніше займали торговці, що зв'язувалися з банками по телефону, знаходилися інформаційні центри, які щохвилини надавали інформацію, яка стосувалась фінансового ринку чи світових бірж. Ця інформація закладалася в комп'ютер і аналізувалася за допомогою складних математичних програм для отримання максимальної вигоди від ринкових коливань. Великі банки Європи, як і США, віддавали перевагу такого роду діяльності на грошових ринках протягом майже 12 років, тож обсяги і складність останньої зростали високими темпами.

З метою доступу до більш широких кіл клієнтів, рівень життя та доходи яких зростали, банки почали пропонувати нові продукти та послуги, спрямовані на стимулювання обігу грошей і потоків інформації. Так, наприкінці 60-х років в обіг було впроваджено банківські картки, що гарантували чекові платежі до певного рівня. Для зменшення витрат банки почали стимулювати використання жироплатежів, пропонуючи можливості постійних доручень та прямого дебету. Після впровадження банкоматів, які давали змогу клієнту вилучити гроші в будь-яку годину дня чи ночі, було досягнуто нового рівня: з'явилася мережа автоматичних касирів, використання яких прискорило поширення електронних грошей. Банкноти й чеки в багатьох випадках було замінено "плас-тиковими грошима". Діалектичні відношення між розширенням банківської клієнтури та впровадженням нових технологій фундаментально змінили комерційну стратегію великих банків Європи. Протягом 20 років вони перейшли від надання послуг сфері бізнесу та великим вкладникам до надання послуг широкій клієнтурі, яка виграла від революції в сфері комунікацій як прикладного процесу до традиційної фінансової діяльності депозитних і кредитних установ. Загальне впровадження системи щомісячної виплати заробітної плати, банківські рахунки для молоді, поетапне фінансування — все це сприяло залученню до банківської діяльності все більшої кількості громадян. В цьому контексті стосунки між банками та клієнтами поставили останніх на більш пасивні позиції, змінивши їх зв'язок з самими грошима.

Спочатку автоматизація впроваджувалася старими працівниками, але вдосконалення електронного офісу та телеко-мунікацій поклало на штат банків нові зобов'язання. Традиційно основні поточні витрати банків складалися із заробітної плати працівникам. Після Другої світової війни банки збільшили свій персонал, оскільки клієнтура зростала. Нові технології, зокрема використання електронних касирів, дали змогу розв'язати завдання, для яких колись залучали багато працівників. Це загалом привело до переведення адміністративних банківських функцій на більш комерційну основу і наступної появи нової категорії банківського персоналу — інформаційних технологів. У той час як процес прийняття рішень був централізованим, а створення нових робочих місць відповідало гострій потребі розширювати штати впродовж 30 років після 1945 p., зростання технологічних інвестицій і витрат відбилися на працівниках, які не змогли пристосуватися до нових умов та виявляли неадекватність управлінських структур традиційного банку. Впровадження нових режимів організації стало не менш важливою проблемою, ніж навчання персоналу.

Загострення банківської конкуренції наприкінці XX ст.

Упродовж двадцяти років після Другої світової війни банки Європи оперували в стабільному середовищі, яке було спрямоване на створення безпеки фінансової системи. Для країн, розвиток економік яких набирав обертів, технологічні зміни являли собою нові можливості експансії. Державна влада переконалася, що треба усунути обмеження, накладені на комерційні банки. Процес дерегуляції, що розпочався в Німеччині, привів до лібералізації в 1967 р. контролю над процентними ставками. В цей час банківська справа Франції зазнала впливу реформ Дебре (1966—1967), що відновило конкуренцію. Це поклало край розділу між депозитними та комерційними банками, дозволивши вільно конкурувати за депозити обсягом у 100 000 франків та створювати нові філії. В Бельгії закон від 1967 р. усунув всі обмеження щодо утримування банками зобов'язань та пом'якшив умови, на яких вони могли тимчасово тримати акції.

Там, де існували приватні банки, державні кредитні установи і кредитні кооперативи, зростання конкуренції мало тенденцію до деспеціалізації банківської діяльності. Тоді як традиційні депозитні банки пропонували все більш широкий спектр послуг для залучення клієнтів з будь-яких прошарків суспільства (поетапне фінансування, заставне фінансування і лізинг), інші кредитні установи переймали банківські функції зростаючими темпами та пропонували своїм клієнтам майже такі самі послуги.

Деякі сільськогосподарські кредитні установи займали провідні позиції на фінансовій арені, оскільки вони постійно збільшували банківську діяльність на сільських територіях та отримали доступ до спеціалізованої клієнтури. Внаслідок цього французький банк "Кредит агріколь" наприкінці 70-х років XX ст. став провідним банком Європи та посів в 1980 р. провідне місце (за обсягом активів) серед десяти найбільших банків світу. В Німеччині та Нідерландах офіси сільськогосподарських кредитних кооперативів "Райффайзен-Дойче генозеншафтсбанк" (RaiffeisenDeutscheGenossenschaftsbank) та "Рабобанк" (Rabobank) також змогли стати тими банками, які посідали провідні місця в своїх національних банківських системах. "Дойче генозеншафт" міг фінансувати більше третини позик сільського господарства Німеччини в 1978 p., але це становило тільки 10 % інвестиційного портфеля банку. "Рабобанк" був ще більше задіяним у сільськогосподарському кредитуванні — 80 % позик, хоча це становило тільки ЗО % його інвестиційного портфеля. В Бельгії Кредитний комунал у 1967 р. відкривав поточні рахунки для приватних осіб, через 20 років він став головним держателем строкових депозитів і депозитів "до запитання" в країні.

Зіткнувшись із тенденцією фінансової диверсифікації, державна влада прагнула підтримувати безпеку банківської системи, збільшуючи кількість підконтрольних інститутів, водночас визнаючи їх право вважатися банками. Так званий луї Манмаус (loi Manmouth) від 1975 р. поставив приватні ощадні банки під контроль банківського законодавства. У такий самий спосіб "Касу женераль д'епаргне е де ретрейт" було офіційно трансформовано в державний банк у 1980 р.

Насамперед диверсифікація не була обмеженою тільки кредитними установами. Швидкий розвиток інформаційних технологій привів до усунення перешкод між різними секторами банківської діяльності. Збільшення розриву між обсягом операцій на фінансових ринках та обміну товарів і послуг прискорювалося втручанням небанківських фінансових посередників та великих компаній, що управляли значними сумами на своїх рахунках. Через це банки опинилися в умовах конкуренції за певні операції, в яких вони мали монополію раніше, особливо коли їх послуги не становили собою особливих відносних переваг порівняно з послугами нових учасників фінансового ринку. Банки також мали спокусу розширювати та диверсифікувати кількість фінансових продуктів для збільшення своїх ресурсів і відкриття більш прямого доступу на фінансові ринки. Тісні ділові стосунки між банками та страховими компаніями розвивалися протягом багатьох років, тепер це було зумовлено необхідністю розширення довгострокових депозитів. Поруч із асоціаціями та холдинговими компаніями банкам дозволялося безпосередньо брати участь на фондовому ринку.

З цього погляду шляхом дерегулювання пішла Британія. Перший етап складався з усунення всіх правил щодо депозитів та дозволу кліринговим банкам поглинати фінансові компанії й торгові банки. На противагу існуючій традиції, Банк Англії допускав, що такий контроль призведе до процесу інтеграції. Так, Національний Вестмінстерський банк, банки "Барклайс" та "Мідленд" утримали контроль над торговими банками, з якими раніше вони підтримували регулярні стосунки. Поступово вони інтегрувалися з ними, займаючи одні дилінгові приміщення та інформаційні центри.

З 1983 по 1987 р. між урядом Британії та фондовою біржею було укладено низку угод, з яких випливала фундаментальна структурна реформа грошових ринків Лондона. Не вдаючись до деталей, треба зазначити, що "Біг Бенг" ("Big Bang"),