надання послуг туризму (через Томаса Кука), а також розвитку філій в деяких іноземних країнах. Нещодавно в Бельгії "Каса женераль д'епаргне е де ретрейт" скористалася нагодою подвійного ювілею — 125 років у бізнесі та 10 років діяльності як державного банку — і оголосила великий стратегічний трансфер діяльності, повернувшись до традиційної клієнтури домогосподарств та підтвердивши зобов'язання поєднувати діяльність банку й страхової компанії. Така діяльність є ще більш важливою, якщо врахувати, що наприкінці 80-х років цей банк займався інтернаціоналізацією своєї діяльності, відкривши підрозділ у Нью-Йорку. В той час як міжнародні амбіції та послуги підприємствам почали певною мірою відступати на задній план, більше пріоритетів віддавалося іпотечному та споживчому кредитам, збільшенню кількості трастових послуг і заставного кредитування.
Така відмова від деспеціалізації була частково зумовлена прагненням поширювати банківську діяльність на широкі маси зберігачів. Це, здається, повністю скерувало діяльність деяких банків у напрямі клієнтів. Навесні 1989 p., наприклад, організація споживачів у Нідерландах відмовилася від послуг кількох кредитних банків, які проводили дискримінацію щодо клієнтів з малим рівнем доходів, зокрема встановлюючи мінімальну щомісячну платню за ведення рахунку. В Бельгії приватний банкір Нагельмакерс, банк якого виник у XVIII ст., змінив свою стратегію наприкінці 80-х років XX ст., вирішивши спеціалізуватися на комісійній діяльності (управління нерухомістю та обміном) і відмовитися від інших видів діяльності, а саме від кредитної та трансфертної. Таке рішення привело до зменшення кількості філій та дрібних клієнтів та збільшення кількості клієнтів, які могли довірити управляти принаймні 1 млн бельгійських франків.
Щодо організаційної структури, то централізована ієрархічна система відкрила шлях моделі, що вперше була впроваджена "Сітікорп" і захищалася експертами як перспектива на майбутнє. Образ дезагрегованого банку, взятий із назви книги американського банківського експерта Лоувела Брей-на "Розформовуючи банк", був досить потужним. Процес дез-агрегації складається з децентралізації банків на кілька спеціалізованих установ, якими управляли малі, компетентні та здебільшого незалежні команди, що підпорядковувалися центральному керівництву. Така реструктуризація передбачає революцію в банківських послугах, які тепер доставлялися ближче до клієнта, оскільки депозитні й кредитні функції були розділені. Це передбачає також зменшення централізованих банківських послуг і покладання на деяких банківських працівників більше комерційних функцій.
Здається, не треба додавати, що перспектива наступного відкриття економічних кордонів Європи прискорила реструктуризацію банківських операцій і водночас виставила на передній план проблеми з працівниками. Крім надлишку персоналу, рівень кваліфікації та обмежена здатність робочої сили до адаптації викликали необхідність зменшувати кількість робочої сили та переглядати її функції. Це остаточно не поклало край суперечкам між поколіннями і не гарантувало залучення достатньо спеціалізованого персоналу для управління децентралізованими банківськими установами.
На початку 90-х років XX ст., враховуючи розвиток глобальної банківської справи та невизначеність, спричинену нещодавніми змінами в Східній Європі, більшість великих банківських установ Європи, здається, прагнуть виконувати роль сучасних регіональних банків на глобальному рівні.