часто спонукали банкірів об'єднуватися в асоціації ("koinoniai"). Деякими банками управляли дві або більше осіб (в Афінах, Делосі та Єгипті). Такі угруповання мали на меті диверсифікацію ризиків, що для банків не було неможливим. Доказом цього можуть бути численні банкрутства в Афінах, про що йдеться в писаннях IV ст. до н. е. В грецькій мові для визначення банкрутства існувало два поняття: anaskmazesthai або anatrepesthai ten trapezon. Перше означало, що банківський стіл чи лавка зламалася; таку ситуацію спостерігаємо також і в середньовіччі під назвою банкаротта (bancarotta), що відповідає сучасному терміну "банкрутство". Другий термін означає перевантаження банківського столу. У писаннях наводиться дві категорії банкрутства: особистий провал (зокрема, внаслідок поганого управління з боку банкіра) та колективний банківський провал, коли кілька банків банкрутують одразу внаслідок більш загальних причин, скажімо, економічних чи політичних. Серед банкрутств першої категорії були банкрутства Аристолокоса та Гераклейдеса. Перший, що мав велику власність в Афінах, став жертвою довіри до своїх нечесних друзів. Щодо Гераклейдеса, то причини його невдач залишаються невідомими. За Демосфеном, банкрутства, як правило, були результатом неспроможності клієнтів виплатити позики, які вони отримали у банків.. Такі випадки траплялися досить часто.
Приблизно у 350 р. до н. е., через двадцять років після смерті видатного афінського банкіра Пасіона, його сину Аполлодору вдалося досягти успіху в поверненні боргів за позиками, після кількох судових справ та за допомогою деяких дружніх операцій, що покрили на 20 талантів позик, наданих його батьком. Судова справа стосувалася без відсоткових позик на загальну суму 4474 драхм та 2 обола, що Пасіон надав Тімофею в 373 та 372 pp. до н. е. Жодна драхма з цієї суми не була виплачена протягом 10 років.
Відома інформація також про два колективних банкрутства, які трапилися в Афінах у IV ст. до н. е. Перше, як уже зазначалося, відбулося у 377 чи 376 р. до н. е. внаслідок пожежі у Опістодома, через яку було втрачено коштовності богині Афіни. Пожежею сподівалися знищити сліди інвестицій в збанкрутілі банки. Причини цієї кризи банківської справи, можливо, лежать у експедиції, впровадженій у 376 р. Спартою, з флотом у 60—65 кораблів з Егіни проти Кікладів. Постачання пшениці з узбережжя Чорного моря було припинено, і Афінам загрожував голод. Це, цілком ймовірно, призвело до значного потоку депозитів, до чого банки не були готові. Афіни мали стати місцем другої кризи у371р. дон. е, Демосфен говорить, що того року збанкрутували кілька банків, але один трапезит, Форміон, незважаючи на борг 10 000 драхм, зміг вийти з труднощів. Жодна політична подія не могла б спричинити таку кризу.
Однак того року Афіни відчули спад у своїй зовнішній політиці. Спарта зазнала великої поразки у 371 р. від Фів під Левктрою. Це, безперечно, було сприйнято Афінами з жахом, оскільки в ті часи між Афінами та Спартою існувала мирна угода. Отже, події 371р. знаменують початок кризового періоду в економіці Афін. З 391 до 371 р. в Афінах було принаймні вісім банків, а з 371 (370) до 362 (361) р. — два: банк Форміона та банк Феоклета, які вже існували довгий час (обидва пережили кризу 371 p.). З 361 по 351 р. кількість афінських банків збільшилася до п'яти, а з 351 по 320 р. до н. е. нараховувалося сім банків. Еволюція банківської системи в Афінах характеризувалась фазою піднесення (394—371), перерваною періодом кризи (371—361), після цього поступово відбулося відновлення, якому, можливо, сприяла політика заспокоєння та фінансові заходи, впроваджені Евбулом.
В Ефесі у 86 р. до н. е. уряд шукав шляхи із запобігання банківській кризі після повстання проти Мітридата VI і видав мораторій на 10 років між зобов'язаннями банків і клієнтів більш як річної давності.
У Константинополі гільдія трапезитів вела довгі переговори з імператором Юстиніаном з приводу законів щодо банкрутства. В цьому місті, коли банкір використовував гроші вкладників для придбання державної посади, кредитори у разі банкрутства могли вимагати продажу цих посад; однак ті, що були придбані за рахунок приданого жінки банкіра, виключалися з процедур.
Припинення банкіром здійснення платежів, природно, викликало незадоволення клієнтів. Деякі банкіри втікали та ховалися від помсти. Відомо, що коли йшлося про банкрутство, впроваджувалися санкції задля ефективніших виплат.
Відповідно до писань, які були використані, банкіри в грецькому світі мали різну репутацію. Комедії та філософські писання створювали імідж нечесних банкірів, які ставали банкрутами внаслідок неефективного управління і не могли повернути депозити за вимогою. Ці автори висміювали банкірів. Деякі юридичні джерела та писання підкреслювали їх "пістіс" (pistis) — авторитет та щедрість відносно держави. Багатьох із них нагороджували почесними титулами, коронами, статуями, привілеями та дозволом на громадянство. Як спостерігав Демосфен: "У монетарних справах кращою формою капіталу є довіра".