Нові напрями розвитку банківської системи в Європі в період XVI-XVII ст.: Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст. Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

План

1. Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

2. Виникнення в Стокгольмі першої банкноти

Приватна банківська справа в Амстердамі в XVII ст.

У 1700 р. функції касирів в Обмінному банку Амстердама втратили своє значення, і така діяльність практично стала прерогативою приватних банкірів. Незважаючи на заборону в 1609 p., приватна касова діяльність здійснювалась для обслуговування регіональної торгівлі. У 1621 p., коли заборону було знято, обігові гроші, які тепер стали більш стабільними, повернулися до міжнародної торгівлі, що дало змогу приватним банкірам вигравати на обміні. Поверненню сприяли два чинники.

По-перше, у З0—40-х роках XVII ст. виникла подвійна правова монетарна система. Вона встановлювала більш чи менш фіксований курс обігового флорина до банківського, причому останній втратив свої специфічні переваги стабільних грошей. Тепер обіговий флорин мав такі самі характеристики, забезпечував такі самі гарантії та міг використовуватися в усіх типах платежів.

По-друге, необхідно брати до уваги заборону надання позик, що мало вплив на Обмінний банк, але не торкалося приватних банкірів. На цей чинник припадає значна частина відновлення експансії діяльності касирів.

Купці, які займалися торгівлею на великі відстані, все частіше зверталися за допомогою до приватних касирів для здійснення платежів готівкою. Відкриті для цих цілей рахунки досить часто використовувались для виконання жироплатежів. Більш того, саме через ці рахунки приватні касири могли отримувати незабезпечені готівкою кредити, а також заставні позики та дисконтні кредити. Монополія надання позик, що мали касири внаслідок заборони, якій підлягав банк, сприяла відродженню касового бізнесу.

Касири були не тільки важливим джерелом торговельного кредиту готівкою, а й поступово стали діяти як брокери банківських грошей. Якщо, наприклад, купець не мав достатньо коштів в Обмінному банку для здійснення міжнародного платежу через банк, касир міг здійснити жирооперацію через банк від імені цього купця, використовуючи свій власний рахунок. Після цього касир дебетував поточний рахунок свого клієнта. Від купців вимагали відкриття рахунку в Обмінному банку для отримання платежів за банківськими переказними векселями.

Таке поєднання чинників дало потужний поштовх практиці приватних касирів у Амстердамі в XVII ст. Касири почали розвивати приватні депозитні й жирооперації та надавали великі позики купцям як готівкою, так і банківськими грошима. Для своїх клієнтів вони продавали та купували велику кількість векселів, які стали переказними завдяки широкому поширенню індосаменту. Касири також почали систематично дисконтувати векселі, що привело до надання контокорентних кредитів і готівкових платежів.

Деякі з касирів спеціалізувались на брокерських операціях та дисконтуванні короткострокових торговельних цінних паперів. Саме через це приватна банківська діяльність стала важливою в галузі міжнародних фінансів. Крім посередництва касирів, купці Амстердама використовували переказні векселі самостійно. У разі досягнення успіху вони також ставали банкірами, спеціалізуючись на вексельних кредитах.

Така нова форма короткострокового міжнародного кредиту, запроваджена наприкінці XVII ст. на грошовому ринку Амстердама, функціонувала так: банкіри заявляли, що вони готові прийняти пропозицію, а згодом купити чи продати всі векселі, виставлені їх клієнтам, наприклад, доручаючи це купцям, які здійснюють придбання в Амстердамі чи за кордоном від імені своїх клієнтів чи прагнуть швидких платежів. Клієнти, в свою чергу, запевняли, що при настанні строку векселі будуть сплачені.

Для кредиторів, безперечно, вексельний кредит був особливо привабливою процедурою, оскільки банкіри, з якими вони мали справу, були добре відомі на амстердамському грошовому ринку, а торгівля векселями відбувалась дуже легко. Якщо вони продавалися з дисконтом, то готівку можна було одержати дуже швидко. Вексельні кредити являли собою також переваги для клієнтів банкірів, для них це було безпосередньою можливістю отримати кредит, а в разі потреби — і монети (готівку). Більш того, клієнти могли вільно виставити вексель своєму банкіру і після акцепту реалізувати його, змусивши банкіра дисконтувати його чи продати на грошовому ринку. Якщо ціни спот на товари також були сприятливими, у такий самий спосіб вони могли отримати товари. Якщо клієнти продавали товари на товарному ринку, вони могли надати кредит покупцеві, водночас маючи можливість отримати готівку у банку.

У XVIII ст. вексельний кредит став звичною практикою в Амстердамі. Він значною мірою сприяв наданню грошовому ринку регулярного характеру і давав змогу купцям-банкі-рам фінансувати великомасштабну торгівлю не тільки в Амстердамі, а й у багатьох інших центрах: Лондоні, Гамбурзі, Копенгагені, Ґетеборзі, Антверпені, Руані та Бордо. Проте поширення діяльності купців-банкірів у XVIII ст. базувалося також на подальших інноваціях: наданні довгострокових державних кредитів. У результаті Амстердам став провідним грошовим ринком довгострокових боргів уряду. Це явище, яке сприяло виникненню в Амстердамі великих банків, буде розглянуто в наступному розділі.

Крім капіталістів і купців-банкірів, у фінансових операціях на ринку Амстердама, зокрема у сфері страхування та операціях з акціями й цінними паперами, були активно задіяні інші особи. Це було сферою діяльності різних груп брокерів і фінансових агентів, які пропонували свої послуги на біржі. Деякі з них, особливо іспанські та португальські євреї, досягли такого успіху, що незабаром стали поважними банкірами.

У галузі страхування найбільшого значення набуло морське страхування. Як правило, політика в цьому секторі провадилася на біржі на спільній основі великими консорціумами андерайтерів. Коли йшлося про операції з акціями, провідне місце посідали колоніальні компанії. Так, на біржі в Амстердамі продавалися акції Голландської Ост-Індської компанії та Голландської Вест-Індської компанії з моменту їх створення у 1602 та 1621 pp. Серед інших компаній були англійські колоніальні компанії, такі як Ост-Індська компанія та Компанія Південного моря, а також компанії Швеції й Данії. Дуже великим попитом спочатку користувалися акції банку Англії. Датські колоніальні компанії також видавали переказні цінні папери. Державна влада (особливо влада у провінціях та губернатори штатів у Нідерландах, а відтак і уряди інших країн) поступово стала використовувати ринок для цінних паперів та для одержання грошей. Вони полюбляли використовувати ринок капіталів Амстердама для розміщення своїх довгострокових позик.

Незабаром на фондовому ринку Амстердамської біржі почали здійснювати строкові й основні операції. Спочатку виникли форвардні угоди. З часу заснування Голландської Ост-Індської компанії у 1602 р. на біржі можна було придбати акції через певний період, сподіваючись, що їх ціна зросте. У 1607 р. зібралася група "купців-ведмедів", які зіграли на падіння цін на акції. Вони уклали угоду про купівлю акцій, а потім поширили чутки про банкрутство компанії. Це привело до збільшення операцій спот: покупці та продавці акцій і цінних паперів мали змогу виконати свої контракти або припинити їх, сплативши штраф. У 1688 р. амстердамський єврей іспанського походження Лопе де ла Вега описав ці операції, зокрема процедуру ліквідації, у своїй книзі "Плутана плутанина" (Confusion de Confusidnes).

Завдяки поширенню банків та поліпшенню фінансових технологій грошовий ринок, обмінний ринок і ринок капіталів Амстердама залишалися у XVIII ст. найбільш потужними та важливими у світі. Значним був також вплив на довгострокове коливання відсоткових ставок. Яким би не було збільшення попиту на кредит чи капітал в Амстердамі, пропозиція завжди була надлишковою і реагувала на зміни попиту. Інвестори Європи віддавали перевагу розміщенню депозитів на ринку Амстердама, оскільки тут ризики були набагато меншими. У XVII — на початку XVIII ст. відсоткові ставки Амстердама були набагато нижчими, ніж у інших фінансових центрах Південно-Західної Європи. На початку XVII ст. Голландська Ост-Індська компанія сплачувала не більш як 6,25 % за позиками, отриманими в Обмінному банку Амстердама. Водночас відсоток за короткостроковими торговельними кредитами у Антверпені був у межах 10 %. Відсотки Амстердама в цей період продовжували знижуватись. У 20-х роках XVII ст. Голландська Ост-Індська компанія сплачувала відсоток, що не перевищував 5 %. У другій половині XVII ст. спостерігалося падіння відсотка: у 1653 р. — до 4,5 %, у 1656 р. — до 4, у 1685 р. — до 3 %. З 1723 р. ринковий відсоток досяг рівня 2,5 %.

Які ж чинники сприяли такому поширенню банківської діяльності в Амстердамі в XVII ст.? Яку роль відігравало банківське товариство Амстердама в розвитку фінансових технологій у Європі? Дати відповіді на ці запитання не просто.

На думку фахівців XVIII ст., зокрема Адама Сміта, Обмінний банк Амстердама відігравав вирішальну роль в еволюції фінансових технологій. З такою думкою можна не погоджуватись, але вона має право на існування. Обмінний банк Амстердама мав значний вплив на світовий бізнес тієї епохи як в Амстердамі, так і за кордоном, і зробив свій внесок у розвиток банківських технологій. Діяльність банку сприяла стабілізації монетарної системи, коли йшлося про фінансування міжнародної торгівлі, а також концентрації міжнародних платежів в одній установі. Це надавало переваги амстердамським