Ло знав, що необхідними умовами зростання акцій його колоніальної компанії були успіх у торговельній діяльності і міцна скарбниця. Для повної підтримки ліквідності компанії він у липні 1718 р. обміняв ризиковане право стягувати певні види податків на прибуткове право стягувати податки з вирощування тютюну. В грудні 1718 р. Л о придбав ліцензію та акції Ком па ні негріре дю Сенегал (Compagnie Negriere du Senegal). Це підприємство мало свої офіси, судна та склади, а також значний досвід у колоніальній торгівлі та торгівлі рабами.

Новим етапом у становленні системи Ло була трансформація Банк женераль в державний банківський заклад, що також відбулося в грудні 1718 р. Держава стала власником капіталу банка, який повністю (6 млн ліврів) був інвестований в акції Індійської компанії (Compagnie dee Indes). З 1 січня 1719 p. установа стала виконувати свої функції під назвою Королівський банк (Banque Royale). Банк мав ексклюзивне право випускати в обіг паперові гроші, що мали вигляд конвертованих банкнот з королівською печаткою. Кількість банкнот, випущених в обіг, фіксувала регентська рада. Для того щоб сприяти поширенню банкнот за межами Парижа, Королівський банк мав право створювати відділення у провінціях.

Отже, такі умови лише сприяли збільшенню банкнот в обігу, а гарантією від ризику надлишкової емісії був принцип конвертованості цих банкнот. Ймовірність напливу на банк (для конвертації) банкнот не являла реальної загрози, її очікували. У вересні 1718 р. найактивніші супротивники Ло створили в Парижі у формі альтернативної системи Ком-пані дез фермез женераль (Compagnie des fermes generates). Це підприємство з капіталом 100 млн ліврів отримало право стягувати непрямі податки королівства. Оскільки воно було зобов'язане приймати від платників податків банкноти і, отже, отримувало їх у великій кількості, то могло представляти їх для конверсії до Королівського банку. Ло повністю усвідомлював таку загрозу, і спочатку банк не проводив емісії, що перевищували його металеві резерви.

Ло вчасно посилив позиції своєї колоніальної торговельної компанії. В травні 1719 р. його Західна торговельна компанія, перейменована в Індійську компанію, успадкувала право торгівлі з Азією, яке раніше належало Китайській компанії (Compagnie de Chine) та Східноіндійській компанії (Compagnie des Indes Orientates). В липні цього року вона отримала монопольне право на торгівлю з країнами Африки, яке раніше належало Африканській компанії (Compagnie d'Afrique). Нарешті, в липні 1719 р. Індійська компанія отримала додатковий привілей — карбувати монети по всьому королівству протягом дев'яти років, за що вона сплачувала скарбниці протягом 15 міс. по 50 млн ліврів щомісяця. Отже, вона прибрала до своїх рук всю карбувальну діяльність королівства і повністю контролювала офіційні обмінні курси золотих і срібних монет. З метою збільшення фінансової основи компанії, яка розгортала свою діяльність у галузі колоніальної торгівлі та в монетарній сфері зі значною потужністю та у великих масштабах, Ло вдався до нових емісій капіталу. Кожного разу це було 15 000 нових акцій, номінальна вартість кожної з них становила 500 ліврів, які сплачувалися щомісяця частинами як готівкою, так і банкнотами, що видавав Королівський банк. З моменту першого платежу покупець отримував право власності на акції, на які він підписався. Однак покупці були зобов'язані купувати акції з премією, яка під час першої емісії у 1719 р. становила 50 ліврів на акцію, а через місяць (під час другої емісії) — 500 ліврів.

У серпні 1719 р. в становленні системи Ло відбувся новий етап: компанія його паризьких опозиціонерів, Компані дез фермез женераль, втратила право стягувати непрямі податки. Привілей був тепер наданий на чотири роки Індійській компанії, а через деякий час компанія отримала також право стягувати прямі податки. Отже, Ло позбувся небезпечної групи ворогів — фінансистів альтернативної системи. Тепер, коли Індійська компанія мала стягувати майже всі податки в королівстві, вона одержувала масу банкнот, виданих Королівським банком. Компанія перебувала під повним контролем Ло, а загроза конфронтації масивним попитом на конверсію банкнот зникла. Проте на монополію стягнення податків було покладено два важливих завдання: значні щорічні обсяги сплати за стягнення податків і погашення всього довгострокового державного боргу. Виконуючи їх, Індійська компанія взяла на себе витрати з погашення всіх довгострокових контрактів держави загальною вартістю 1,2 млрд ліврів (у 1719 р. — 1,5 млрд) під 3 % річних.

Для фінансування надзвичайного зростання фінансової діяльності Індійської компанії у вересні — жовтні 1719 р. було потрібно здійснити не менш як чотири нові емісії. Перші три емісії становили по 100 000 акцій, а четверта — 2400. Це збільшило кількість акцій компанії до 624 000. Номінал кожної нової акції становив 500 ліврів, але тепер премія досягла 4500 на акцію і мала бути сплачена протягом 10 міс. частинами. Кошти, що надійшли від трьох перших емісій, мали погасити значну частину державного довгострокового боргу; власники вічних рент передавали свої цінні папери службовцям скарбниці та отримували натомість розписку, яку вони могли обміняти на готівку чи банкноти в Індійської компанії. Ло так поставив справу, що офіційний обмінний курс золота та срібла тепер падав відносно паперових грошей, що було пов'язано з фіксованим курсом облікових грошей. Це, безперечно, сприяло платежам банкнотами. У продавців, були великі обсяги паперових грошей, які вони здебільшого використовували для купівлі акцій під час кожного нового розміщення. Для стимулювання цього було прийнято рішення про те, що необхідні сплати мали відбуватися щокварталу, а не щомісяця. Більш того, в грудні 1719 р. у межах компанії було створено Агентство купівлі та продажу (Bureau d'achat et de vente), головним завданням якого було купувати акції за банкноти, видані Королівським банком, у разі, якщо ринкова ціна падала нижче як 10 000 ліврів. Наприкінці листопада 1719 р. номінальна вартість акціонерного капіталу Індійської компанії досягла 312 млн ліврів, з них було сплачено 221,5 млн. Водночас на фондовому ринку загальна вартість капіталу компанії оцінювалася в 4,8 млрд ліврів, що на той час було надзвичайно великою сумою, якщо не сказати більше.

Погашення державного довгострокового боргу, короткострокових банкнот та закупівлі в Агентстві купівлі та продажу здійснювалися лише за паперові гроші Королівського банку. Це зумовлювало необхідність випуску в обіг надзвичайних обсягів паперових грошей. Відтепер обіг банкнот Королівського банку збільшувався швидкими темпами: з червня по грудень 1719 р. сума зросла з 59 млн до 1 млрд ліврів.

У січні 1720 р. було впроваджено спеціальні заходи для стимулювання нерішучих рантьє обмінювати свої заощадження державних цінних паперів на банкноти, що дало б їм можливість придбати акції Індійської компанії. Для сприяння конверсії вічних рент в акції пропонувалися премії. Саме тепер стала обов'язковою трансформація залишків короткострокових позик владі в банкноти. Ті, хто не здійснив обмін, отримували зобов'язання менш як під 2 %. Ло продовжував збільшувати обсяги емісії банкнот, і загальний обсяг в обігу досяг 1,2 млрд ліврів. 23 лютого Королівський банк та Індійська компанія об'єдналися. Джона Ло було призначено головою скарбниці та фінансів (Tresorier General des Finances), тобто міністром фінансів Франції. Крім того, він контролював колоніальну торгівлю, фіскальну систему, державні фінанси, гроші та кредит в усьому королівстві. Акції Індійської компанії, номінал яких становив спочатку 500 ліврів, тепер продавалися на фондовому ринку приблизно за 10 000 ліврів — рівень, який ледве могли підтримувати ринкові умови.

Гігантські обсяги в обігу паперових грошей у вигляді банкнот та акцій компанії, що були в населення, являли серйозну загрозу системі Ло у випадку втрати довіри до банкнот. Ло спробував консолідувати заклади монетарної політики. До того ж влада вирішила зробити банкноти законним засобом платежу та встановила фіксований курс. Водночас було вирішено вилучити з обігу металеві монети, обмінний курс яких поступово знижувався. Більш того, платежі золотими монетами на суму, що перевищувала 600 ліврів (цей рівень був пізніше зменшений до 300 ліврів), мали відтепер здійснюватися лише банкнотами. Щодо срібних монет, то ця межа становила 10 ліврів. Невдовзі було заборонено зберігати цінні метали вартістю більше 500 ліврів під загрозою штрафу.

Працівники компанії мали право обшукувати підозрілі будинки та карати порушників. Оскільки зберігати цінні метали вартістю більш як 500 ліврів було заборонено, населення не могло пред'являти Королівському банку банкноти для конверсії на суму, що перевищувала зазначену вище, а відтак довіра до гарантії конвертованості, яку надавав банк, значно зменшилася. Країна швидко рухалася до системи обігу паперових грошей з фіксованим обмінним курсом. Ло повною мірою використав таку ситуацію для консолідації ринкової вартості акцій компанії.

У травні 1720 р. Агентство купівлі та продажу породило Агентство із конвертації (Bureau de conversion), яке викупало за банкноти великі обсяги акцій за фіксованою вартістю 9000