Все це спричиняло великий тиск на впровадження належних заходів для надання офіційного характеру асигнованим передачам переказного векселя з положенням "на пред'явника" з метою захисту від спекуляцій на цих інструментах. Лише сучасна практика індосаменту вирішила проблему. Всі ризики містилися в положенні "на пред'явника", в якому було написано: "сплатити X чи індосату". З часом ця формула була замінена на "сплатити X чи за його наказом", а на зворотній стороні документа було зазначено ім'я індосата та підпис купця, що передав вексель вперше, ім'я індосата та підпис купця, що передав вексель вдруге, і т. д.

Не викликає подиву, що індосамент став поточним способом передачі переказних векселів у Антверпені, а не в Італії на початку XVII ст. Тут, на відміну від Північної Європи, фінансові інструменти рідко переводилися з рук в руки. Водночас депозитні й жирооперації були більш мобільними. Кілька прикладів сучасного індосаменту переказного векселя, що знаходимо в Італії, датуються здебільшого кінцем XVI ст. і стосуються асигнацій в банку, тобто вони завжди містили посилання на банк, в якому бенефіціар мав депозит. Можливо, саме так принципи сучасного індосаменту поширилися з Італії у Північну Європу. В будь-якому разі, така практика виникла не в Італії, а італійське законодавство XVII ст. протистояло цьому. Ця нова технологія швидко поширилася з Антверпена в інші великі торговельні центри Західної Європи. В Амстердамі сучасний індосамент з'явився на початку XVII ст. під впливом купців Антверпена, які вели там свої справи, тоді як в Англії — значно пізніше. В своїй книзі "Право торгівлі" ("Lex Mercatoria"), виданій у Лондоні в 1622 р., Жерар де Малінес не вказує на ознаки сучасного індосаменту, але процес докладно описано в пізнішій роботі Джона Маріуса "Поради щодо переказних векселів" ("Advice Concerning Bills of Exchange", 1651).

Грошові та обмінні ринки Антверпена не тільки заклали передумови для розвитку сучасних технологій індосаменту, а й започаткували технологію знижок у такому вигляді, в якому вона існує сьогодні, тобто передачу третій особі до настання строку погашення за вартістю, меншою від номіналу. Саме в облікових книгах англійського торговця тканиною Кітсо-на можна побачити перші ознаки сучасної практики дисконтування торговельних цінних паперів. Під час одного з ярмарків Антверпена 1536 р. агент цього купця відчув гостру потребу в ліквідних коштах. Він продав довгострокове визнання боргу з положенням "на пред'явника" третій особі до настання строку сплати (на одному з щоквартальних ярмарків) за вартістю, меншою за номінал. Документи, знайдені в архівах цього англійського купця, свідчать, що в 30-х роках XVI ст. така практика була виключно на ринку Антверпена. Як правило, до настання строку сплати в портфелі агента були довгострокові визнання боргу та короткострокові переказні векселі, які він реалізував шляхом передачі чи готівковими платежами. Ці папери він продавав тільки в тому випадку, коли йому вкрай були потрібні ліквідні кошти. При цьому кредитор намагався переконати дебітора, щоб той сплатив борг достроково, пропонуючи йому знижку (практика традиційних знижок, яка в Італії була відома під назвою сконто). Якщо з цього нічого не виходило, інструмент міг бути проданий зі знижкою третій особі, що спостерігається в сучасних ринкових технологіях дисконтування.

Хоча сучасна технологія дисконтування з 1530 по 1540 р. рідко використовувалася в Антверпені, торговельна експансія в цьому місті у наступні роки та зростання грошових і обмінних ринків дали потужний поштовх розвитку вдосконаленої процедури знижок. Кількість осіб, що займалися торгівлею грошима на біржі Антверпена, значно збільшилася у ЗО—40-х роках XVI ст. Водночас у Нідерландах у XV ст. не було банкірів, що займалися депозитними та жироопераціями на зразок Італії ("тенеурс де табл" ("teneurs de table)), або точніше, обмінювачі грошей продовжували існувати як група досвідчених фінансистів, але вони втратили своє значення. У зв'язку зі зростанням нових грошових ринків і насамперед заснуванням у 1531 р. окремої спеціальної біржі на перший план вийшла нова група фінансових діячів — касирів.

Касири прогресивно розвивали специфічний тип банківської діяльності. Під час платежів на біржі вони приймали гроші і здійснювали платежі від імені третіх осіб, зокрема купців, яких не було в місті, знаті та купців-банкірів. Коли платежі здійснювалися ліквідними коштами, касири також пропонували обмінні послуги. Якщо платежі здійснювалися через торговельні цінні папери, касири перетворювалися на брокерів. Отже, у передачі цінних паперів з рук в руки вони відігравали велику роль. Коли кількість їх клієнтів збільшувалася, касири впроваджували свою систему клірингу та платежів, що давало змогу здійснювати жироплатежі між клієнтами. У разі, якщо бенефіціар був клієнтом іншого касира, вони переводили необхідну суму на рахунок останнього.

Нарешті, коли грошей не було, касири систематично купували цінні папери, такі як довгострокові визнання боргу, короткострокові переказні векселі з положенням "на пред'явника", дата сплати за якими настала, але платіж було відстрочено. Вони платили готівкою зі знижкою, проте це ще не можна назвати сучасною системою знижок. Появу сучасної форми знижок можна датувати періодом, коли за часів дефіциту грошей (стретецца, strettezza) касири почали систематично купувати зі знижкою цінні папери, дата сплати за якими ще не настала. Наприклад, у березні 1560 р. переказні векселі, виставлені на ярмарках Ліона та Безансона до сплати на ярмарку Пентакост в Антверпені, швидко продавалися касирам, які платили готівкою, але менше від номіналу, оскільки в Антверпені наприкінці ярмарку була нестача готівки. Облікові книги купців Антверпена, що датуються другою половиною XVI ст., як і облікові довідники, що видавалися в місті в той час, містять численні приклади застосування сучасної процедури знижок. Виявляється, що вже тоді технологія була добре впроваджена в Антверпені, хоча й була вдосконалена в період стретецца. Сучасна система знижок стала звичною практикою в 1600 р.

Саме на новоствореній біржі Антверпена відбувалися всі платежі готівкою та ті, що здійснювалися через цінні папери, саме тут передавалися всі переказні векселі. Іншими словами, біржа була місцем, де встановлювалися всі обмінні курси й визначалися всі премії та знижки торговельних і державних цінних паперів. За умови, що тут також надавалися державні та приватні коротко- і довгострокові позики, тут визначалися відсоткові ставки. Більш того, біржа була найзручнішим центром для укладання угод з морського страхування і встановлення пов'язаних із цим премій. Тут регулярно обговорювалася участь у ризиковому морському бізнесі, зокрема участь у чартері човнів для торгівлі з Севільєю, Лондоном чи Ригою. Центральною та місцевою владою організовувались численні лотереї. Укладалися також спекулятивні парі, і значна кількість об'єктів ставала основою таких спекуляцій, а саме коливання валютних курсів, народження дитини, зокрема в королівських родинах, прибуття кораблів тощо. При строковій торгівлі товарами на біржі розвивався ринок ф'ючерсів: при купівлі — сподіваючись на те, що на час сплати курс зросте, а при продажу — що знизиться. Спекуляції відбувалися стосовно тих товарів, ринкові ціни на які значно коливалися — на зерно, оселедці та сіль. На ф'ючерсному ринку Антверпена також спостерігались дійсні преміальні операції. Вони дозволяли покупцю, який міг отримати ф'ючерсний контракт на товар за прийнятною ціною, затримку на кілька місяців для роздумів. Тоді можна було відмінити сплату премії продавцю.

Інновації в галузі фінансових технологій, що з'явилися в Антверпені у XVI ст., також значно сприяли модифікації банку, фондової біржі та ринку обміну іноземних валют до того вигляду, в якому ми маємо їх сьогодні. Справді, вони заклали передумови сучасних обмінних операцій, системи знижок та переказності короткострокових фінансових інструментів. Антверпен був першим на Заході ринком, де визнання боргу чи торговельних зобов'язань активно переходили з рук в руки на грошовому та обмінному ринках, що створювало сприятливі умови для появи безготівкових грошей. Касири Антверпена відігравали визначальну роль у цьому еволюційному процесі. Вони розвинули фінансову систему, яка породила сучасні депозитні, трансферні та дисконтні операції і створила перші елементи емісійного банку. Інновації, що з'явилися на ринку Антверпена, сприяли досягненню значного прогресу в сфері фінансових технологій сучасного банку. Справді, без перебільшення можна сказати, що вони відігравали значну роль у встановленні мосту між італійською