Хронологія та географічне поширення банків в стародавньому Римі

Під Римським світом у контексті попереднього розділу треба розуміти Італію та римські провінції, розташовані в Західній імперії, Європі та Північній Африці, де латинська мова була мовою адміністрації та культури.

Рим був першим містом поза грецьким світом, де було знайдено докази існування обмінювачів грошей в стародавні часи. Лівій писав, що у 310 р. до н. е. значки зі срібла, захоплені у самнітів, пропонувалися власникам обмінних офісів, розташованих у Римському форумі для прибирання приміщень. Слід зазначити, що в період римських царів у форумі вже існували магазини. Вони були власністю держави, яка надавала їх насамперед овочівникам та м'ясникам, а після того як форум набув важливості, — і аргентаріям (argenlarii, обмінювачам грошей). Відповідно до наведених текстів немає причин сумніватися у достовірності фактів, що обмінювачі грошей з'явилися у Римі з кінця IV ст. до н. е. Ніщо не свідчить про те, що вони прийшли з еллінського світу, але очевидно, що технологія, яку вони використовували, схожа на грецьку. Грецькі колонії в Італії, мабуть, були коридором трансмісій. З цього моменту таберни аргентаріїв (tabernae argentariae, магазини з обміну грошей) створювалися у форумі, це місто стало центром монетарних операцій, зокрема наприкінці III ст. та на початку II ст. до н. е., коли обмінювачі грошей, розширивши сферу своєї діяльності, стали банкірами. Зауважимо, що в латинських текстах вираз "форо це-дере" (foro cedere), тобто "залишити форум", означав "збанкрутувати".

Однією з характерних рис цього періоду є те, що Рим відкрив магазини з обміну грошей ще до того, як випустив свою монету. Вважається, що перша емісія срібних та бронзових монет у Римі відбулася в 289 чи 280 р. до н. е., тобто через 20—З0 років після появи перших обмінювачів грошей. Однак в історії це не було унікальним випадком. Ми вже бачили, що у Візантії з 527 р. до н. е. була монопольна система на операції з обміну грошей. Поліси почали карбувати власну монету ще до кінця V ст. до н. е. Очевидно, що роль грошей виконували інші інструменти, зокрема оболи. Ця система була дуже поширеною на початку архаїчного періоду. Існування обмінювачів грошей означає, що крім простих місцевих монет у міжнародному обігу та торгівлі циркулювали золоті й срібні іноземні монети. Не існує матеріальних доказів існування в Римі монет у IV ст. до н. е., але майже немає сумнівів, що в ті часи в обігу було багато іноземних монет, насамперед срібних, оскільки міста — Етрурія на півночі та Кампанія на півдні — карбували монети з V ст. до н. е. Опосередковано таке явище можна довести: коли римляни почали карбувати свою власну монету, в перших десятилліття III ст., існували ознаки грецького, етруського чи, навіть, карфагенського впливу. В IV ст. до н. е. зважена бронза (ас, aes) була звичним засобом платежу в Римі. Закони дванадцяти таблиць 451—440 pp. до н. е. свідчать, що саме так сплачувалися штрафи. До III ст. до н. е. цей метал був у скарбницях і сховищах монет. Латинські вирази, які з'явилися пізніше, такі як ас аленум (aes alienum, бронза іншого, тобто борг) та арарій Сатурна (aerarium Saturnae, державна скарбниця, що знаходилася у храмі Сатурна) підтверджують це. Враховуючи, що римляни традиційно здійснювали платежі зваженою бронзою, не є дивним, що обіг срібних монет справив на них сильне враження. Звідси походить назва "аргентарії" (керуючі сріблом), що означала тих, хто займався обміном срібла на місцеві засоби платежу. Однак цей латинський вираз не був перекладом слова трапезити. Він швидше відповідав грецькому терміну "аргирамоїб" (обмінювач срібла).

Наприкінці III та на початку II ст. до н. е. аргентарії трансформувалися в обмінювачів грошей — банкірів. У комедіях Плавта та рідше Теренція часто йдеться про них. Проте тут потрібно зробити чітке розмежування: твори двох великих латинських письменників були переробкою грецьких комедій. У зв'язку з цим постає питання: як писання, що стосувалися грецьких банків, стали традиційно використовуватись в Римі? Для описання банкірів Плавт використовує два вирази: трапезит (як варіант — трапесит) чи аргентарій; перший означав грецьких банкірів, тоді як другий стосувався римських. З текстів випливає, що аргентарії приймали депозити, здійснювали платежі на рахунки своїх клієнтів та надавали кредити. Згадується встановлення проби монет, а на традиційні обмінні операції посилань немає.

Таберни аргентаріїв були і в північній частині Римського форуму; знищені пожежею у 210 р. до н. е., вони були реконструйовані у 193 р. до н. е. У 179 р. до н. е. під час будівництва Еміліанської базиліки вони були побудовані навпроти неї. Вони були відомі під назвою таберни ново. На початку імперської ери їх ще раз перебудували і вони діяли за часів Ульпіана (П та III ст. н. е.), про що йдеться в Дігесті. В Римі аргентарії працювали не тільки у Римському форумі. їх присутність спостерігається і у форумі Есквіліна, форумі Вінаріума, форумі Боаріума, на Марселум магнум (Велика площа) поблизу храму Кастора, у публічних закладах, комерційному районі Велабрума й у кварталі "Sex Aurae", про географію якого точної інформації немає.

Відомо, що поза Римом аргентарії працювали в Остії, Капуї, Путеолах та Помпеї (Кампанії), Форумі Новому (Самніумі), Каносі (Пуглії), Корфініумі, Клузіумі в Бтрурн та Урбіні (Умбрії). Поза Апеннінським півостровом вони були у найбільш романізованих провінціях, таких як Цизальпійська Галлія (у Равенні), Нарбоннська Галлія (Нарбонна та Дай), Лугудунська Галлія (Ліон), Верхня Германія (Бонн та Майнц), Тарраконська провінція (Картагена), Лузітанія (Альюстрел), Мавретанія (Черчел); Нумідія (Кірта (Константіна) та Хіппо), Картаж.

Незалежно від терміна "аргентарій", що означав обмінювача грошей — банкіра, у текстах та писаннях міститься близько п'яти інших виразів, які стосуються професії банкіра: коактор аргентарій (coactor argentarius), нуммуларій (nummularius), менсарій (mensarius), менсуларій (mensu-larius) та коллектарій {collectarius). Звичайні банківські операції з отримання позик були також функціями коакторів (наприклад, батько поета Горація), які фактично не були аргентаріями. Коактор аргентарій приймав комісію, яку сплачував дебітор за позику. Про таку категорію банкірів згадується в джерелах з І ст. до н. е. Вони були в Римі, Остії, Пренесті, Аквініумі (Латіумі), Веї (Етрурії), Реаті (Сабінумі), Хіспеллумі (Спеллі) в Умбрії та в Помпеї в Кампанії. В інших провінціях імперії їх можна було знайти в Аквілеї, важливому місті-порті у Північній Адріатиці у Цизальпійській Галлії, а також в Нарбонні та Кельні. їх чисельність значно поступалася аргентаріям, відомо лише 12 імен.

Слово нуммуларій походить від слова "нуммул" (пит-mulus), що є зменшеним від "нумм" (nummus), терміна — який означав "трохи грошей". Отже, нуммуларій є літературним перекладом грецького коллибіст та керметист (останнє слово використовувалося набагато рідше), які є похідними відповідно від "коллиб" (kollybos) та "керма" (kerma). Ці слова означали "мала монета". їх використання добре відоме з П ст. до н. е. Спочатку нуммуларії виконували тільки функції обмінювачів чи експертів (випробувачів) грошей, але протягом першої половини II ст. н. е. вони були уповноважені приймати депозити та здійснювати різного роду банківські операції. Деякі з них, рабського походження, безперечно виконували функції випробовувачів грошей для багатих підприємців, таких як Красс; інші працювали на державну владу на урядових монетних дворах, зокрема у Римі та Трірі, або мали власне обмінне бюро чи службу випробування, наприклад, в Остії. Більшість нуммуларіїв працювали в Римі (особливо близько до базиліки Юлія), в Остії й в Антіумі, Пренесті, в Капуї та Путеолах (в Кампанії), Беневенті (Самніумі), Ріміні (Умбрії), в Кремоні, Пармі та Аквілеї (у Цизальпійській Галлії), в Пулі та Істрії. їх можна спостерігати і в Галлії (Нарбонні, Німесі, Ліоні та Трірі тощо), у Верхній Германії (Кельні), в Паннонії (Аквінкумі), в Данії, в провінції Тарракона (в Онді), в Лузітанії (Емеріта, що стала Мерідою), в Нумідії (в Лам-бесі), в Сирії (Бейруті).

Менсарій є точним латинським еквівалентом грецького трапезит, оскільки "менса" означає стіл, як і грецьке слово "трапеза". Проте це слово навряд чи можна застосувати до римських обмінювачів грошей — банкірів. Менсарії з'явилися досить рано в римській історії. Фактично, вони передували аргентаріям. Лівій свідчить, що за ініціативою консулів, у 352 р. до н. е. було призначено комісію з п'яти осіб, кункуееірі менсарії (quinqueviri mensarii)t задля зменшення боргу римських громадян. Члени цієї комісії були з Сенату чи походили з сенатських родин. Троє з них самі стали консулами. Проблема заборгованості півтора століття суперечила інтересам аристократів та плебеїв і змушувала державу впровадити низку заходів. Члени комісії мали назву менсарії, оскільки вони надавали гроші у кредит. Встановивши у форумі столи