Під час ярмарків банкіри зустрічалися раз у два дні для зіставлення поточних рахунків та здійснення компенсацій. Інтернаціоналізація ярмарків сприяла стабільному зростанню кількості фінансових трансакцій, отож, можливості для компенсацій боргів та кредитів розширилися. Більш того, численні переказні векселі, за якими сплата стягувалася з банкірів, надавали брокерам цінну інформацію, використовуючи яку вони могли визначити обмінний курс.

Облікові книги банкірів є підтвердженням важливості платежів, що здійснювалися на ярмарках Медини-дель-Кампо. Під час апогею кастильської системи (приблизно з 1530 до 1550 р.) кожний ярмарок потребував від 13—14 тисяч сторінок для реєстрації всіх платежів у головній книзі банкірів. У ці часи платежі розподілялися на кілька категорій. Традиційно жиротрансферти з одного рахунку на інший, для сплати торговельних боргів та ті, що підлягали сплаті, були найважливішою групою. Інша категорія кредитних трансакцій набула форми "депозитів від ярмарку до ярмарку" — так звані шестимісячні позики та внутрішні векселі Севільї — порту, куди прибували іспанські галеони зі сріблом з Нового світу. Такі внутрішні векселі були досить численними, оскільки мали іншу форму кредиту, що сплачувався на великих ярмарках і грошових ринках Європи. Використовувалася також значна кількість переказних векселів, виданих у Європі та реалізованих на ярмарках Кастилії.

Логічним наслідком експансії та інтернаціоналізації ярмарків Кастилії було те, що кількість банкірів, які діяли в регіоні, збільшилася. Крім місцевих обмінювачів-банкірів міст та спільнот Кастилії, представлених на ярмарках своїми офіційними делегатами, в 1500 р. провідні позиції займали великі купці-банкіри. Першим були відомі торговельні доми Бургоса, які протягом тривалого періоду контролювали виробництво вовни та залізної руди, а також торгівлю металевими виробами в Північній Іспанії. Вони займалися експортом, а також були тісно пов'язані з розвитком ефективної системи морського страхування. Фінансові справи, що випливають з цієї диверсифікованої діяльності, та влада, яку вони отримали, мали значний вплив на прогрес системи платежів та еволюцію обмінних курсів. Невдовзі великі купці-банкіри Генуї вже влаштувалися на деякий час у Севільї, приєдналися до своїх колег з Бургоса на ярмарках Кастилії. Більш того, оскільки генуезці надавали послуги Габсбургам у державних фінансових операціях, їх влада та вплив на ярмарках Кастилії досягли апогею. Під диктовку купців-банкірів Генуї торгівля і фінанси були нерозривно пов'язані на ярмарках Севільї і Кастилії. Отже, вся система набула важливого стратегічного значення для підтримання зовнішньої політики Габсбургів.

Депозити від ярмарку до ярмарку та переказні векселі, що переводилися з одного ярмарку Кастилії до іншого, як і внутрішні векселі Севільї, стали предметом жорсткої критики після 1534 р. Влада вважала, і небезпідставно, що вони являли собою позику під відсотки. Було вжито рестриктивних заходів. Наприкінці 40-х років XVI ст. внутрішні переказні векселі було заборонено, що розчарувало купців та купців-банкірів, які діяли в Севільї. Фрахт більшості кораблів, що плили до Вест-Індії, був фактично монополією Севільї і здебільшого фінансувався зобов'язувальними листами (летрас де кредіто, letras de credito), які сплачувалися на наступному ярмарку Кастилії. Для оплати летрас де кредіто готівкою в більшості випадків можна було виставити переказний вексель Севільї, який сплачувався готівкою після прибуття з Індії кораблів зі сріблом. Отже, заборона, що завдала удару по внутрішніх векселях, які видавалися на ярмарках Кастилії і сплачувалися в Севільї, призвела до значних труднощів, а торговельні операції в місті набагато ускладнилися. Виникла потреба в інших фінансових та кредитних технологіях, що послабило позиції ярмарків Кастилії як необхідного компонента.

Слід зазначити, що заборони не були єдиним чинником, що призвів до повної зміни ситуації на ярмарках Кастилії. Кожна з трьох хвиль банкрутств у державному секторі у другій половині XVI ст. мала вплив на порушення нормальної системи платежів. Це погіршило репутацію банкірів та купців. Більш того, зростаюча небезпека, викликана релігійними конфліктами та боротьбою з Францією, негативно вплинула на важливі сухопутні та морські торговельні шляхи, що з'єднували Північно-Західну Європу з Піренейським півостровом. Це завдало значної шкоди фінансовій структурі, яка базувалася на ярмарках Кастилії. Торговельні та фінансові справи між Іспанією та країнами Центральної Європи стали здебільшого проходити через Італію, що ще більше поставило ярмарки Кастилії під контроль Генуї.

Торговельні ярмарки Кастилії у другій половині XVI ст. поступово звужувалися, хоча деякий час фінансові трансакції ще відбувалися в Медині-дель-Кампо. Однак ця діяльність була приречена. У 1605 р. останній купець-банкір, який спеціалізувався на міжнародних банківських операціях, залишив місто.

Домінування італійців на ярмарках Ліона у XVI ст.

З ініціативи короля Франції ярмарки Ліона розширювались. Після поновлення Людовіком XI їх привілеїв у 1463 р. кількість ярмарків збільшилася з трьох до чотирьох так, щоб можна було створити повний цикл квартальних ярмарків, які до того ж тривали паралельно з ярмарками Женеви. Мотив цього рішення зрозумілий: очікувалося, що ярмарки Ліона займатимуться прибутковою торговельною та банківською діяльністю. Стратегія короля не досягла успіху відразу, а після смерті Людовіка XI у 1484 р. ярмарки були на межі повної ліквідації. Новий король Франції Карл VII надав містам Вургосу та Труа право організовувати ярмарки в один рік, але ярмарки в цих містах не мали успіху. Після цього останнього розчарування Ліон міг поновити свої колишні привілеї тільки у 1494 р. Тут почалася динамічна й імпресивна стадія експансії, яка тривала до 1575 р.

Причини такого успіху різні. Зокрема, можна зазначити зростання у 1500 р. французької економіки, відродження сухопутного транспорту в регіоні, зв'язки королів Франції з Італією і, як наслідок, потребу в більш тісних фінансових взаєминах з італійськими купцями-банкірами, що сприяло швидкій інтеграції Ліона у величезну мережу європейських ярмарків. V цьому відношенні Генуя була розташована набагато краще, ніж Флоренція, а тому флорентійські купці мали стати головними купцями-банкірами на ринках Ліона.

Чотири ярмарки Ліона відбувалися щоквартально (на Хрещення, Великий Піст, у серпні та свято Всіх Святих). Вони були частинами річного циклу і мали одночасно торговельний і фінансовий характер. Торговельні ярмарки тривали п'ятнадцять днів, фінансові — вісім. Фінансові ярмарки необов'язково мали відбуватися відразу після торговельних. Вони набули окремого характеру і всесвітньої репутації місць, де здійснювалися щоквартальні платежі. Як і ярмарки Кастилії, вони жорстко регулювалися. В перші два дні купці і банкіри збиралися на спеціальній лоджії. Під час таких зустрічей йшлося про переказні векселі, часто відбувався публічний перегук. Присутні особи приймали їх до сплати, опротестовували чи приймали до протесту (іншими словами, трасант не мав достатньо коштів для оплати векселя в Ліоні, але трасат, або в деяких випадках третя особа, мав сплатити вчасно задля підтримання репутації трасанта). Кожний купець чи банкір уважно фіксував усі борги та кредити в спеціальній записній книжці, чи карне ті (carnet), додаючи різні позначки з тим, щоб мати чітке уявлення про те, що він мав сплатити та отримати на найближчому ярмарку. Наприкінці зустрічі кожний купець міг створити акцептований баланс (заборгованість чи кредити), який мав силу закону серед його колег.

На третій день, відомий під назвою жур де шанж (jour des changes), чи день обміну, на лоджії відбувалася нова зустріч.

Консул Флоренції оголошував дату відкриття наступного ярмарку платежів у Ліоні, а також дату виконання обмінних контрактів, укладених у Ліоні для сплати на інших грошових ринках, які не були пов'язані з ярмарками і не використовували метод фіксації строків платежу (лихварство). Згодом купці та банкіри Флоренції, Генуї та Лукки проводили на ярмарках окремі зустрічі з метою визначення обмінних курсів для торговельних та фінансових операцій наступного ярмарку. Метою було узгодити середній рівень курсів, запропонованих флорентійцями, генуезцями та луккійцями. Ці цифри публічно оголошувалися консулом Флоренції і були офіційними обмінними курсами для всіх контрактів під час ярмарку.

Наслідуючи приклад Женеви, обмінні курси Ліона спочатку базувалися на простому і постійному металевому стандарті: золотій марці, яка відповідала 245 г металу. Монетарна система на ярмарках Ліона зазнала фундаментального реформування у 1533 р. Золота марка не мала подвійної функції єдиного металевого стандарту та єдиної облікової валюти. Екю д'ор о солейл (ecu d'or аи soleil), золота монета з зображенням сонця над короною вагою 3,08 г, була проголошена єдиним металевим стандартом, а також головною валютою обігу. Золота марка залишила за собою лише функцію валюти обліку як складової екю о солейл за фіксованим співвідношенням: 1 марка — 65 екю. Під час цієї реформи екю о солейл була прив'язана до лівра — облікової грошової одиниці, що карбувалися зі срібла. Очевидно, що метою всього цього було створення біметалевої системи, яка б встановила фіксовані й незмінні співвідношення між офіційними курсами золотої та срібної валют. На практиці така стабільність була неможливою у зв'язку з тим, що швидко зростав імпорт срібла з Нового світу. Відносна рідкість золота внаслідок